Як відрізнити фальшивого лідера думки?

Що вплинуло на формування особистого бренду Спартака Суботи та багатьох інших людей, яких врешті ловили на фальсифікації інформації про себе? Чому він став таким популярним, а його відео вірусяться у мережі?

Українці ґрунтують довіру до експертів чи лідерів думок не за фаховими (освіта, підтверджений досвід, формальні ознаки), а за атрибуційними ("свій-чужий") ознаками. Довіра до інституції з'являється тільки коли громадяни вважають, що ця інституція не отримує явної вигоди від своєї роботи або істотно потерпає, жертвує чимось цінним – як-от ЗСУ.

Таке ставлення спричинене історично, адже протягом останніх 400 років Україна пережила численні утиски й завоювання різними імперіями (СРСР теж був імперією, а Росія є нею досі). Відтак, інституції в нас споконвіку були або чужі, або тимчасові, або каральні, або слабкі й корупційні – або все разом. Тож українці звикли покладатися на "ланцюжки довірених людей".

До того ж система освіти в Україні дискредитована ще з 90-х: диплом це "корочка", яку часто можна купити і яка, окрім вузькоспеціалізованих професій (лікар, юрист, ін.), геть не впливає на перспективи на ринку праці. Аналогічно плагіат – це усталена норма зі шкільної лави, бо списати це "круто", а не соромно.

Відтак, в умовах тотальної недовіри і браку фахових орієнтирів, для більшості людей критерієм "якості" експерта є популярність (багато підписників), медійність (скрізь показують, беруть інтерв’ю), здатність красиво і впевнено говорити (все одно авдиторія перевірити не зможе) і резонування поглядів з авдиторією. До речі, ось це "щоб мені було цікаво" (60%) і "резонування поглядів зі мною" (30%) – серед ключових критеріїв вибору українцями інформаційних джерел для споживання.

Надалі таких "викриттів" буде багато, однак вони викликатимуть обурення лишень у фахової меншості, оскільки нефаховій більшості байдужі легітимність, доброчесність чи підтверджена професійність – у них емоційний зв’язок. 

Ще один чинник популярності "персональних брендів"-ілюзій – це наша несхильність до критичного мислення, притаманна (за даними соцопитування USAID/Internews за 2019 рік) близько 60% українців. Ми просто "віримо своїм" і "покладаємося на інтуїцію".

На що звертати увагу, коли в соцмережах віруситься черговий лідер думок? Як зрозуміти, що він не той, за кого себе видає? 

Скажу, як це роблю я. Перш за все, ніхто "ні сіло, ні впало" не віруситься. Якщо якийсь лідер думок, який невідомо звідки взявся, стрімко й масово набирає авдиторію  – це розкрутка (використання платних промо-інструментів) або хайп (вкиди тригерних висловів на резонансні та болючі теми). В кожній темі є свої фахівці – тож варто, перш ніж лайкати, шерити або селфітися з "експертом", інвестувати час у пошук та перевірку інформації щодо нього чи неї.

Варто ознайомитися з контентом, який експерт видає. Чи тригерить цей контент емоційно? Чи пропонує "прості рішення швидко" для складних проблем? Чи хайпує на болючих темах задля охоплення і репостів? Чи надає предметні відповіді на уточнювальні запитання? Чи Вам контент помічний реально, чи це "голка", на яку "підсаджуємося" і залипаємо годинами, пропускаючи через себе чужі емоції й наративи? Якщо відповіді "так", варто бути обережними.

Чи має цей експерт публічну історію, досягнення, заходи та колаборації, з яких видно фаховий шлях? Якщо видимі досягнення зводяться до однакових дописів та інтерв’ю/колонок, це "червоний прапорець". Чи є в організації, де працює експерт, інформація про нього: на сайті, у матеріалах, на заходах? Якщо експерт стверджує, що займається наукою, де можна почитати роботи?

Усвідомлюю, що все це забирає час та зусилля. Однак, на мій погляд, споживання якісного контенту варте такої інвестиції, адже ми прагнемо їсти незіпсуті продукти. Чому ж готові споживати "гнилу" інформацію?