Впадати у песимізм – це фактично переходити на бік ворога. Ось чому

Історія – на боці України. Тенденції показують, що країни, які починають війну – програють її. Країни, які ведуть війну на своїй території, навіть проти сильнішого супротивника – виграють.

Ці тенденції статистично обґрунтовані, але вони не є 100%-ми, вони – скоріше показник найбільшої ймовірності. Історія не відповідає за те, які рішення ухвалюються нами, ці рішення – наша відповідальність.

Необхідні системні зміни в Україні заради успіху. Зокрема в правилах мобілізації.

Чи нинішній стан мобілізації є підставою для песимізму? Звичайно, ні. Загалом помилки під час мобілізації, чи негативні новини з фронту – це лише одна з точок цієї війни. На жаль, не остання.

Нам необхідно виробити звичку не впадати в ентузіазм у добрі моменти, і в депресію – у погані. Необхідно виробити психічну, економічну сталість.

Це – війна на виснаження. І у такій війні вирішує її долю не лише фронт, але й витримка тилу.

Україна має запас міцності, усі опитування показують, що у суспільстві немає розколів, які б пристрасті не вирували у соцмережах.

Я залишаюсь "цинічним оптимістом". У такій ситуації, як наша, впадати у песимізм – це фактично переходити на бік ворога. Це те, чого він від нас і хоче, на що спрямовані його зусилля.

Нашим завданням є переформатування цілей, яких ми хочемо досягти. Чи це є кордони 1991 року, чи ми готові тут на поступки в обмін на щось.

Я не маю готового рецепту. Але ми маємо шукати раціональну відповідь на це питання.

Не можна вповзти у багатство, в успіх, у них можна тільки стрибнути. Такий стрибок стається під час кризи, і очевидно, що війна є такою кризою.

Війна – це завжди можливість. В ній згорає те, що було недобрим у минулому, і вона дає відчуття, що падати далі нікуди, і необхідно нарешті щось робити.

Всі держави "Великої сімки" проходили через те, через що зараз проходить Україна. Через довгий період війн та революцій. Через оптимізм і зневіру.

Вони пройшли цей шлях із втратами, але також і з великими успіхами.

Джерело