Ідея жесту "тризуб Незалежності" викликала великий спротив у українців. Пояснюю, чому

У День Державного прапора і в контексті бурхливого обговорення запропонованого креативною агенцією Banda разом з Міністерством культури та інформаційної політики України жестового символу "незалежності" хочеться поміркувати, власне, про символи.

Нам запропонували певний жест, який мав означати незалежність – власне, приналежність до спільноти, яка цінує незалежність України, та члени якої вітають одні одних із цим святом.

Так, у нас є візуальні втілення патріотичної спільноти. Вишитий одяг – пояснювати вже не треба. Людина у вишиванці – "своя". А минулими вихідними мене вразило, скільки людей у центрі Києва ходять у синьо-жовтому вбранні. Бо це – сигнал про приналежність до спільноти, об‘єднаної великою ідеєю, навіть якщо ця ідея не до кінця усвідомлена.

Жести – традиційний спосіб ідентифікації спільноти. 

Християни роблять знак хреста, при цьому різні конфесії роблять це по-різному. Військові мають військове привітання. Пластуни вітаються словом СКОБ і подають один одному ліву, а не праву руку, а правою роблять знак тризуба – "правильний", трьома середніми пальцями, долонею вперед.

Чому ідея спільного жесту для українців викликала такий спротив?

Кілька причин, і вони пов‘язані між собою.

По-перше, запропонований Banda та Мінкультом жест має кілька різних інтерпретацій. Бо знак отримує сенс не лише від того, як він виглядає/звучить і яке значення в нього вкладають, а й від контексту.

Нам підказали, що запропонований жест позначає звук "н" мовою жестів. Тобто, якщо я знаю мову жестів, спілкуюся нею, перебуваю серед інших людей, які нею спілкуються, то цей жест дійсно позначає звук "н", і з нього нескладно розгорнути Н – Незалежність.

Але переважна частина аудиторії не перебуває в цьому контексті. Навіть якщо нам пояснити намір, ми насамперед перебуваємо в наявному вже контексті. І для багатьох людей цей жест означав конкретну дію у статевому акті. Тобто контекст був не лінгвістичний, а сексуальний, чи вульгарний, чи навіть неприйнятно непристойний.

І дві інтерпретації жестового символу – наявна і пропонована – різко конфліктували між собою. 

Любов до своєї країни сакральна, її неможливо описувати у термінах статевого акту. Зрештою, деяким сучасним політикам досі згадують злим і нетихим словом порівняння України з повією. Це – поняття з паралельних площин, які лежать дуже далеко одна від одної. У них різний модуль моральності.

І тут ми підходимо до основної, на мою думку, причини цього ідейного конфлікту. Він не так в тому, що означає цей жестовий знак у різних контекстах. Він – на крок раніше. У тому, як створюється символ. Зокрема, національний символ.

Він не створюється на замовлення. Це як неможливо створити "вірусне відео": можна створити відео, а публіка, можливо, поширюватиме його настільки активно, що воно стане вірусним. Тобто можна створити відео з наміром, щоби воно стало вірусним. Але вірусним його роблять інші люди, ділячись ним з іншими.

Неможливо створити символ. Можна створити знак, в якому буде означуване (що ми хочемо виразити) і означувальне (те, чим ми його виражаємо). Але сенс знаку з‘являється там, де є акт мислення, який, власне, відбувається в контексті. І знак стає символом, коли люди наповнюють його сенсами.

Так тризуб із "власницького" знаку великого князя київського Володимира Великого на монетах став гербом УНР, а потім – символом української державності. Михайло Грушевський з Народною Радою ухвалили рішення про герб УНР, але символом тризуб став, коли УНР вже була знищена, коли українська державність існувала лише як історичне поняття і як мрія. Якби знак не прижився і не пережив свого практичного застосування, він не став би символом.

І тому ні креативна команда (навіть найкраща), ні міністерство не можуть обрати знак, який претендує на статус символу. Навіть якби у нього не було інших інтерпретацій. Навіть якби він був дуже вдалий, як тризуб. Символ не створюється на брейнстормінгу. Він створюється історією.

Герб України – тризуб, гімн України "Ще не вмерла…", синьо-жовтий прапор, день якого святкуємо, – вони, у прямому сенсі, освячені історією. Під прапором – і за прапор – люди ішли до в’язниць та на смерть. І йдуть на смерть сьогодні. Прапор об‘єднує, як на Майдані.

Символ щось символізує, коли люди готові за це щось платити. Люди платять шалені гроші за кабріолет Ferrari чи сумочку Louis Vuitton, бо це символ розкоші. Або за яхту – бо це символ приналежності до клубу найбагатших. Або за худі Supreme, бо це символ крутості, перебування на вістрі трендів.

Люди платять відмовою від певного стилю життя за те, щоби належати до певної віри: тому "труси одягни або хрестик зніми" – абсолютно зрозуміла для нас теза. Хрестик – символ, за право носити який треба заплатити, буквально і метафорично.

Прихід у країну McDonald’s – символ інтеграції країни у світову економіку. Тому колись вважалося, що "дві країни, в яких є McDonald’s, не воюватимуть одна з одною". Шкода, що сенс цього символу не витримав випробування історією.

Свастика для нас – однозначно, символ фашизму, хоча в буддизмі це – слід Будди, знак просвітлення і духовності. Але за останнє сторіччя люди наповнили його іншим сенсом.

Знак миру створили у 50-х роках у Великій Британії як логотип кампанії за ядерне роззброєння. Власне, це стилізовані сигнали семафору на літери N і D: nuclear disarmament. Знак був доволі простий, щоби його було легко намалювати на саморобних плакатах, тому став популярним на пікетах і мітингах. Один із соратників Мартіна Лютера Кінга привіз цей знак до Сполучених Штатів, де у 60-х роках на тлі війни у В’єтнамі набирав обертів антивоєнний рух. Знак ядерного роззброєння став символом миру загалом. Антивоєнних активістів і протестувальників саджали до в`язниць. За символи треба заплатити.

Люди платять грішми та кров‘ю за гімн, герб і прапор. Я поки що не знаю, хто готовий заплатити за "жест незалежності" від Мінкульту.

Може, якби вже не було жесту на позначення тризубу, якби цей жест не фігурував на еротичних сайтах, якби його інакше інтерпретували – може, тоді в нього були би шанси стати символом. 

Але ці шанси вбила самолюбна претензія авторів на те, що вони обрали жест для всіх українців. Добре, що почули критику і попросили пробачення.

Символи мають схильність бути сакральними, тому що наповнюються сенсом коштом принесених жертв.

Як наш прапор. Заради нього наші герої вмирають. Заради нього ми живемо.

Оригінал