Громадські організації – надважлива складова сильної країни. Як і чим живе другий фронт

Цінність існування та роботи громадських організацій в країні найбільше пізнається в часи масштабних криз. З якими викликами наразі стикаються українські ГО та як досвід пандемії COVID-19 допоміг їм вистояти та продовжити роботу під час повномасштабної війни з Росією?

Складні випробування

Українське суспільство за останні два роки переживає масштабні кризи одну за одною. У 2020 році це була пандемія COVID-19 і спричинені нею карантинні обмеження небачених раніше масштабів, а з 24 лютого поточного року — повномасштабне вторгнення Росії в Україну.

Кривава війна, розв’язана північним сусідом, забрала життя тисяч українців, а мільйонів громадян позбавила даху над головою та безпеки. Вона стала найскладнішим випробуванням як для Збройних Сил України, які героїчно захищають нас на передовій, так і для громадянського суспільства, яке допомагає державі справлятися із воєнними викликами на інших фронтах — волонтерському, економічному, міжнародному.

Так, волонтерські рухи з перших днів війни взяли на себе левову частку обов’язків держави із забезпечення війська. Низка ГО спрямували зусилля на допомогу біженцям — евакуювали, шукали житло та збирали для них гуманітарну допомогу. Не менш важливим напрямом є аналітична робота — збір і документування воєнних злочинів, підрахунок збитків від руйнувань внаслідок бойових дій, нагляд за роботою влади та аналіз ефективності витрачання бюджетних коштів.

Повномасштабний російський наступ з півночі та з півдня для багатьох був несподіваним, а достатнє і зрозуміле пояснення ситуації від влади — відсутнє. Тож найперший виклик, який постав перед всіма українцями та громадськими організаціями зокрема, — це необхідність вирішувати і діяти в умовах шаленої напруги й невизначеності.

Стан постійного стресу підживлювала тривога за себе і близьких, втома і недосипання через повітряні тривоги, адже у будь-який час дня і ночі треба бути готовим бігти в укриття, а також постійний потік новин, які викликають протилежні емоції — від піднесення до тривоги й страху. Відтак одним із головних викликів поряд зі збереженням фізичної безпеки, стало збереження психічної рівноваги та здорового глузду. 

COVID навчив

Зі схожими проблемами зіткнулися більшість громадських організацій в Україні. За даними опитування Вокс Україна, до трійки найбільших викликів роботи ГО після 24 лютого ввійшли психологічне навантаження на команду, фізична небезпека, а також організація роботи в нових умовах.

Попри весь жах війни та постійну небезпеку життю, більшість (96%) українських ГО продовжують роботу після 24 лютого і лише дві — заявили про тимчасову зупинку через брак фінансування та неактуальність діяльності в умовах війни. Однак, жодна опитана організація не повідомила, що припиняє роботу назавжди. 

Багато громадських організацій навпаки активізували свою роботу і додали нові напрямки. Серед найбільш популярних — допомога цивільним і військовим, поширення актуальної інформації для української та іноземної аудиторії, аналіз даних про війну, боротьба з дезінформацією тощо. 

Досвід роботи під час пандемії COVID-19 з постійними локдаунами та невизначеністю "загартував" громадські організації для роботи в умовах масштабних криз, якою є і війна. Корисним виявився досвід організації дистанційної роботи та просування результатів роботи за допомогою цифрових інструментів (як, наприклад, відеоконференції у Zoom), а також навички кризового менеджменту і швидкої зміни фокуса діяльності для розв'язання актуальних питань.

Повномасштабна війна не лише не вбила громадський сектор України, але і вкотре показала важливість роботи громадських організацій в умовах кризи. 

А громадські організації, попри усі виклики, довели, що можуть бути надійними партнерами держави, допомагаючи в ухваленні рішень та розв'язанні нагальних проблем.

Стаття надана Вокс Україна