У психології механізм пошуку причини події (відповіді на питання  – хто винен?) називають атрибуцією, навіть каузальною атрибуцією.

Ця атрибуція буває трьох видів – за обʼєктом, за суб'єктом, за умовами.

Простіше, якщо я вдарилась боляче об стіл, то це тому що: а) я дурепа неуважна, б) стіл сволота, стоїть де не треба, в) день такий дурний.

"Українці самі винні" – це атрибуція за субʼєктом, по самому собі, але не зовсім (ще винні можуть бути наші вороги, або наші друзі й власне це кінцевий набір атрибуцій за субʼєктом, і він увесь наявний в українському суспільстві).

Є ті, хто вважають винними у війні ворогів-росіян, ті, хто вважають винними друзів-європейців, ну й ті, в кого українці самі винні.

Але що нам із психологічного погляду дає позиція "українці самі винні"?

Ілюзію контролю, бо якщо ми самі винні, то ми контролюємо покарання за провину. Виправимося ми – закінчиться війна. Це позиція, яка частково заспокоює та зменшує рівень тривоги. Але водночас позиція "українці самі винні" є позицією виключення, бо винні завжди якісь інші абстрактні українці, а не я.

Тож, ми отримуємо складену психологічну реакцію, де з одного боку в частини аудиторії, що підтримує таку каузальну атрибуцію, з'являється ілюзія контролю над подіями, а з іншого – власна індульгенція – "винен точно не я, а оті погані українці".

Зниження тривоги, підсилення відчуття хорошого Я, фіксація моральної позиції – profit.

Читайте також
Війну ми вже заслужили. А перемогу – ще ні


Оригінал

Хочете стати колумністом LIGA.net – пишіть нам на пошту. Але спершу, будь ласка, ознайомтесь із нашими вимогами до колонок.

Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net