Як би не намагався Путін, Україна залишається державою. Для нас свобода важливіша миски баланди

В останні дні російські (і українські, орієнтовані на РФ) пропагандисти щосили розганяють новину про те, що більшість українців вважають себе і "руських" одним народом. Я навмисно використав етнічну самоназву "руські", а не політичну самоназву "росіяни", так як мова йде саме про етнос.

Новина представлена, як хайповая, яка доводить тези зі статті великого соціолога сучасності і політика планетарного масштабу Володимира Путіна.

В принципі, у доброї половини громадян України родичі живуть по всьому світу, в тому числі і в Росії. Мої дід і дядько по батьківській лінії поховані в Москві. Тюмень, Нефтеюганськ, Сургут, золотошукацькі селища Далекого Сходу можуть хоч завтра перейти на державну українську, стільки там українців.

В освоєння багатств Сибіру і Далекого Сходу величезний внесок внесли саме українці, дали туди і висококласних інженерів, і висококваліфіковану робочу силу.

Чи залишилися ці переселенці українцями ментально? Можливо, але не очевидно. А політично? Не факт. Скоріше ні, ніж так. Хоча, повірте на слово, серед них був неабиякий відсоток тих, чиї предки протягом століть на свята одягали саме вишиванку, а не косоворотку. І в цьому немає нічого дивного.

Ласкаво просимо в сучасний світ!

Поняття нації було придумано в XIX столітті і прийшло на заміну маркерами віросповідання. У XXI столітті жоден зі старих маркерів не працює.

Я вже не раз писав про те, що майбутнє України не в обчисленні, скільки в кого з наших громадян української крові, а в створенні політичної нації, де громадянство буде визначатися ставленням до країни, захистом її інтересів, повагою і любов'ю до неї.

Спроби створення моноетнічної держави на території, де історично (так пару тисяч років) проживало більше сотні різних народностей, на мій погляд, приречені на невдачу і позбавлені сенсу.

В тому числі позбавлені сенсу і заяви про "один народ", тому що нині в поняття "народ" вкладаються зовсім інші смисли: політичні, соціальні, економічні та (так-так!) військові – захист територій, політичний і економічний шлях, критерії розвитку, особливості побудови спільноти.

Взагалі-то, відбирати території і вбивати жителів України під пісню про "один народ" – це якийсь новий принцип міжнародних відносин, але зараз я не про це.

На даний момент, і я сподіваюся, що назавжди, у нас з Росією різні економічні, політичні, етичні та військові інтереси. Ми близькі територіально, але в іншому з кожним роком стаємо все далі один від одного.

Я не радію і не засмучуюсь, я констатую факт. Якби не тривала історія спільного проживання, споріднені мови і пересічні культури, то і говорити було б ні про що, настільки несхожі у нас цілі і декларовані шляхи їх досягнення.

Мова не про етнічну різницю. Мова про різницю ментальну, про прірву між імперським мисленням і політикою імперії, сенс існування якої в поглинанні, приєднанні та асиміляції, і політикою бунтівної провінції, що відстоює свою свободу і незалежність від імперії за будь-яку ціну.

Чи можна обміняти свободу на довгий ланцюг і повну миску баланди? Напевно, для багатьох це прийнятно. Для багатьох, але на щастя не для всіх. Тільки тому ми сьогодні залишаємося країною, а не Південно-Західним федеральним округом.

Протягом 30-ти років ставлення українців до Росії змінювалося і, відповідно до поведінки сусіда, змінювалося в певну сторону. І на сьогодні картина далеко не така, як малює її Путін і його прихильники по обидві сторони кордону.

У цієї зміни були свої причини і, на мій погляд, визначалися вони не беззубою вітчизняної пропагандою, а цілою низкою реальних причин і подій, які трансформували відносини між людьми і країнами.

У колонці " Політичний портрет українця. Як було на початку 2000-х і як стало до 2021-го року", Петро Шуклінов, керівник суспільно-політичної редакції LIGA.net, аналізує статистику соцопитувань українців за двадцять років. Читайте. Висновки про "навіки разом", "один народ" та інші тези ви зробите самі. Це не складно.