Свобода, гідність, правда. Роздуми до річниці Незалежності України

У старому жарті про те, що найбільше для становлення української державності зробив Володимир Путін, є дещиця правди. Справді, якби у 2014 році РФ не пішла на Україну війною, а натомість продовжувала скуповувати одних політиків, дискредитувати інших та розповідати про "братні народи", чи розуміли б ми, наскільки важливою для країни є армія? А також наскільки важливо захищати не лише територію, але й інформаційний простір. Адже якщо вдасться переконати більшість українців, що "України немає" – її не буде.

Нещодавня стаття Путіна про Україну як анти-Росію теж містить раціональне зерно. Росія намагається стати новим СРСР. Тоді як Україна завдяки масовим виступам 1990-1991, 2001, 2004, 2014 років та наполегливій постійній роботі суспільства стає анти-СРСР. І зараз йдеться не про економіку, державне управління чи культуру, хоча безперечно розвиток ринків, побудова якісних інституцій та підтримка українського контенту дуже важливі. Я говорю перш за все про цінності.

"Трьома китами" СРСР були обмеження волі, приниження та брехня. Навіть ті, хто не перебував у "виправних" установах, могли дуже легко туди потрапити. Радянська людина здебільшого не вільна була поїхати туди, куди хоче, жити там, де хоче, говорити, писати й навіть читати те, що подобається. Несвобода уможливлювала повсюдне приниження. Якщо складно чи навіть неможливо змінити роботу – терпи начальника, який із тебе знущається. Якщо не можеш переїхати – терпи сусіда, який може "здати" тебе КГБ. Якщо не можеш змінити дільничного лікаря, вислуховуй "вас багато, а я одна" та дізнавайся, яка стандартна "подяка" за візит. І загалом вистоюй роками в чергах, домовляйся з "потрібними" людьми, заводь корисні знайомства, щоб "дістати" те, що у вільному світі можна спокійно купити чи отримати як державну послугу.