Доктрина Монро 2.0: як Трамп змінює зовнішню політику США

Дії президента США свідчать про формування регіональної зовнішньої політики. У цьому підході простежується сувора логіка.

Оголосивши про свої територіальні амбіції щодо Канади, Гренландії та Панамського каналу, президент Дональд Трамп, здається, вдихнув нове життя в доктрину Монро 1823 року. Тоді США вперше заявили про своє право на необмежену автономію в Західній півкулі.

Президент Джеймс Монро проголосив, що Вашингтон розглядатиме будь-яке втручання інших великих держав у регіон як "недружнє ставлення до Сполучених Штатів". Китай, ти чуєш?

Регіональна політика (в оригіналі використовується термін hemispheric, що означає, зокрема, півкулеву або таку, що охоплює півкулю Землі. – Ред.) не є новиною для оточення Трампа. "Проєкт 2025" – набір ідей щодо управління США, опублікований минулого року й підтримуваний командою Трампа, – передбачав "перегрупування" ланцюгів постачання як необхідну умову економічної безпеки США та спосіб підтримки економічної активності в "регіонах Америки, що потребують зростання та стабілізації".

Джон Болтон, обіймаючи посаду радника з національної безпеки під час першого терміну Трампа, висловився ще відвертіше. У промові 2019 року він заявив: "Доктрина Монро жива й здорова".

Основна ідея цього регіонального ухилу в американській політиці полягає в тому, що США та їхні сусіди на півночі й півдні разом є більшими, багатшими, сильнішими та самодостатнішими, ніж будь-який потенційний конкурент.