Хто виграв від повалення Асада і чи ослабить це Росію

Від падіння режиму диктатора Башара Асада в Сирії виграли Туреччина та Ізраїль – обидві країни посилять вплив у регіоні. Натомість Росія та Іран отримали репутаційний удар та будуть вимушені перебудовувати політичні альянси на Близькому Сході.

Для самої Сирії ще нічого не вирішено, події можуть розвиватися по різних сценаріях: від швидкого транзиту влади та відновлення – до нової громадянської війни та розпаду на воєнізовані групи. Цілком можливо, що Росія інвестуватиме у хаос в Сирії.

Контури нового сирійського устрою поки промальовуються у боротьбі між тими, хто переміг Асада – а це коаліція груп з різними уявленнями про майбутнє, каже LIGA.net заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов.

Який режим буде в Сирії, чи домовляться опозиційні сили щодо майбутнього і чи буде там черговий раунд громадянської війни, як у Лівії – розбиралась LIGA.net.

Колишні соратники Аль-Каїди

Лідером сирійської коаліції є 42-річний Абу Мохаммад аль-Джолані та його організація Гаят Тахрір аш-Шам (визнана терористичною в США та ЄС. – Ред.), каже Данилов.

Держдеп США оголосив винагороду в $10 млн за голову Джолані. Проте саме він очолює повстанців, які повалили режим Асада, а тепер фактично керує країною з понад 23 млн людей і кількома мільйонами біженців за кордоном, пише CNN.

Відтоді угруповання Джолані керувало регіоном Ідліб у Сирії, змінивши назву на Хаят Тахрір аш-Шам, і воювало проти сил Башара Асада. Джолані рідко дає інтерв'ю західним медіа, але після захоплення Дамаска дав CNN – у розмові намагався дистанціюватися від терористів з ІДІЛ і Аль-Каїди: "Люди, які бояться ісламського правління, бачили його неправильне впровадження або не розуміють його".

Джолані також намагався заспокоїти меншини сирійських алавітів і християн: "Ці секти співіснували в регіоні сотні років, і ніхто не має права їх усувати".

Зараз він декларує нові підходи, ніж 20 років тому в Іраку, коли воював за Аль-Каїду, пояснює Данилов. У його коаліції є протурецькі сили, курди, проамериканські групи, етноконфесійні меншини, які будуть обстоювати свої інтереси та доступ до ресурсів.

Попереду для Сирії – складний період, додає Данилов. Той, хто візьме на себе відповідальність, по-перше, конкуруватиме з іншими групами. По-друге, Джолані оцінюватимуть за тим, як швидко вийде стабілізувати ситуацію. Фактично він прийняв порядок денний, який був у світської частини сирійських повстанців 2011 року.

Колись Джолані сам нищив ці сили, діючи спільно з військами Асада. Тепер повторює заяви про необхідність дотримуватися прав меншин та участь всіх сил в управлінні країною, про інститути, повагу та те, що хіджаб носити необов'язково.

Чи втримається Абу Мохаммад аль-Джолані при владі, невідомо. "Як і те, чи не повернеться знову до радикального ісламізму", – додає він.

Туреччина – справи курдів та біженців

В останні місяці турецький лідер Реджеп Тайїп Ердоган не приховував роздратування через відмову Асада "примиритися" і обговорити два найважливіші для нього питання – проблему з курдами на кордонах Туреччини й відправлення назад до Сирії біженців. Тепер Анкара більш оптимістично дивиться на шанси бути почутою, пише RFI.

Тож Туреччина лише виграла від падіння асадівського режиму.

По-перше, останні два роки Асад мав погані стосунки з Ердоганом. Зараз турецький лідер заявив, що Асад заслужив на такий кінець, нагадує Данилов.

По-друге, для Анкари дуже важливо повернути в Сирію 4,5 млн сирійських біженців, які викликають значне напруження в турецькому суспільстві.

Це те, що обіцяв Ердоган на президентських виборах минулого року, зауважує LIGA.net аналітик з міжнародних відносин Ілія Куса.

По-третє, Ердоган хоче розгромити курдські автономні утворення на півночі Сирії, сприймаючи їх як загрозу для цілісності, стабільності та безпеки своєї країни, додає Данилов. Тож буде про це домовлятися з новою владою.

"Туреччина стала домінантним гравцем в Сирії, бо підтримала повстанців, які скинули Асада. Тепер країна матиме змогу впливати на владу в Дамаску та військовим шляхом розв'язати питання курдів", – переконаний Куса.

Анкара зможе продати Дональду Трампу пропозицію, що виведе війська з Сирії в обмін на прийняття де-факто протекторату турків над країною, веде далі Куса. Ще один розрахунок – що Вашингтон закриє очі на ліквідацію курдської автономії у Сирії: Ердоган не хоче, аби вона надихала курдів у Туреччині на відділення від Анкари.

Позбавившись впливу Асада, Туреччина зможе витіснити Росію з регіону та отримає козирі в переговорах із Москвою, зможе ставити їй ультиматуми, вважає Данилов. І, нарешті, утвердить свою роль як регіонального лідера. Тепер Анкара матиме можливість з інших позицій говорити з Саудівською Аравією, Йорданією, Ізраїлем.

Росія програла, але чи втратить бази

Росія програла в історії з Асадом, але росіяни не визнають поразки, вважає Данилов. І будуть нав'язувати контакти з повстанцями. Їх інтерес – збереження російських баз (щонайменше, військово-морської у Тартусі та авіабази в Латакії. – Ред.).

Якщо Кремль не домовиться з новою владою Сирії – то сіятиме хаос в країні та намагатиметься розсварити повстанські групи, прогнозує Данилов:

"Будуть інвестувати у внутрішню колотнечу, у громадянську війну. В умовах хаосу у них буде шанс зберегти бази".

Крім репутаційного удару, росіяни не так вже багато і втратили, вважає Куса. За даними ГУР, їхня військова присутність у Сирії значно скоротилась після великого вторгнення в Україну: "Усе, що росіяни могли забрати з Сирії і перекинути в Україну, вже забрали й перекинули... Той контингент, який лишався, не настільки великий".

Отже, зараз головне для Росії питання – чи втратить вона бази у Сирії. Якщо ні – значить вона мінімізувала ризики. Якщо так – це буде удар по їхній логістиці в Африці: сирійські бази слугували росіянам перевальним пунктом для силових операцій там.

Велика поразка Ірану

Падіння Башара Асада різко послабило позиції Росії та Ірану на Близькому Сході. Саме Москва і Тегеран фактично врятували режим Асада від краху у 2015 році. Тоді іранські шиїтські збройні формування та жорстокі російські бомбардування допомогли йому відвоювати Алеппо та зупинити повстанців, пише Politico.

"Це крах всього, що Тегеран будував понад 30 років, куди інвестував десятки мільярдів доларів, – переконаний Данилов. – Це порушує шиїтський коридор до терористів із Хезболли в Лівані, відрізає іранців від сирійського порту Латакія, і це страшний сон для Корпусу вартових Ісламської революції (військова гілка виконавчої влади в Ірані. – Ред.)".

Попри ці ризики, Іран не надіслав військову допомогу Асаду – за даними WSJ, побоявся авіаційних ударів Ізраїлю по своєму літаку. І, по суті, втратив на неї вплив, додає Куса. Іранських сил проти Ізраїлю там більше немає: "Їм потрібно повністю перебудовувати альянси в регіоні, враховуючи нову геополітичну реальність".

"Асад був частиною так званої "вісі зла", аж ось її перша кісточка впала. Це може запустити падіння режиму в Ірані", – вважає Данилов.

Ізраїль переміг, але не до кінця

Втеча Асада – хороша новина для Ізраїлю, бо суттєво послаблює Іран. Але ізраїльтяни побоюються нестабільності в Сирії, – щоб хаосом не скористалися ісламісти, які загрожуватимуть ізраїльським поселенням на Голанських висотах (гірське плато на півдні Сирії, окуповане Ізраїлем. – Ред.), – каже Данилов.

Прем'єр Нетаньягу вже заявив, що висоти "навіки" залишаться частиною Ізраїлю.

Слабкий Асад теж влаштовував Ізраїль. Якби не контроль Ірану – диктаторський режим у сусідній країні їм би не заважав. Тепер Тель-Авіву доведеться слідкувати, щоб Сирія не стала базою для терору ісламістів проти ізраїльтян.

У короткостроковій перспективі Ізраїль отримав змогу розв'язувати три задачі, каже Куса. Перша – відсікти південний Ліван від Сирії. По суті, знищити логістику Хезболли.

Друга – закріпити суверенітет над окупованими Голанськими висотами, які за міжнародним правом досі є територією Сирії. Тепер Ізраїль може узаконити їхню окупацію і захопити всю буферну зону, яка існувала між Сирією та Ізраїлем.

Зрештою, ізраїльтяни мають можливість авіаударами знищити рештки сирійського військового потенціалу, якщо раптом не вийде домовитися з новою владою.

Сценарії майбутнього для Сирії

Серед найбільш ймовірних сценаріїв подальшого розвитку подій – атака Туреччини на курдів, внутрішня громадянська війна між сирійськими фракціями, – або, навпаки, досягнення домовленостей та коаліційний уряд, каже Данилов.

Наслідками також можуть бути дефрагментація чи створення автономних одиниць, громадянська війна та failed state, коли ніхто не управляє країною, а влада належить командирам, які контролюватимуть невелику місцевість.

"Існує ризик розпаду держави на кримінальні чи терористичні групи, закріплені на певних територіях. Цей сценарій нагадує Лівію після диктатора Муаммара Каддафі, вбитого повстанцями у 2011-му", – додає аналітик з Близького Сходу.

Найкращий з імовірних варіантів – швидке формування нової влади, продовжує думку Куса. Це завершиться транзитом до нової республіки, зняттям санкцій та початком довгого шляху до відновлення сирійської економіки й інфраструктури.

"Найгірший варіант – скочування в хаос та міжусобні війни за лівійським сценарієм, коли країну роздиратимуть між собою воєнізовані групи, вона буде розділена між командирами, і єдиної Сирії не буде, – продовжує він. – Це, по суті, ще один етап громадянської війни, тільки тепер між колишніми союзниками".