Обстріли — це масове насильство над психікою. Як вберегти себе від впливу психотерору

Моє серце як попіл.

Мені болить за кожну жертву цієї війни, це іноді нестерпно, і я задумалась, чого насправді хоче Росія, вбиваючи цивільних, катуючи полонених і знищуючи міста? І як цьому протистояти.

Ось трохи роздумів як психологині, що стануть у пригоді для цивільних передусім. Про це вже говорено багато, але нічого, я нагадаю:

Це не хаос. Це система. З погляду сучасної військової психології, дії Росії — це класична стратегія тотального психотерору. Їхня мета — не просто перемогти фізично. Їхня мета — знищити, зламати нас як колективну особистість.

Працює це так:

Системне насильство = атака на ідентичність. Катування, обстріли, удари по лікарнях і школах — не помилки. Це технологія стирання суб’єктності. У психології це називається дегуманізаційною практикою: жертву знецінюють, змушують мовчати та зрадити себе, щоб перетворити її на об’єкт.

Обстріли — це масове насильство над психікою. Це не лише страх. Це спроба прищепити:

• вивчену безпорадність ("нічого не має сенсу");

• травму майбутнього ("немає що берегти");

• втрату горизонтів ("ніколи не буде інакше").

Це форма масштабного психологічного контролю.

Полон — лабораторія терору.

Я це бачила особисто. Вони не хотіли "розкриття інформації". Вони хотіли, щоб ми зрадили себе. Щоб кричали те, що вони скажуть. Щоб відчули себе порожніми, без голосу, без сенсу.

Але навіть у найтемнішій точці можна чинити спротив — диханням, словом, поглядом, іронією.

...

Це дуже небезпечно, і я рада, що наше суспільство виказує надзвичайну стійкість, і буде ще більш стійким, якщо усвідомить цілі та засоби ворога.

Як цьому протистояти — як психологиня і як людина:

1. Зберігати чітке "я".

• Не визначай себе через страх, втому чи біль.

• Пам’ятай: твоє ім’я, твоя історія, твої цінності — недоторканні.

• Навіть у нелюдських умовах можна залишатися людиною — і це сильніше за зброю.

2. Називати речі своїми іменами.

• Це не "жахи війни", це організований терор.

• Це не "трагічна випадковість", це методика насильства.

• Не давай їм змінити мову. Слова — перша лінія оборони психіки.

3. Бути частиною зв’язку.

• Залишайся у контакті з близькими, побратимами, своєю спільнотою.

• Ізоляція — головний союзник терору. Спільність — його антагоніст.

4. Будувати майбутнє навіть під обстрілами.

• Плануй, мрій, працюй, учись. Це не втеча від реальності — це її відновлення.

• Кожен акт творчості, кожен сміливий вибір — це удар у відповідь.

5. Вчитися саморегуляції.

• Різноманітні практики, контроль над тілом, рефлексія — це не "слабкість", а зброя.

• Людина, яка вміє керувати собою, не може бути зламана повністю.

Росія воює проти здатності людини бути собою.

Але ми — вже вижили. Ми — вже сказали. Ми — ще тут. І це означає, що головне — ми вже виграли.

Ми готові битися за нашу землю і наші домівки, за своїх рідних!

Бо людина, яка зберегла себе під час катастрофи, стає джерелом світла, що не вмирає, — навіть у мороці.

Оригінал