На мільярд людей – 430 млн робочих місць. Як застрягнути у бідності: досвід Індії

Найбільш населена країна світу десятиліттями мала шанс повторити шлях Китаю і стати "фабрикою світу", – це є прямим шляхом, щоб вирватися з крайньої бідності. Але нагодою не скористалася.

Зараз, коли КНР Сі Цзіньпіна стала основною загрозою для США, для економіки Індії відкривається нова можливість. Фактично в неї є на це 25 років і лише один шанс, поки її населення не постаріло.

Проте поки що спроби перевести виробництво західних товарів в Індію хоч і відбуваються, але не такі масові, як могли б бути.

Чому Індія не може замістити Китай – коротко.

Велика втеча американського бізнесу з Китаю

Десятиліттями бренд іграшок Melissa&Doug зі США спирався на фабрики в Китаї. Але пандемія порушила роботу китайських заводів. А ворожнеча США і КНР підірвала промислові переваги Китаю. Попередній президент США Дональд Трамп підвищив мита на китайський імпорт, а нинішній, Джо Байден, продовжив цю політику.

Однак Індія може повторити шлях Китаю у глобальному виробництві.

Melissa&Doug перенесли частину виробництва в індійське місто Велика Нойда й побачили, що завод виготовляє якісні іграшки за цінами, аналогічними до китайських, пише The New York Times. Зараз компанія хоче виробляти в Індії 30% своєї продукції.

Індія за останні роки успішно залучила до себе виробництво Apple, Google і Samsung. Навіть Ілон Маск розглядає будівництво заводу з виробництва електромобілів, пише Le Monde.

Прихід гігантів індійці зустріли з ейфорією. Середній клас, уряд, кінозірки пишаються цим. 12-14% iPhone у світі зроблені в Індії. Експорт смартфонів із країни подвоївся за рік і досяг $11 млрд.

Бренди, які десятиліттями покладалися переважно на китайські фабрики, тепер розширюють присутність в Індії. Це може збільшити статки країни, яка пропустила виробничий бум, що позбавив бідності сотні мільйонів людей у Японії, Південній Кореї, Тайвані, а потім – у Китаї, Таїланді, Індонезії та В'єтнамі.

"Попри те, що в Індії близько 1 млрд робочої сили, є лише 430 млн робочих місць. Більшість зайнятих живуть ненадійно. Тож зростання експорту може стати джерелом нових робочих місць".

Прем’єр Нарендра Моді підтримує промисловість і спрощує регулювання. Але заяв більше, ніж дій – виробництво становить лише 13% економіки. Це менше, ніж 10 років тому, коли Моді обійняв пост. Його схильність до авторитаризму і демонізація мусульманської меншини викликають сумніви в здатності розв'язати проблеми.

Протягом цих 10 років, попри те, що Індія будувала порти і магістралі, її базова інфраструктура залишилася неоднорідною, що значно ускладнює рух сировини і продукції.  

Китай натомість може похвалитися чудовою інфраструктурою, що сприяє дешевому виробництву – і у великих кількостях.

Проте Індія – на порозі того, щоб захопити долю великого виробничого пирога. Цього разу місії країни допомагає геополітика. Минулого року під час опитування американських компаній, які працюють у Китаї, 40% заявили, що переміщують інвестиції в інші країни чи планують це через відносини США і КНР.

Більшість компаній дивилися на Південно-Східну Азію. Мексика теж має можливості для додаткових замовлень – через близькість до США і торговий договір із ними. Але "пропускна здатність" цих країн мізерна, проти Китаю. Це обмежує кількість додаткового бізнесу, який вони можуть прийняти. Вони також залежні від китайської промисловості щодо ключових компонентів і сировини.

Індія ж має унікальну пропозицію робочої сили, сировини і потенціал для розвитку ланцюжків постачань. Якщо хтось зможе повторити роль Китаю у виробництві, то в Індії – найбільший шанс.

Країна, що застрягла в бідності

Ще в 1980-му Індія і Китай були приблизно рівними за ВВП – в обох середній дохід на жителя був $300 на рік. За десятиліття після цього статки китайців різко зросли. Середній китаєць заробляє понад $13 000 на рік, а індієць $2700 (українець, за даними IMF, – $5600). 

Основна причина успіху Китаю – виробництво. КНР виробляє 35% промислових товарів світу, пише NPR. Воно займало центральне місце в успіху практично кожної нації, яка вирвалася з бідності.

"Індія відстає у виробництві. Попри те, що там живе 18% населення світу, вона виробляє лише 2-3% промислових товарів світу. І цей відсоток майже не змінився з 1980-х".

Прем’єр Моді зробив виробництво центральною частиною своєї стратегії. За прогнозами, ВВП Індії цього року зросте на 6,5%. 

За словами колишнього голови Центробанку Індії Рагурама Раджана, країні слід розвиватися значно швидше, щоб мати шанси вирватися з крайньої бідності й безробіття, від якого страждає найбільш густонаселена країна світу – понад 1,4 млрд людей.

Встигнути за 25 років: "точки дотику" для Індії

Індія зараз переживає те, що соціологи називають "демографічним дивідендом" – у країні багато молоді й мало літніх. Цей період триватиме близько 25 років. Далі населення почне старіти, менше людей працюватиме, більше потребуватиме допомоги від держави. Економіка сповільниться, як це сталося з Китаєм, який старіє.

"Індії наступні 25 років потрібне значно вище зростання, щоб стати багатою, перш ніж постаріє. Якщо подивитеся на Китай на початку 2000-х, він зростав на 10-14%. Індія втрачає нагоду. Попри економічну перевагу молоді, немає роботи. Відтак найталановитіші мігрують за кордон", – каже він.

Стратегія індійського уряду на повторення шляху КНР – не спрацює, бо виробництво стало конкурентнішим. Коли китайці виходили на світовий ринок, то конкурували з дорогою західною робочою силою. Індія ж уже конкурує з Бангладеш, В’єтнамом і Китаєм.

Водночас, каже Раджан, сфера послуг Індії почувається все краще і працює на глобальний ринок. Boeing, Victoria's Secret, Goldman Sachs і JP Morgan все частіше звертаються до індійців за послугами. JP Morgan має 3000 юристів в Індії, які укладають контракти у світі.

Через вибухове зростання віддаленої роботи після пандемії аутсорсинг послуг в Індії теж зріс. Це дає країні шанс вирватися з шаблону розвитку під проводом виробництва і перескочити до сфери послуг, вважає Раджан. Індійці можуть давати значно більше послуг жителям Заходу в телемедицині, дизайні, консалтингу.

Тож мільярди доларів, які Нью-Делі вливає у виробництво, краще витратити на покращення погано фінансованих шкіл і будівництво якісних університетів. В Індії – велика кількість англомовних. Інтернет дає змогу надавати більше послуг дистанційно. A індійці цілком готові працювати значно дешевше, ніж західні колеги.