Свобода, гідність, правда. Роздуми до річниці Незалежності України

У старому жарті про те, що найбільше для становлення української державності зробив Володимир Путін, є дещиця правди. Справді, якби у 2014 році РФ не пішла на Україну війною, а натомість продовжувала скуповувати одних політиків, дискредитувати інших та розповідати про "братні народи", чи розуміли б ми, наскільки важливою для країни є армія? А також наскільки важливо захищати не лише територію, але й інформаційний простір. Адже якщо вдасться переконати більшість українців, що "України немає" – її не буде.

Нещодавня стаття Путіна про Україну як анти-Росію теж містить раціональне зерно. Росія намагається стати новим СРСР. Тоді як Україна завдяки масовим виступам 1990-1991, 2001, 2004, 2014 років та наполегливій постійній роботі суспільства стає анти-СРСР. І зараз йдеться не про економіку, державне управління чи культуру, хоча безперечно розвиток ринків, побудова якісних інституцій та підтримка українського контенту дуже важливі. Я говорю перш за все про цінності.

"Трьома китами" СРСР були обмеження волі, приниження та брехня. Навіть ті, хто не перебував у "виправних" установах, могли дуже легко туди потрапити. Радянська людина здебільшого не вільна була поїхати туди, куди хоче, жити там, де хоче, говорити, писати й навіть читати те, що подобається. Несвобода уможливлювала повсюдне приниження. Якщо складно чи навіть неможливо змінити роботу – терпи начальника, який із тебе знущається. Якщо не можеш переїхати – терпи сусіда, який може "здати" тебе КГБ. Якщо не можеш змінити дільничного лікаря, вислуховуй "вас багато, а я одна" та дізнавайся, яка стандартна "подяка" за візит. І загалом вистоюй роками в чергах, домовляйся з "потрібними" людьми, заводь корисні знайомства, щоб "дістати" те, що у вільному світі можна спокійно купити чи отримати як державну послугу.

І водночас радій, що живеш у "найкращій у світі" країни, на яку звідусіль зазіхає "світовий імперіалізм".

Брехня всюди: у газетах, на телебаченні, в кіно та літературі. Вигадані подвиги та замовчування трагедій, шельмування "ворогів" та викриття "окремих ганебних явищ". Брехня, мабуть, принижує найбільше. Бо той, хто бреше, не вважає свою аудиторію гідною правди. Чи достатньо розумною, щоб зрозуміти, що нею маніпулюють.

Українські революції останніх тридцяти років були за протилежні цінності – свободу, гідність та правду. Революції були успішними, бо ми їх здобули. Проте їх дуже легко втратити, якщо не захищати щодня. І не лише для себе, але й для інших. Якщо вам здається, що більшість українців не замислюються про цінності, знаходячись десь на нижчих щаблях піраміди Маслоу, то це не так. Опитування (див. графік нижче) показують, що для більшості важливі особиста свобода та суспільне визнання.

Джерело: опитування Інституту соціології НАНУ. Примітка: лінії на графіку – це різниця між частками відповідей "важливо" (дуже важливо, скоріше важливо) та "не важливо" (зовсім не важливо, скоріше не важливо).

Також для переважної більшості наших громадян важлива незалежність України: таких людей у 2014-2020 роках було в середньому 81% (порівняно з 4% тих, кому не важлива). Це більше, ніж у 2002-2013 роках (в середньому 70% та 9% відповідно).

Починаючи з 2015 року виросла й частка тих, хто пишається українським громадянством – до 65% порівняно з 46% в середньому у 2002-2013 роках (частка тих, хто не пишається, відповідно знизилася з 19% до 17%). 

Тож нам є чим пишатися, є що захищати. І є над чим працювати після ювілею – адже ні війна, ані внутрішні проблеми нікуди не поділися. Проте ми можемо з ними впоратися. Особливо якщо частіше згадуватимемо, що нас об'єднує.