Джонсон був не лише прем'єром Британії. Але й лідером західної антипутінської коаліції

Прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон таки подає у відставку з посади прем'єр-міністра і залишає посаду лідера Консервативної партії. Він керуватиме урядом до обрання наступника. Джонсон вже призначив нових міністрів замість тих, хто вже звільнився.

Чому Джонсона звільняють, чи є адекватна заміна та як його відставка вплине на підтримку Великою Британією України.

Головна проблема – не у скороченні підтримки України

Вектор відношення Британії щодо російсько-української війни не зміниться зі звільненням Бориса Джонсона з посади прем'єр-міністра. Підтримка України Великобританією: і суспільством, і політикумом, зокрема обома правлячими партіями – консервативною та лейбористською, дуже висока.

"Велика Британія продовжить підтримувати Україну у війні проти російських окупантів", – зазначив Джонсон у своїй відеозаяві 7 липня, коли оголошував про рішення піти у відставку. Крім того, Велика Британія має намір лідирувати у підтримці оновлення України, заявила міністерка закордонних справ Британії Ліз Трасс.

Питання в іншому – у ступені пріоритетності та активності Лондона без Джонсона у завтрашній загальній західній антипутінській коаліції. У цій площині його відставка – велика втрата. Не лише для України, а й загалом для Заходу: він був тараном західної антипутінської коаліції.

Джонсон – безперечний послідовник Вінстона Черчилля, потужний і вольовий лідер. Його політична енергія не спостерігається зараз ні в кого. Таким людям важко знайти заміну. Точніше, її просто немає і не буде якийсь тривалий час.

Усі претенденти на посаду лідера Консервативної партії, на жаль, відчувають нестачу політичної ваги та волі для такої ролі.

На якийсь час Україна втратить такого активного союзника, якою була Британія за Джонсона-прем'єра. Його наступнику буде чим займатися. У країні багато нагромаджених внутрішніх проблем: рецесія (зростання ВВП на рівні 0,6%), інфляція, мігранти. Традиційний набір західного суспільства, посилений тенденціями. Тому новий прем'єр, хто б їм не став, буде переважно зайнятий британським порядком денним.

Крім того, у будь-кого, хто прийде замість Джонсона, від самого початку не буде сильної позиції: він чи вона не вигравали вибори для партії, на відміну від поки що чинного прем'єра. Новий прем'єр буде змушений керуватися максимальною кількістю партійних інтересів, а це послабить його позицію, не кажучи вже про особисті якості, про які згадувалося раніше.

А таких якостей немає ні в кого, хто стоїть у першому ряду на заміну Джонсону.

Реакція на внутрішні виклики та допущені помилки

Борис Джонсон так захопився глобальними питаннями, що внутрішню політику відпустив на самоплив. Це один із пунктів звинувачення.

Якоюсь мірою Джонсона підвела його міністерська команда. Найцікавіше, що головним каталізатором зради Джонсона та краху його влади став тепер уже ексміністр фінансів Британії Ріші Сунак. Він, другий міністр в уряді, людина, яка має нести левову частку відповідальності за економічну ситуацію в країні, заявив, що "втратив довіру" до свого лідера. Але його рейтинг у партії приблизно такий самий, як і у Бориса, тому шансів стати прем'єром у нього немає.

Але головне, що потрібно розуміти в цій ситуації: перелічені в пресі причини (проблеми з економікою, вечірки на Даунінг-стріт під час локдауну у 2020-2021 роках, скандал з Крісом Пінчером, "головним батогом Консервативної партії", який подав у відставку після звинувачення у домаганнях до двох чоловіків у приватному клубі у 2019 році) – лише приводи для відставки. Так, все це важливо та демонструє роботу класичної британської демократичної системи реалізації влади.

Але справжня причина – падіння рейтингів Консервативної партії та самого Джонсона і, як наслідок, невіра основних політиків-консерваторів у те, що він зможе виграти для них наступні парламентські вибори.

Чергові парламентські вибори мають відбутися в Британії за два роки. Але можуть провести дострокові, що є складним питанням. Джонсон розглядав замість відставки оголошення дострокових парламентських виборів, але це була б досить серйозна політична криза, в якій політичну позицію мала б зайняти королева Британії. Але, певне, його хтось від цього відмовив. Не виключаю, що Букінгемський палац. Якби він ухвалив таке рішення, це був би перший подібний прецедент в історії Британії.

Хто може стати наступником

Кандидатур, хто захоче та може поборотися за посаду прем'єра Сполученого Королівства, достатньо. Головне, що треба розуміти: у всіх потенційних претендентів проукраїнська позиція.

Найпопулярніший консерватор – Бен Воллес, міністр оборони Великої Британії. Він залишається на посаді на тлі низки відставок, але також закликав Джонсона піти. Але Воллес не має серйозного апаратного бекграунду і внутрішньопартійної номенклатурної підтримки. Тож незрозуміло, чи вдасться йому реалізувати свою популярність в посаду.

Ліз Трасс, чинна міністерка закордонних справ, — непоганий варіант. Вона колись була дуже популярною серед консерваторів. Зараз її рейтинг не такий високий, але вона має достатній апаратний досвід і внутрішньопартійні зв'язки.

Наразі спалахнула зірка Надхіма Захаві, якого 5 липня призначили канцлером Казначейства Британії – міністром фінансів замість Ріші Сунака. Він курд за національністю та перший міністр Великої Британії, який не народився на території Сполученого Королівства. Але Захаві також популярний серед консерваторів і може поборотися за посаду прем'єра.

Це є основні кандидатури.

Ще є консерватори Джейкоб Ріс-Могг та Метью Генкок. Останній – не найвдаліший варіант, оскільки має дещо проросійську позицію. Точніше, він проти педалювання українського питання та активної участі у цій темі.