ООН, ОБСЄ вже не ті. Чому зустрічі "Копенгаген" і "Рамштайн" – не лише про гроші та зброю

11 серпня у столиці Данії – Копенгагені – розпочалася оборонна конференція північноєвропейських союзників щодо підтримки України, в якій беруть участь понад 20 країн. У рамках зустрічі відбулася нарада міністрів оборони Великої Британії – Бена Воллеса, України – Олексія Резнікова й Данії – Мортена Бодскова. Обговорювався план надання Україні довгострокової фінансової та військової допомоги.

Декілька загальних зауважень від Олексія Копитька.

За результатами зустрічі в Копенгагені вже пролунало достатньо новин: група з 26 країн домовилися про понад $1,55 млрд допомоги до розподілу ролей між країнами в контексті довгострокової підтримки України.

1. Конференція формату Рамштайн і донорські конференції (перша була в Лондоні наприкінці березня, у Копенгагені – друга) – свідчення, що механізми ООН, НАТО та ЄС, м'яко кажучи… вразливі.

У НАТО якась невелика країна може заблокувати спільне рішення. І далеко не завжди натхненником такої блокади буде безпосередньо Кремль. Це може бути інша європейська країна, більша, багатша, якій невигідна та чи інша дія, але вона соромиться про це сказати.

З цього погляду сильний бік зустрічей "Рамштайн/Копенгаген" – відсутність формальних зобов'язань. Джентльменські домовленості на основі лідерства й розуміння спільних цілей. Які потім перетворюються на конкретні проєкти. Тобто брати участь у "Рамштайні" необов'язково. Але якщо ти не береш участь – виглядаєш дуже погано.

"Рамштайн" – це свідчення глобального лідерства США за великої особистої ролі міністра оборони Ллойда Остіна. По суті, це зародок інструменту, що визначатиме новий світовий порядок. Бо тяжке становище ООН, ОБСЄ, Amnesty International й інших стовпів світопорядку, що відмирає, вже загальновизнано.

Донорські конференції – це свідчення лідерства та суб'єктності Британії за великої особистої ролі міністра оборони Бена Воллеса. Нагадаю, що перша донорська конференція відбулася до першого "Рамштайну".

"Копенгаген" – це розвиток і поглиблення теми з конференціями завдяки лідерству міністра оборони Данії Мортена Бедскова. Присутність як одного з фронтменів – міністра оборони Британії – підкреслює його роль і роль Королівства.

Не виключаю виникнення інших механізмів, що будуть зав'язані на лідерстві інших країн. Наприклад, у медіа вже шириться інформація про конференцію під егідою Німеччини з акцентом на гроші, тобто програми відновлення.

Ймовірно, що захоче сказати своє слово й Франція.

Загалом іде пошук двох- і багатосторонніх форматів, орієнтованих на результат. Міністр оборони України Олексій Рєзніков на своєму рівні й у рамках своєї сфери відповідальності активно просуває цю ідею давно.

Найсприятливіша ситуація для України – якщо різні формати вдасться скоординувати. Це виклик, про який свідчить спроба скоординувати НАТО, Рамштайн і воєнний інструмент ЄС.

2. Я був поверхово знайомий із потенціалом скандинавських країн у плані оборони. Виявилося, що там усе дуже цікаво, коли починаєш вивчати питання на рівні зв'язків.

Кожна країна має свої суперсили. Умовний шведський оборонний концерн SAAB у нас майже не звучить. А даремно. Їхнє тісне переплетення – це дуже неслабка військова міць.

На рівні просунутих систем озброєння (наприклад – ППО), скандинави знаходяться під американською парасолькою.

Разом з тим з військово-політичного погляду вони дуже тісно взаємодіють із Британією. Згадайте, як остання швидко дала гарантії безпеки Фінляндії, доки її не приймуть до НАТО.

Після всіх змін Балтійське море перетворюється на напівбританське озеро. Це змінює розклад після домінування російсько-німецької осі, буквально збудованої вздовж газопроводів.

До британської тренінгової програми для України вже приєдналися Канада, Нідерланди, Швеція, Фінляндія, Данія й Норвегія. Це як клуб, до якого джентльмени, які поважають себе, мають входити.

Польща має особливі стосунки із Британією. Країни Балтії також досить інтегровані. Їх усіх поєднує інтерес зробити Балтійське море зоною безпеки.

3. "Поглиблення" "Рамштайна", що сконцентрований на коротко- й середньостроковій координації, на рівень "Копенгагена" – це в перспективі тектонічні й філософські зрушення.

Європа дуже повільно, але приходить до справжнього усвідомлення Росії у її нинішньому вигляді (тоталітарного нацистського режиму) як екзистенційної загрози.

Також поступово приходить усвідомлення, сплачене кров'ю українців, що час точкових угод минає. На зміну має прийти справжня мережна інтеграція у сфері безпеки. Де існує єдиний фронт – від Шпіцбергену до Середземного моря через Чорне.

Скандинави недарма є найбільш благополучними країнами землі. Вони адекватно оцінюють дійсність.

А вона така: їхня безпека безпосередньо пов'язана з військовими успіхами України. Це дуже наочно.

Природною реакцією РФ на вступ Фінляндії й Швеції до НАТО має бути посилення військ Північного флоту РФ і Західного військового округу. Але за нинішніх умов Кремль може надірватися.

В Україні лягла не лише 76-а псковська десантна дивізія. Наші війська добряче прорідили морпіхів із Калінінградської області. Не кажучи вже про першу "елітну" танкову армію і ту інфраструктуру, яку РФ розгортала після 2014 року. Неабияк пошарпані частини Північного флоту РФ (ось прямо зараз на Харківський напрямок до недобитих мотострільців із Печенги перекидають свіже гарматне м'ясо з Нової Землі й інших північних територій).

Загалом, українські воїни підірвали не лише наступальний, а й взагалі оборонний потенціал РФ на північно-західному напрямку. Природний інтерес Північної Європи в тому, щоб ми були сильними й прикінчили якнайбільше тих, хто робить їм нерви.

Тому довгострокова співпраця у форматі "Копенгагена" – це спільний інтерес. Потенціал великий. Наскільки його буде реалізовано – побачимо.

Загалом – паралельно із добуванням зброї та вирішенням важливих прикладних завдань, напрацьовується критична маса зв'язків, проєктів, котрі органічно "втягують" Україну в європейський безпековий простір. Або навпаки – "приєднують" Європу до нас, як кому краще.

Ці зв'язки треба закріпити й розвивати, щоб вони автоматично підхоплювалися навіть у разі зміни команд.

Оригінал