Потьомкінське село за $1 трлн: Таліби захопили Афганістан. Як їм це вдалося

Ну от і все. Талібан захопив всю територію Афганістану. Їм здали авіабазу Баграм і Кабул. Сформовано перехідний уряд, який незабаром передасть владу керівникам талібів.

Талібан повернувся через 20 років навіть більш тріумфально, ніж в 1990-х. Вони захопили всю країну з мінімальними втратами, отримавши у своє розпорядження величезну кількість військової техніки, зброї, спорядження та боєприпасів.

Рівно тиждень афганська національна армія зуміла протриматися під натиском талібів, поки нарешті адмінцентри провінцій не почали падати один за одним, та так стрімко, що інформаційні агентства не встигали це відстежувати.

Вчора вранці столиця Афганістану – Кабул – була оточена з усіх боків і знеструмлена. Основні траси перекриті.

Але штурму міста не було, центральна влада під тиском американців вирішила здати столицю і мирно передати владу талібам. Ні про які битві з противником не йдеться, а місцеві жителі, загалом, недуже опираються.

Президент Ашраф Гані, який ще вчора заявляв в своєму зверненні до нації про впевненість у перемозі над талібами, складає повноваження.

Майже 200-тисячна афганська урядова армія розсипалася буквально за місяць. Кабул втратив сім армійських корпусів, більшу частину – без бою. Солдати просто здалися і розбіглися, втомившись від війни, не бачачи сенсу пручатися і сподіваючись на завчасно оголошену талібами "загальну амністію" для них.

За один лише тиждень Талібан завоював 30-ма з 34-х провінційних центрів, включаючи непокірні північні твердині, які в 1990-х надали талібам опір і поклали край їх правлінню в Афганістані в 2001 році. Цього разу ніякого "Північного Альянсу" не з'явилося, як і не було єдиного антиталібського фронту, про який любили повторювати з усіх боків представники кабульській адміністрації.

Збройні загони талібів призвичаїлися штурмувати міста ночами. В цей час доби вони в останні дні захоплювали відразу по два-чотири міста, з легкістю прорізаючи лінію оборони противника, вриваючись в тюрми, звільняючи своїх соратників і захоплюючи ключові адмінустанови – будівля управління нацбезпеки, поліцейський відділок, будинок губернатора. Недобитим військовим дозволяють бігти на територію аеропорту – в дуже незручному для оборони, видному місці, де їх беруть в облогу і врешті-решт змушують здатися.

Те, що таліби першими почали захоплювати саме північні міста і провінції, говорить про те, що за останні 20 років їх тактика змінилася, підходи до роботи з місцевим населенням покращилися, їх учасники переговорів стали гнучкішими, а комунікація більш відкритою, тоді як центральна влада особливо себе не проявила, а в деяких регіонах їх репутація погіршилася, як і авторитет деяких "старих левів" типу Абдель-Рашида Дустума або Атти Мухаммеда Нура, які відчайдушно чинили опір, не маючи за плечима колишнього впливу, слави і військової могутності.

Система, яку американці почали будувати в країні після 2001 року, прогнила настільки, що за цю державу не хочуть воювати і вмирати, вважаючи за краще піти на договірняк з Талібаном.

Ключова причина такої стрімкої поразки афганських військ, перш за все, в моральному дусі. Ось у чому Талібан здобув переконливу перемогу над США і афганськими властями в Кабулі, так це в війні смислів, культури та ідей. Вони зуміли вибудувати свою пропаганду на ідеях, які виявилися куди більш зрозумілими і привабливими для афганців, ніж корумпований слабкий уряд, який 20 років розповідав про перемоги і пакистанських шпигунів, але на ділі мало що змінював у житті людей, особливо в провінції.

Цей момент добре описав американський аналітик і колишній військовий Картер Малкасян в своїй статті.

У цих реальних польових умовах американці зі своїми численними програмами фінансування проектів розвитку громадянського суспільства, захисту гендерної рівності, просування ліберально-демократичних цінностей виявилися не просто не при справах, а взагалі контрпродуктивними.

Спроба натягнути сову на маленький шматочок, що залишився від розламаного глобуса, стала цілковитим фіаско, бо таліби тим часом займалися реальною політикою: розвивали низові соціальні зв'язки, підбирали екзальтовані групи незадоволених, будували сітку горизонтальних контактів на місцевому рівні, впроваджували своїх сплячих агентів в міста і селища, вели переговори зі старійшинами і вождями племінних кланів.

Тому ми і бачимо, що талібам вистачило усної обіцянки не переслідувати чиновників "режиму" і оголошення амністії афганським військовим, як міста почали здавати цілком практично без бою.

Зараз можна стверджувати з упевненістю: все, що у США і їх союзників вийшло побудувати в Афганістані за останні 20 років – це дуже дорогий картковий будиночок величезних розмірів. І як тільки вони пішли, він відразу ж зруйнувався. Ні запевнення союзників, ні американське військове спорядження, ні курс навчання іноземних інструкторів, ні дорога американська техніка, ні навіть десятки мільярдів доларів платників податків на програми по впровадженню культурних кодів і цінностей західного життя в афганський побут не допомогли.

Оригінал