Реакція на викриття 49 прокурорів наштовхує на висновок – робити, як в Росії. Але це не вихід

Роками на регіональному рівні існували і існують князівства, де сюзеренами є місцевий прокурор, місцевий голова СБУ і ще якийсь там місцевий бонз, і всі вони один одному чи то родичі, чи то куми.

А зараз розкрили гнійник. І люди розлючені, злі, розгублені. Повзуть у помиральну яму. 

Єдиний висновок напрошується, що краще не боротися. Не публікувати. Як у Росії. І тоді не буде горлання про найбільшу у світі корупцію (що саме по собі є дикою маячнею). Як у дитини. Я закрив очі, я не бачу проблеми, її нема. Бо реально ж купа людей в Україні на повному серйозі зараз аргументує, що навіщо боротися з Росією, якщо у нас корупція...

Яка правильна реакція на подібні викриття? Це добре, але треба більше. Ну реально ж добре, що розкрили цих прокурорів. Друге – потрібні реформи. Потрібно будувати інститути, які просто не працюють. І в яких ключ. Тут вам остання нобелівка з економіки в поміч.

В тому числі провести реформу прокуратури, яку колись саботували і так і не завершили. Сюди треба спрямовувати свою енергію. Не просто кричати: "А-а-а, ми всі помремо, бо у нас корупція".

Потрібен конструктив замість помиральноі ями. Туди нас і так загоняє російська пропаганда. Намагаючись знецінити роль української держави як такої. З логічним висновком – немає чого її захищати.

А правда така, що ми – корумпована держава. І кожна новина про розкриту корупцію має радувати, а не демотивувати. Бо публічність – один з головних інструментів боротьби з корупцією. І це просто має ставати ще одним кроком у системній боротьбі.

Але ще правда у тому, що ми не тільки корумпована держава. Що є ще багато чого про Україну окрім корупції. І це не можна забувати. Як і не можна толерувати корупцію. І голосувати за корупціонерів. І не голосувати за них на місцевому рівні. Бо "він сучий син, але ж наш сучий син".

Оригінал