Забагато смерті та горя, щоб комусь залишитися звичайною людиною і просто жити далі. Занадто багато навіть для тих, хто не на фронті й не в госпіталях, хто не волонтерить і бачить навіть малу частку війни.

Жодні "психологічні практики" тут не допоможуть, немає захисту від лавини смерті, яка щодня стукає в усі вікна та двері. Крім одного. Заплатити за це і своїм життям. Ні, не втрачаючи його, а присвятивши його тому, щоб після перемоги, яка дістається страшною ціною, війна і біда більше не мали жодного шансу.

Ми не маємо права бути слабкими. Ми не маємо права бути залежними. Ми не маємо права жити, як раніше. Адже війна, сама її можливість, те, як вона дозрівала і в якому стані вона нас застала – це остання крапка в довгому ланцюжку помилок і навмисних дій або злочинної бездіяльності "сильних світу цього". Своїх та чужих.

Розблокуйте щоб читати далі
Щоб прочитати цей матеріал потрібно оформити підписку
Вже передплатили?

Хочете стати колумністом LIGA.net – пишіть нам на пошту. Але спершу, будь ласка, ознайомтесь із нашими вимогами до колонок.

Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
Дніпроденис монастирськийброваривійна росії в україніТимофєєв Олексій