Повстання дідусів-фантастів. Повний анамнез хвороби Путіна

Літературний бестіарій російських ідеологів війни надзвичайно строкатий. Вчорашні митці, чинні політики, теоретики-конспірологи, безробітні реконструктори, так звані військкори та просто воєнні злочинці. Загальна кількість цих літераторів така, що з них, теоретично, можна сколотити стрілецький полк з умовною назвою "Білі блукачі".

Якщо хтось не в курсі, білі блукачі – це повсталі з мертвих гуманоїдні істоти з серіалу "Гра престолів". У них білі очі мерців, і вони наділені певними магічними здібностями. У нашому випадку – вони вбивають багатослівними закляттями. Становлять надприродну загрозу для людства.

На роль полковника претендує колишній радник президента РФ, автор сучасної концепції "русского мира", головний ідеолог проєкту "Новоросія" – Владислав Сурков. За сумісництвом він є літератором широкого профілю: поет, прозаїк, драматург та сценарист.

Капеланом може бути 85-річний православний комуніст, прозаїк Олександр Проханов. Казкар-реконструктор Ігор Гіркін (52) та письменник Захар Прилєпін (47) – командири штурмових груп. І дуже багато піхоти та позаштатних трубадурів. 

Окремий підрозділ – рота підстаркуватих графоманів-фантастів з шевроном "Космічні рейнджери". Саме ця рота нас цікавить найбільше. І ось чому. Якби в ГУР МО була бібліотека, на спеціальній шухлядці з картотекою був би підпис: Б – Бойова фантастика. Надважливий для розвідників жанр.

Тут знаходиться анамнез хвороби кремлівського диктатора, членів Радбезу РФ та всіх войовничо налаштованих росіян. Ба більше, саме в цій шухлядці є автори, чиї пророцтва якимось чином збуваються.

Пророцтва

Книги бойових фантастів написані поганою російською мовою. Але такою вже є сучасна російська література, зокрема комерційна. Виходу в нас немає – ворога треба знати. Отже, гортаємо картотеку. Б – Біла стріла.

У 90-ті серед силовиків та дрібних кримінальників була легенда про існування в країнах СНД таємної спецслужби під назвою "Біла стріла". Причому, за однією версією, це була законспірована урядова спецслужба. За іншою – таємна організація, створена колишніми співробітниками КДБ і ГРУ СРСР. Всемогутня мафія перевертнів у погонах, але романтизована.

За мотивами фольклорної "Білої стріли" написані десятки книг. Один з романів письменника Валерія Ковальова так і називається "Біла стріла". Стандартний сюжет таких романів: герої-офіцери кидають виклик несправедливій ринковій системі. І здобувають владу неправовим шляхом – тупо вбивають кримінальників і чиновників.

Зараз вже незрозуміло, що виникло раніше, – легенда про "Білу стрілу" чи її прототипи. Одночасно з появою цієї літератури у РФ виникають банди силовиків, які витісняють класичний кримінал. Ці суспільні процеси збігаються з приходом до влади Володимира Путіна, формуванням нової еліти з-поміж його санкт-петербурзьких "партнерів по бізнесу" та друзів з дачного кооперативу "Озеро". Значна частина нової політичної еліти – колишні силовики.

Приблизно в цей самий період набирає обертів черговий сюжет бойової фантастики: російський офіцер потрапляє у минуле і виправляє світову історію. "Потраплянці" – дуже давній і цікавий сюжет. Але у масовій літературі філософсько-фантастична витонченість поступається місцем ідеалізації найбільш одіозних персонажів російської історії. Зокрема, Івана Грозного і Йосипа Сталіна. Ось чудовий матеріал на цю тему. Заголовки деяких книг звучали як реінкарнація культу: "Тінь Сталіна", "Розмова з вождем", "Маршал Сталіна".

Що цікаво. Центральна лінія незмінна: герої-офіцери кидають виклик несправедливому світопорядку, тобто колективному Заходу. У порівнянні з цим ненависним Заходом навіть Адольф Гітлер не такий вже й страшний. Позитивні герої переселяються у мозок Гітлера і Сталіна з блискучим результатом – Червона армія разом з вермахтом нищать Антанту ("Рейхів син" Сей Алек).

Захоплення альтернативною історією плавно і непомітно перетікає у садистичну футурологію. У 2009-му з’являються книги, які пророкують військову агресію Москви у наступному, тобто 2010 році. Автори із захватом змальовують картини страти зрадників, муки ворогів. Вороги – українці. Лінія та сама: герої-офіцери…

Тоді ж, у 2009-му, спалахує невеличкий скандальчик. Співголова Харківського фестивалю російськомовних фантастів "Зірковий міст" Арсен Аваков звернув увагу на деякі назви, з яких просто капало пристрасне бажання війни.

Перелічу ці назви мовою оригіналу, щоб передати колорит: "Поле боя – Украина. Сломанный трезубец" Георгія Савицького, "Независимая Украина. Крах проекта" Олександра Сєвєра, "Война 2010. Украинский фронт" Федіра Березіна. На фестиваль ці автори прийшли за преміями від Авакова.

З цього приводу майбутній міністр МВС написав колонку, у якій викривав письменників у несмаку. В тексті, між іншим, майнуло прозріння: "Чому так наполегливо нав'язує Росія своїм громадянам думку про необхідність та неминучість війни з Україною?" Найбільше тоді дісталося похмурому графоману Федіру Березіну: "Знаю Федора особисто! Він отримував премії на нашому Харківському фестивалі фантастики "Зоряний міст". Як можна було дати втягнути себе в таке?.."

У 2010 році на основі творів десятків росфантастів можна було малювати мапу-інфографіку, на якій на місці більшості європейських столиць значилися б вирви від термоядерних ракет. Надалі цей жанр бурхливо розвивався: турбореалісти (турбореалізм – одна з назв цього специфічного жанру) перейшли до захоплення інших планет. Але повернемося до української тематики.

Графомани – не пророки-містики. Просто так працює соціологічна формула під назвою теорема Томаса: ситуації, які люди визначають як реальні, є реальними за своїми наслідками. Навіть маячіння психічно хворої людини може мати вплив на реальність – за наслідками. Тож хто все це пише та читає?

Ім’я йому Мікроб

Стилістика творів така, наче кат зі специфічним почуттям гумору змусив воєнрука-пенсіонера писати любовні листи, використовуючи словниковий запас з підручника "Початковий військовий вишкіл" 1970 року. І от. Вже немолода людина, хильнувши для хоробрості чарочку, тремтячою рукою виводить:

Жоден поціновувач художньої літератури не зможе це читати. Закономірність якраз зворотна: що більш витончений у людини смак, то менше ймовірності, що на її полиці з’явиться який-небудь "Пожар Метрополии". Не філософською глибиною і письменницькою майстерністю ловить Березін читача у свої тенета. Точніше сказати, не за допомогою цього він вербує віртуальних "воїнів світла". Тут інше.

Художність і все, що пов’язано з мистецтвом, – не просто зайві, а можуть тільки зашкодити нашому фантасту. Тут як у порнооповіданні – треба більше первісних пристрастей: агресії, пафосу, натуралістичних сцен. А читацька уява домалює все інше. Головний герой має не просто знищувати ворогів, він повинен їх катувати так, щоб перед смертю вони випорожнювалися під себе:

То хто ж читач? У нас, на жаль, немає маркетингових досліджень читацької аудиторії московських видавництв Ексмо та Яуза. Але існує проста логіка: читач – це той, хто асоціює себе з головними дійовими особами твору та, затамувавши подих, слідкує за подвигами визволителів світу.

А головний герой – це, доволі часто, наш старий знайомий: офіцер запасу, який ще пам’ятає, як тримати в руках зброю. Проте не тільки. Іноді це простий хлопець з глибинного народу, що волею долі призначений на роль космічного рейнджера. Або ж нікому не відомий менеджер середньої ланки. Так вже сталося, що йому раптом з минулого зателефонував товариш Сталін – за порадою. Або просто середньостатистичний невдаха:

Отже, читацька аудиторія, говорячи мовою Березина, – максимально широке коло Мікробів. На практиці ж це коло обмежене певними цензами – освітніми, інтелектуальними, матеріальними та віковими.

Логічно припустити, що на гачок російських бойових фантастів потрапляють люди з тими чи іншими ментальними проблемами. Якщо говорити зовсім відверто: з психічними відхиленнями. Серця цих людей, вочевидь, б’ються в унісон серцям фантастів. Тому наступне питання: а автор – хто?

Підпільна ГОМ

Справжня література сповнена відтінків та нюансів. Як, власне, і саме життя. Талановитий автор ховається за лаштунками сцени або маскує свій біографічний досвід, перевдягаючись у сценічного героя. Що краща література, то важче її досліджувати. Навіть якщо в ній прихована бойова отрута, то знайти її хімічну формулу не так вже й просто.

З поганими текстами все інакше. Графоман не здатен впоратися зі спокусою вибігти на сцену голяка та виконує свій танець пристрасно, щоб аж гай шумів. Серед літераторів російські бойові фантасти, безумовно, найгірші з найгірших. Саме тому під мікроскопом натураліста-літературознавця вони безпорадні, як жабеня перед вівісекцією.

З загальної референтної групи бойових фантастів я обрав 15 письменників, інформацію про яких можна знайти у відкритих джерелах. Це, звичайно, лише надводна частина айсбергу під умовною назвою ГОМ ("Группа освободителей мира"), але хоч щось. В групу потрапили як безробітні, так і люди з вищого прошарку умовного середнього класу. Взагалі, це різні люди, але деякі закономірності простежуються.

Натрапив на двох прокремлівських політологів з конспірологічним бекграундом. Проаналізував життєві траєкторії двох істориків, кількох інженерів та громадських діячів. Якщо говорити про базову освіту та перше місце роботи, то більше половини наших літераторів – колишні військові або правоохоронці.

Отже, схематичний портрет автора – чоловік передпенсійного або пенсійного віку, офіцер запасу, який після звільнення з армії тривалий час і з перемінним успіхом шукав нове місце під сонцем. У якийсь момент вирішив, що він письменник. Найбільш автентичний представник  – наш старий знайомий Федір Березін.

Цей літературний самородок з’явився на світ у 1960 році в місті Сталіно (зараз – Донецьк). Закінчив Вище командне училище в Саратовській області. Служив ракетником в Казахстані та на Далекому Сході. У 1991-му звільнився зі збройних сил СРСР в чині капітана і повернувся до рідного Донецька.

Тривалий час колишній військовий не міг пристосуватися до цивільного життя. Тикався-микався по різних роботах. Пробував себе як шахтар. Намагався зайнятися підприємницькою діяльністю. Але невдало. Зрештою, влаштувався охоронцем у Донецький технічний університет.

Цей складний шлях у 90-ті торували мільйони громадян колишнього СРСР. Пробиватися, дійсно, було дуже складно. Вижили не всі: хтось з колишніх колег Федіра пішов у кримінал, хтось зламався, хтось спився. Федір не спився. В нього з’явилося хобі.

Березін почав писати свої "турбореалістичні технотрилери", наслідуючи американського письменника і сценариста комп’ютерних ігор Тома Кленсі. Мине час, і в одному зі своїх творів Федір назве іменем Кленсі американський військовий корабель і знищить його.

Путівку в літературне життя Федіру дав вже згаданий Харківський літературний фестиваль "Зоряний міст" – у 2001 році 41-річний літератор отримав премію в номінації "Кращий дебют" за роман "Попіл". Це була перша реальна життєва перемога колишнього капітана після десяти років поневірянь. З того моменту він строчить як заведений і майже щороку отримує премії на "Золотому мості".

Робота охоронця при держустанові – ідеальна для письменника. Картинка: зима, похмурий дядько у ватнику заступає на нічну зміну. Відчиняє сторожку, вмикає електрочайник, розкриває зошит, змахує зі сторінки крихти вчорашнього бутерброда… І тут починаються дива.

У конусі настільної лампи літають, наче метелики, космічні рейнджери, щосекунди виникають нові види зброї, відбуваються невидані досі битви Росії з НАТО, космічні наддержави підіймають ставки, Європа вкривається ядерними грибами… Щось бубнить собі під носа похмурий дядько. Здається, це знайома фраза: "Пентагон должен быть разрушен, Пентагон должен быть разрушен…"

Ніч не довга, а справ багато. Треба встигнути помститися цьому незрозумілому і жорстокому світові за все. За зневажені ідеали молодості, за роки митарств, за жінку, яка втекла… Треба бити ворога на землі, у повітрі, в океанських глибинах і в космосі. Знов і знов йде в бій підпільна "Группа освободителей мира".

Не сприйняла душа нашого відлюдника Помаранчевої революції. І тоді в конусі лампи почали з’являтися жахливі картини страт українських офіцерів: адже бандерівців неможливо перевиховати… Ніхто не помітив, як Федір з непоганого колись чоловіка (письменники, які знали його особисто, характеризували Березіна як "не підлу людину") почав перетворюватися на людожера.

Як там казав Аваков? "Знаю Федіра особисто! Не розумію, як можна було дати втягнути себе в таке?" А поступово. Прийде час, і похмурий фантаст Федір вийде зі сторожки й почне втілювати своє маячіння в життя. Розправить плечі. За натурою він не книжник, за натурою він практик. Фаховий вояка старої школи. Наточить ніж. Нап’ється справжньої людської крові.

Був Федір, став Чапай. Такий позивний дали йому за специфічну зовнішність так звані "ополченці Слов’янська". Мине кілька місяців, і дивак зі сторожки зробить феєричну кар’єру. В тому сенсі, в якому розуміють кар’єру подібні люди.

Березін почне суміщати безліч посад: заступник "міністра оборони" Ігоря Гіркіна, голова "спілки письменників" "ДНР", депутат неіснуючого парламенту неіснуючої Новоросії, заступник "коменданта" Донецька… І так далі, і так далі, і так далі.

Перетворення

Подальший аналіз життя і творчості графомана Федіра Березіна неможливий без психіатричної експертизи. Людожер, вбивця… Це алегорії чи щось більше, ніж алегорії?

Я не в курсі, скільки людей особисто вбив Федір Березін. Чи відчував задоволення від процесу? Провести експертизу на відстані дуже складно. Але я, не претендуючи на науковість, спробую застосувати творчий метод: порівняю стадії, які пройшов Федір Березін, з етапами становлення справжніх серійних вбивць.

Маніяки, масові вбивці та просто гоміцидомани (гоміцидоманія – пристрасть до вбивств), а також некрофіли й канібали час від часу з'являються у сучасному світі. Термін "серійний убивця" ввів у науковий обіг в 1970-ті спецагент, головний психолог ФБР Роберт Ресслер. З того часу почався процес їх класифікації.

За Ресслером, у становленні злочинця ключову роль відіграє психотравма. Як варіант – образа. Що стосується нашого героя, то не можна виключати, що 90-ті нанесли йому дуже глибоку психологічну травму. Втім, в ті часи так чи інакше травмовані були всі громадяни колишнього СРСР.

У сучасній класифікації серійників є один цікавий типаж – "місіонери". Це ті, хто уявили, що в них є якась місія. Потенційний злочинець створює власний, ілюзорний світ. "Рятівник всесвіту" Федір Березін на цю роль підходить ідеально, десятки романів – тому речовий доказ.

Ще один важливий етап формування маніяка – імпринтинг, тобто фіксація задоволення. Невідомо, чи відчував щось подібне Березін, але сцени страт він описує з явним задоволенням. Між психотравмою, створенням теорії, імпринтингом, першим вбивством, остаточним перетворенням людини в багатоепізодного злочинця можуть пройти роки.

Проміжки між етапами "великого шляху" заповнюються фантазіями. Люди із садистськими нахилами роздмухують свою уяву, цілеспрямовано шукають заборонений плід – наприклад, інформацію про тортури. Деякі маніяки збирати якісь речі (фетиші), які їх збуджують, і мастурбують на них. Як тут не порівняти творчість графомана з мастурбацією…

З роками відбувається наростання маніакальної тяги. Пристрасть повністю поглинає людину. Вилікувати таку особистість сучасна психіатрія не здатна. Остання фаза розвитку маніяка, згідно з теорією радянського психіатра Олександра Бухановського (саме він робив психіатричну експертизу радянського серійного вбивці Андрія Чикатила), – це пристрасть до некрофагії, тобто поїдання трупів.

Ще раз: я не претендую на науковість і не стверджую, що Федір Березін вже сформований реальний маніяк. Але кінцевий пункт того маршруту, по якому він йде десятиліттями, більш-менш зрозумілий. Чому нас так непокоїть доля бідолашного Федіра Березіна?

Теорема Томаса

Березін, як вже зазначалося, типовий представник нашої референтної групи бойових фантастів. Але не тільки її. Бойові фантасти за своїми соціально-демографічними характеристиками (силовики молодшого пенсійного віку) є складовою дуже великого ком’юніті. Попри поважний вік, саме це ком’юніті формує порядок денний у країні-терористі Росії та визначає її зовнішню політику. Так працює теорема Томаса.

До даної спільноти входить все військово-політичне керівництво країни-агресора, разом з кремлівським диктатором Путіним. Здавалося б, що спільного між членом Радбезу РФ і головою так званої "спілки письменників" так званої "ДНР"?

Насправді багато: схожа освіта, спогади про молодість, манера висловлювати думки, нерозуміння сучасності, неврози та інші ментальні розлади. Як сказав російський поет Євген Долматовський:

Навіть поверхневий аналіз життя і творчості Федіра Березіна відкриває перед нами портал у потаємні бажання керманичів Росії. Знати їх не менш важливо, ніж знати про плани російського Генштабу. Тому що спочатку виникають бажання, потім плани їх реалізації, далі відбувається катастрофа. Так працює теорема Томаса.

А бажання лише одне: вбивати, вбивати й ще раз вбивати. Усіх. Захопити Всесвіт і померти. У маніяка-місіонера не буває друзів. Однією рукою цей гоміцидоман тримає слухавку, щоб домовитися з товаришем Сі Цзіньпінем, головою КНР, про постачання енергоносіїв, а іншою продовжує мастурбувати:

Можливо, керівництву МЗС України варто було б виділити невеличкий бюджет, щоб цілком перекласти книжечку "Поле боя – Пекин. Штурм Запретного города" китайською і при нагоді презентувати особисто товаришу Сі.

Аналогічні подарунки можна зробити і європейським політикам. На розкладках зі сміттєвою літературою десь на вокзалі у Нижньому Тагілі знайдеться захопливе чтиво для кожного світового лідера. Адже бойові фантасти давно перетворюють у руїни усі європейські столиці.

Як говорить російський соціолог Григорій Юдін: "Ви можете справедливо думати, що дія агресора буде приречена на невдачу, але з цього ще не випливає, що він не вчинить цієї дії. Зовсім не тому, що він нераціональний, а тому, що він, наприклад, вважає, що не має жодного вибору".

Гоміцидоман, що старіє, приречений в силу чисто біологічних причин. Але кожна секунда його життя – це загроза для мільйонів. І не тільки українців. Маніяка-місіонера зупинить або смерть, або повна ізоляція. Коли весь світ усвідомить рівень проблеми і забажає її позбутися, він її позбудеться. Так працює теорема Томаса.