Якби вам навіть сказали: завтра війна, ви нічого б не зробили, окрім як панікувати

Після статті The Washington Post "Шлях до війни: США намагалися переконати союзників і Зеленського у ризику вторгнення РФ" та інтерв’ю президента України Володимира Зеленського, в якому він сказав, що українська влада свідомо не повідомляла громадянам України про повномасштабний наступ Росії, в суспільстві розгорнулася гаряча дискусія: вірне це було рішення чи ні. 

LIGA.net публікує думку Тараса Гетманського, засновник та CEO каршерингу Getmancar.

Думати про те, що я зробив би так і так, якби влада ще до 24 лютого вийшла до громадян із чітким меседжем про реальне повномасштабне вторгнення Росії в Україну – однаково ситуації, коли ви, програвши, пішли з казино із думкою "треба було на чорне ставити, мені ж казала людина, конем ходи".

Багато речей, які люди роблять, як кращі рішення (виграють в лотерею, виходять з інвестиції чи навпаки купують нерухомість перед здорожчанням), в 99% випадкові: так зійшлося, опинилися в тому місці й у той час, – або прийняті спонтанно.

Канадський журналіст Малколм Гладуелл якось розповідав цікаву історію. Далі – коротко основне з неї.

Один військовий на ім'я Ріп, який воював у В’єтнамі, мав орієнтир суто на миттєві рішення, що продиктовані обставинами та ніколи не спирався на логіку і розрахунок.

США в цей рік проводило велике військове навчання: війни у Перській затоці. За сценарієм, диктатор вчинив локальну війну і став погрожувати США. Роль військ диктатора виконували "червоні" (назва команди), а роль військ США – "сині".

"Сині" були дуже потужні: мали всі розвідувальні дані, перевагу в силі. І ось за планом, який ними був розроблений, сині знищили засоби зв’язку "червоних", вежі, та очікували, що "червоні" військові за відсутності комунікації почнуть використовувати звичайний зв’язок та мобільні телефони. Таким чином за повної військової переваги "сині" мали перевагу у зв’язку і контролі над "червоними".

Але щось пішло не за сценарієм. "Червоні мовчали". Але між тим потопили флагман угруповання "синіх", потім ще кілька крейсерів, а також до 10 кораблів супроводження. Завдавали ракетного удару по військово-морському угрупуванню і фактично виграли бій.

Невдачею (а може і навпаки) військових США було саме обрання Ріпа на роль голови "червоних". Бо він діяв не за стандартом.

Коли після закінчення розбирали операцію, у Ріпа запитали, чому "червоні" не виходили на зв’язок і як вони спілкувалися.

Військовий відповів, що перебуваючи другий раз (після поранення) у В’єтнамі, він був у штабі. Спочатку, чувши вибухи, він одразу виходив на зв’язок із підрозділами й питав, що сталося, але там відповідали, що не розуміють, якісь вибухи чути. Тобто, вони чули те саме, що і Ріп.

Тоді він відпрацював іншу тактику: почувши вибухи, чекав п’ять хвилин. Якщо протягом цього часу ніхто не виходив на зв’язок сам, це означало, що все владналося на місці. Але, якщо там дійсно була проблема, радіо розривалося із криками про допомогу. Таким чином, Ріп давав можливість прийняти перше рішення самостійно, а за потреби про допомогу просили.

Якщо ви запитаєте, чому саме українська армія потужніша за російську і чому воює як четверте покоління, а РФ, як третє, це тому, що ми брали приклад із НАТО. У армії США, на підставі цього прикладу, вироблена практика, що всі рішення ухвалюються на місцях і не чекають команди згори, все досить децентралізовано.

Останнім із запитань до Ріпа було: як ви спілкувалися із командою, якщо ми знищили засоби зв’язку, радіо і мобільним телефонам на зв’язок ви не виходили, як робили координацію? Ріп розсміявся і сказав: після того, як знищили бен Ладена і вирахували його телефоном, ви думаєте, що я настільки наївний, що став би використовувати мобільний телефон?

А як ви віддавали команди та координували?

Військовий відповів: світові сигнали, якими користувалися ще в Першу світову війну, ніхто не скасовував, тож навіть наші льотчики їх використовували.

Сьогодні можна лише гадати: якби, то…

Але, я точно знаю, багато з вас нічого б не зробили, якби влада вам чітко сказала про можливість повномасштабного вторгнення РФ. Перестаньте ламати руки та перемивати кістки комусь, думайте про себе, живіть, вирішуйте.

Я вас не переконав? Що ж, дайте мені відповідь:

Чому зараз багато громадян повертаються в Україну з-за кордону, свідомо їдучи під бомби та ракетні обстріли? Бо там квартира, там чоловік, там…

Чому додому повертаються навіть люди з окупованих територій, знаючи про вбивства цивільних та знущання?

Вони про це не знають? Їх не попередили? Чи їм не таким тоном, не в тому сенсі сказали щось?

Найлегший спосіб – знайти винуватого. Якщо так простіше, ви не проактивна, а реактивна людина, тобто та, що весь час покладається на зовнішні обставини, а не вирішує самостійно, зважаючи на обставини, що її оточують.

Будемо жити!