Страшно, не програвши РФ, програти корупціонерам війну за майбутнє України

Мене завжди дивувала та дивує спроба виправдати факап, кумівство чи корупцію тим, що, мовляв, і раніше таке було. Чиновник краде – і одразу звучать голоси – а що, раніше такого не було? Було. Але якщо в голові немає розуміння того, що так не повинно бути, то це голова хвора чи просто без мізків.

Чи призначили лояльного, а не розумного та компетентного, і одразу звучать голоси на його захист, мовляв, а що раніше краще було? Краще буде, якщо почнуть призначати на посади компетентних людей, які можуть якісно виконувати роботу, а не сексологів та кінологів зі своїх знайомих.

До речі, ще одна спроба виправдати корупцію – це сказати, що вона є скрізь. Звичайно ж, корупція є скрізь, але в усіх цивілізованих державах з нею борються, а не толерантно до неї ставляться. Не кажуть, що борються, а карають та не покривають корупціонерів.

Якщо ж із корупцією не боротися, то державні інституції перестають працювати, а держава гине. Коли прокурор, поліціянт чи сбушник покриває злочинця за "частку" або через кумівство, а не карає його, то в результаті держава деградує і перестає виконувати свої функції. При цьому запит на справедливість залишається, але не задовольняється державою.

У ситуації з Україною це призводить до Майдану і наслідків, які не завжди позитивно впливають на державні інституції. А в гіршому випадку – вігіланти чи лінчувальники забирають у держави монополію на насильство.

Після війни доведеться докласти чимало зусиль для відродження та відбудови України. Але доведеться відбудовувати не лише будинки, дороги та інфраструктуру, а ще й довіру до влади. Нам необхідно відродити довіру та повагу до інституцій. Також необхідно буде повернути довіру до правоохоронних органів.

Цього можна досягти виключно справами, а не гучними заявами чи словами, що корупція переможена. І необхідно буде створювати інститут репутації у суспільстві. З нуля. Потрібно буде будувати правову державу, в якій верховенство прав і свобод було б не порожнім звуком. Доведеться відбудувати, перезавантажити чи створити держінституції, яким би довіряли громадяни. А без цього ми не зможемо відродити Україну.

Настав час зрозуміти, що в післявоєнній Україні (з жахливо зруйнованою інфраструктурою, зі зруйнованою економікою та з сумнівними перспективами) житимуть лише за умови, що ситуація зміниться. А в Україні, яка пронизана і просякнута кумівством та корупцією, з фриками та "корабельними соснами" у владі, з дурними та продажними політиками, чиновниками та медіа, з суспільством, просоченим безвір'ям та з нереалізованим запитом на справедливість, захочуть жити лише дурні та корупціонери. Вони згодні жити, як раніше, але вони не зможуть відродити Україну. І грошей на відновлення їм не дадуть. Та й жити у такій Україні мало хто захоче.

Тоді з країни поїдуть молоді, розумні, талановиті та креативні. І це буде катастрофа, адже дуже страшно, не програвши Росії, програти корупціонерам війну за майбутнє України. А система чинитиме опір. Отже, все найскладніше у нас попереду, після війни. Але, крім нас самих, цього ніхто не зробить.

Оригінал