Щовечора з 24 лютого я чекав на звернення президента України до нас, української нації. Вони підтримували мене в найважчі тижні перших місяців повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Я йому вірив і дякував, що він виявився саме таким.

Щоб підтримати своїх працівників, я копіював Володимира Зеленського і так само від початку війни записував щоденні відеозвернення зі свого робочого місця до наших працівників щодо поточної ситуації.

Потім були його щоденні звернення з проханнями про допомогу до західних партнерів.

Згодом були його виступи по відео перед парламентами різних країн.

Пізніше були його зустрічі з більшістю світових лідерів у Києві та спільні виходи в місто.

І я так само, копіюючи президента, писав листи нашим західним партнерам, телефонував у штаб-квартири найбільших світових компаній галузі та вимагав оприлюднити їхню позицію, закрити їхні офіси в Росії й підтримати наш український опір.

Потім була його поїздка у звільнений Ізюм, а згодом і в Бахмут.

Відкритий, сміливий і справжній Зеленський на контрасті з постановочно-театральним російським диктатором Володимиром Путіним виглядав як абсолютне добро на тлі абсолютного зла.

Потім Зеленський перший раз з 24 лютого поїхав до США. Думав, президент там трохи затримається, враховуючи логістичну складність, але вже за дві доби він повернувся додому.

Потрібно чесно сказати.

Зеленському дісталася крута нація, але і нам дістався в цей важкий час найкращий президент. Мені все одно, що думають інші.

Я за нього не голосував, але сьогодні вважаю його абсолютно фантастичним президентом.

Хочу подякувати Володимиру Зеленському.

Головнокомандувачу
Президенту
Українцю
Патріоту
Людині

Президент без нас – нічого, але і ми без президента – теж нічого.

Пишаюся тим, що я українець, і пишаюся нашим президентом.

Оригінал