Без пінопласту, упакування та бантиків. Мої враження від промови Зеленського у Конгресі США

21 грудня президент України Володимир Зеленський приїхав до США, де зустрівся із президентом США Джо Байденом та виступив на спільному засіданні обох палат Конгресу США. 

Двічі послухала його виступ у Конгресі. Один раз – як громадянка країни, яка захищається від ворога. Другий раз – як фахівець.

Враження ідентичні: це була досконала недосконалість.

Неідеальна вимова англійською, формально невідповідний нагоді одяг, читання з папірця – всі ці моменти, які б заслуговували на критику зазвичай, зараз тільки підсилили месидж.

Бо для нас це – не час вилизаності, не час розшаркувань, не час перфекціонізму. В України на це немає часу. Немає місця. В нас інші пріоритети.

У промові нашого президента не було красивостей, вишуканих образів, яскравих метафор. Не було дипломатичних формул і кодів, які треба розшифровувати. На це у нас теж немає часу.

Був лише один жарт – "we will put in place everyone who will defy freedom".

Було лише кілька відсилань до американської історії – якраз досить, щоб зачепити струни патріотизму в американських серцях і провести ті паралелі, які без зайвих слів роблять Україну в цій війні повністю зрозумілою американцям.

Кожне речення, кожен пасаж були ключовим повідомленням. Без пінопласту, без упакування та бантиків. Лише те, що важливо. Важливим було кожне повідомлення.

Виступ був ідеально впевнений, ідеально настроєний, ідеально прямий, навіть трохи нахабний у своїй прямоті. Всі речі було названо своїми іменами.

Все це було щиро. Ефективно, бо сенси легко зчитувалися, підсилені спільними емоціями, – тими, які виникали у просторі між промовцем та аудиторією.

Можу тільки уявити собі, яку дипломатичну роботу було пророблено, щоб цей виступ міг бути саме таким. І щоб його було сприйнято саме так.

Дмитро Кулеба, Андрій Сибіга, Оксана Маркарова, Катерина Смаглій – ви та ваші команди просто неймовірні.

Я також цілком свідома того, яку ціну ми платимо за цей виступ і ті овації, якими він супроводжувався. Скільки людей загинуло і постраждало і продовжує гинути та страждати. Скільки матерів не дочекається дітей, скільки синів і доньок не побачать матусь і татусів, скільки людей віддали своє здоров‘я, скільки залишилися без домівок, скільки землі зорано ворожою артилерією, скільки всього зруйновано. Скільки наших воїнів щомиті ризикують життям заради перемоги!

Тому, коли вперше дивилася відеозапис виступу, сльози лилися з очей його добру половину.

Такої зустрічі Конгрес США, мабуть, не пам‘ятає – одностайно мегапозитивної та щирої. Україна це зробила! Україна це робить! Ми це робимо! Але яка гірка і болюча ціна…

Нам аплодували як героїчному народу, який протистоїть злу. Не як "корумпованій державі з прогнилим державним апаратом", не як другорядному гравцю на світовій арені, не як прохачу про допомогу (хоча ми й просимо про допомогу – але "не благодійність, а інвестиції у глобальну безпеку і демократію").

Це спільна заслуга. Всіх нас і президента, який у цій війні гідно репрезентує Україну та українців.

Ну і після війни – після перемоги! – обов‘язково треба видати збірник воєнних виступів президента. Вони того, безумовно, варті.

Оригінал