Війська на папері. Чому мало хто хоче служити в арміях Європи – стаття Financial Times

В арміях провідних країн Європи бракує військових. Вливання коштів у нову зброю і боєприпаси не вирішує справи. Десятиліттями після холодної війни вони були готові на нечисельні місії в далеких країнах, проте у разі нападу Росії ситуація може виявитися критичною.

Особливо бракує кадрів високої кваліфікації, які можуть знайти кращі умови на цивільному ринку праці. Трохи ліпша ситуація в країнах Скандинавії, де військова служба – престижна, та в сусідів Росії, які мають історичний досвід її агресії, пише The Financial Times.

LIGA.net прочитала статтю і переказує коротко.

Чи готові європейці воювати з Росією? Не дуже

У Німеччині минає два роки Zeitenwende – "переломного моменту" в обороні, проголошеного канцлером Олафом Шольцом у 2022-му. Він збільшив витрати на оборону на мільярди євро. Гроші принесли армії нову зброю, боєприпаси, але не солдат. Є 181 000 військових, треба ще 20 000. Дефіцит – один із найбільших у Європі.

Сполучене Королівство щороку не виконує показників набору. Французька армія, найбільша в Європі (203 850 військових), не досягає необхідної кількості й скоротилася на 8% з 2014-го. В Італії військо зменшилось з 200 000 десять років тому до 160 900 зараз.

"На папері європейські союзники по НАТО мають 1,9 млн військ – достатньо, щоб протистояти Росії з її 1,1 млн солдатів і 1,5 млн резервістів. Але насправді європейським силам буде важко залучити більше ніж 300 000 військових, і навіть тоді це займе місяці підготовки".

Плани НАТО в Європі багато років зводилися до того, щоб дати 300 спецпризначенців для Афганістану, каже співробітник Європейської ради з міжнародних відносин і до 2022-го помічник генсека НАТО Каміль Гранд: "Нічого спільного з масовістю. Це створило прогалини. За винятком Греції й Туреччини, бачимо скорочення сил рік за роком".

У певному розумінні кількість – грубий показник сили. Але навіть у технологічно розвинутих військах маса все ще має вирішальне значення, якщо структури сил настільки мізерні, що мають обмежену здатність поглинати втрати. 

"Наймання більшої кількості людей [до збройних сил] у Європі ще важливіше, коли підтримка США не гарантована. Якщо виникне криза, ми повинні бути в змозі переконати росіян, що на їхньому шляху не лише польська армія", – каже Гранд.

У 2013-му, за три місяці до нападу Росії на Україну та окупації Криму, сер Ніколас Гоутон, тодішній начальник штабу оборони Великої Британії, публічно попередив про проблему скорочення армії. 

З того часу чисельність британської армії скоротилася на 19%, до 138 000 осіб. Хоча її бюджет за цей час зріс на 20%.

Замкнене коло в арміях Європи

За словами колишнього бригадного генерала і старшого наукового співробітника IISS Бена Баррі, політично доцільно зосередитися на збільшенні бюджетів і програмах закупівель, але мало хто з політиків, які приймають рішення, хочуть вирішувати складніший виклик – залучити до військ більше громадян. 

"Ми в замкненому колі. Якщо бракує людей, то в тих, хто є, менше гнучкості. Менше часу, щоб відправити їх на додаткові навчання, і люди дедалі більше розчаровуються, а тому йдуть геть", – каже Баррі.

Франція і Велика Британія, дві найбоєздатніші армії Європи, адаптуються, щоб протистояти російській загрозі. Але є побоювання, що вони сприймають скорочення військ за незмінну реальність.

"Говоримо про готовність до бойових ситуацій, коли є проблеми якості. Наприклад, після кількох тижнів боїв підрозділи професійної армії можуть на 50% зменшитися через убитих і поранених. Ми не готові до цього", – визнає керівник центру безпеки й оборони Німецької ради з міжнародних відносин Крістіан Меллінг.

Зменшення маси означає, що критично важливі кваліфіковані посади – у медицині, зв’язку, інженерії, кібербезпеці – вразливі до втрат. Саме ці вакансії війська в Європі мають терміново закрити.

Військовий експерт з Римського інституту міжнародних відносин Алессандро Марроне каже, що в минулому італійська військова кар’єра була конкурентоспроможною і в армії не бракувало охочих.

Однак зараз молоді італійці мають більше можливостей. "Молодь звикла подорожувати, вчитися за кордоном і шукати роботу поза Італією. Люди з високими навичками можуть знайти кращу роботу в приватному секторі. Простого рішення немає", – каже Марроне.

Чи можливе повернення до масового призову

Якщо більше європейців не обиратимуть військову кар’єру, їхні уряди можуть шукати інші способи. Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус зондував ідею відновити певну форму призову. 

Берлін пропонує розіслати анкету 18-річним німцям, приблизно 400 000 щороку, з опитуванням про їхню готовність пройти військову службу. Лише одна десята потрібна – 40 000 на рік.

Нідерланди висунули ідею гібридної моделі призову. Молоді після досягнення 17 років розсилають обов'язкову анкету – так наступного року сподіваються набрати 2000 осіб на рік служби.

Німецький і голландський підходи – приклад "скандинавської моделі" вибіркового призову. У Норвегії та Швеції вона була успішною.

"У Норвегії 14% тих, хто має право служити, – служать, а у Швеції – 4%. Вибірковість додає престижу. Участі в армії там прагнуть".

У Польщі, де уряд сподівається збільшити чисельність армії до 300 000 до 2035-го, військові чиновники кажуть, що довга історія російської агресії – потужний стимул для вербування.

"Порівняно з іншими, Польщі легше залучати новобранців. Те, що зараз війна біля нашого кордону, збільшує кількість молоді, яка хоче до війська", – каже польський генерал-майор Кароль Моленда.

Подібна ситуація в країнах Балтії, де страх перед російським реваншизмом теж глибокий. Але це винятки з правил.

У Німеччині Пісторіус зазнав жорсткої критики за те, що говорив, що суспільство має бути "готовим до війни".

Але навіть у Британії, де суспільна підтримка армії є незмінно високою, панує глибокий скептицизм щодо таких тем. Пропозицію прем’єра Ріші Сунака знову запровадити призов зустріли широкою критикою.

На думку Меллінга, проблему можна вирішити, якщо придумати, як зробити військову кар’єру корисною для людей. 

"Різниця між нами та Путіним в тім, що для нас справа – не лише в чисельності. Ми не просто даємо людям форму і відправляємо на смерть, – каже він. – Дбаємо про воїнів. Маємо про це краще розповісти".