Як два друга з Кривого Рогу створили виробництво димових шашок для ЗСУ, а потім його знищила пожежа

Данилу Гончару 22 роки, цілими днями він збирає дрони для військових, а вечорами вивчає фізику в університеті імені Івана Франка у Львові. З дитинства він захоплювався моделюванням ракет і навіть робив маленькі димові шашки — просто для розваги. Ці вміння знадобилися йому за кілька тижнів після початку повномасштабного вторгнення.

Денису Дубову трохи за 40. У рідному Кривому Розі всі знають його як велоактивіста й організатора найбільших міських веломарафонів. А ще просто як "чувака, на якого можна покластися".

Коли почалася повномасштабна війна, Денис почав робити коктейлі Молотова для тероборони, і в якийсь із днів у нього закінчилася селітра. Кинув клич у фейсбук і за кілька годин побачив на своєму порозі хлопця з величезним туристичним рюкзаком. Данило приніс 25 кілограмів селітри із власних запасів. Так розпочалося волонтерство, яке принесло військовим на різних напрямках понад 100 000 "димів" і зберегло десятки життів.

Восени 2024 року виробництво, що майже за три роки вже досягло промислових масштабів, підпалили невідомі. Воно згоріло вщент, і зараз хлопці знову починають з нуля.

Журналістка Liga.net Марія Пунтус зустрілася з Денисом і Данею та дізналася, як це — з дитинства робити димові шашки на балконі, нести в рюкзаку 25 кілограмів селітри й на голому ентузіазмі організувати виробництво, що рятує життя.

Ден

У вересні 2022 року Денис Дубов збирався здійснити свою мрію — провести масштабний велофестиваль. У середині лютого відкрив реєстрацію, і за перші ж дні участь підтвердили 430 учасників. Це був абсолютний рекорд, Денис почувався щасливим і реалізованим. А потім настало 24 лютого, і стало не до велофестів.

У перші дні повномасштабної війни Денис вивіз родину за кордон і повернувся у місто. Зв'язався з командою велоактивістів, дізнався, хто що планує — ТрО, ЗСУ, волонтери. Вставав о 5 ранку і десь до 10-ї вечора був на ногах — разом зі знайомими по велоспорту вони шукали пісок, цемент і бетонні блоки для блокпостів, організовували волонтерів для їхнього облаштування. За тиждень чи два після початку спробував записатись у ТрО "по блату", через знайомих, бо він був списаний з військового обліку через проблеми з нирками й спиною. Але не взяли: мовляв, будеш обузою. Тому Денис активніше взявся за волонтерство.

На початку березня 2022 року росіяни були дуже близького до Кривого Рогу. Їхні диверсанти вже заходили на окраїну Інгульця (мікрорайон Кривого Рогу. — Liga.net.). Саме того дня Дубов із волонтерами везли на блокпост в Інгульці фургон з піском.

Ми трохи не доїжджаємо до Інгульця, кажуть, бойова тривога, — згадує Денис. — Ми скидаємо увесь пісок і давай назад. І тут поміж Візиркою (природний заказник у Кривому Розі. — Liga.net.) і Південним гірничозбагачувальним комбінатом у нас закінчилося пальне, датчик полетів. Отак і стояли за десять кілометрів від того місця, де росіяни заходили на Інгулець, ішли бої. В результаті ЗСУ їх відігнали, а нас за дві-три години забрали інші волонтери.

Оскільки військовим тоді не вистачало зброї, був великий попит на коктейлі Молотова. Тому хлопці швидко почали робити "бандеросмузі" — вдосконалену версію цих коктейлів.

Двічі на тиждень до Дена і його друзів приїжджала вантажівка, і волонтери повністю завантажували її коктейлями. Якось вони приїхали з пневматичною гарматою — вона стріляла цими коктейлями на відстань близько 400 метрів. Але була проблема: більшість фітилів у пляшках із коктейлями під час запуску на довгу дистанцію тухли.

"Військові спитали в нас: пацани, можете зробити так, щоб фітилі оці не тухли? — згадує Ден. — Я зрозумів, що для цього потрібна калійна селітра. Кинув клич у фейсбуці, бо жодні магазини не працювали".

"Алхімік"

На цьому моменті в гру вступає "Алхімік" — так пізніше його підпише в телефоні Ден. Худий високий хлопець із довгим волоссям, у джинсах і з величезним туристичним рюкзаком з 25 кг селітри всередині.

Справжнє ім'я Алхіміка — Даня Гончар. Він – "піротехнік" з самого дитинства. Сам про себе він каже: "Специфічною я був дитиною. Мені класно давались математика, фізика й хімія, і вдома я часто щось собі експериментував. Якось натрапив на ютубі на відеоінструкцію, як робити димові шашки, і вирішив спробувати. Мені тоді було років 11".

Але у підлітка була проблема: щоб робити димові шашки, потрібна натрієва селітра, і він вирішив зробити її самостійно.

"Я взяв кастрюлю з розчином аміачної селітри, яку легше було дістати, і всипав туди соду, — розказує про себе 11-річного вже 22-річний Даня. — Виходила натрієва селітра. Правда, у такого домашнього виробництва є мінус: у процесі виділяється аміак та завонює всю квартиру. Мене це взагалі не напрягало, а от мама чогось була не надто рада — хоча я робив це на балконі".

Так з другом вони довго робили димові шашки та палили їх заради розваги. Аж поки не дізнались, що можна робити ще й ракети, точніше, моделі ракет – і запускати їх у повітря. Для цього вже була потрібна калієва селітра.

Даніна мама, яка попри все, схвалювала захоплення сина й намагалась його підтримувати, попросила у знайомого пів кілограма селітри, і хлопець став робити двигуни для ракет: взяв кастрюлю, поставив на плиту, засипав туди суміш. Кастрюля загорілася. Ледь не спалив кухню, але не здався.

"Я зробив висновки: поняв, що іскра потрапила всередину, – розповідає Даня. – Тоді я взяв алюмінієву банку від пепсі, засипав все в неї, почав гріти… Ну і, коротше, виявилось, що це не іскра попала, це воно перегрілося, і алюмінієва банка теж… Ну, словом, загорілася. Кухня й досі цей день пам'ятає".

У 2019 році Даня переїхав з Кривого Рогу до Львова – вивчати фізику в університеті Франка. Вторгнення зустрів у Кривому Розі – якраз гостював у мами та 25 лютого мав повертатися до Львова.

Даня згадує: 24-го зранку їх з сестрою розбудила мама, сказала: "Почалось. Треба щось робити". Вони встали, одяглися, взяли речі й поїхали до неї на студію (вона журналістка), де почали п'ятигодинний стрім. Потім вирішили їхати до Львова. Там Даня за тиждень зробив у підвалі гуртожитку кілька партій коктейлів Молотова, які передали до Києва.

Росіяни не дійшли до Кривого Рогу, тож у березні родина Гончарів вирішила повертатись. Перед Данею постало питання: чим він може бути корисним? Чотири рази приходив у військкомат. "Казав: пацани, я хочу стрілять русню. Мене питають: в армії служив? Нє, не служив. Ну йди поки, ще не час".

"І потім мама скинула мені пост Дубова про пошук калієвої селітри для коктейлів Молотова, — каже Даня. — А в нас на лоджії — 25 кг цієї селітри, що лишалась для моїх ракет. Приїжджаю, дзвоню Дену, кажу, що я на місці, а вони питають, типу, на якій ти машині? Кажу, та я пішки. З рюкзаком".

Звісно, Даня не міг просто лишити селітру й піти. Саме тоді хлопці Дубова виготовляли фітілі для коктейлів Молотова, і треба було зробити так, щоб під час пострілу з пневматичної пушки фітілі не гасли. Даня, про якого Ден каже "чувак дуже продвинутий", швидко розібрався й показав, як це робиться за допомогою калієвої селітри.

"Давай робити димові шашки"

Наприкінці березня 2022 року попит на коктейлі впав — військовим нарешті привезли справжню зброю. Тоді хлопці завантажили останню партію "бандеросмузі" та стали думати, що робити далі. І тут Денис згадав: одного разу на блокпості знайомий військовий спитав його, чи не можуть вони дістати з десяток димових шашок ДМ-11 (типова радянська димова шашка. — Liga.net.). Хлопці тоді замовили їх, але хтось перекупив прямо з-під носа.

"Кажу: Даня! Ну ти ж шариш в тій хімії? — згадує Денис. — А мене ж військові про "дими" питали, я не зміг дістати. Кажу, давай робити димові шашки".

Димові шашки — це маскування. Їхня головна задача — ввести в оману супротивника. Шашки димлять близько трьох хвилин, і за цей час можна встигнути вийти з лінії вогню, евакуювати поранених або атакувати ворога.

Даня прийняв виклик Дениса. Кілька днів просидів в інтернеті, удосконалюючи рецепт, і саме після цього отримав прізвисько "Алхімік". Разом хлопці придумали, як зробити корпус для "димів" із банки з-під кока-коли. Потім замінили банку на картонний тубус — бо бляшанка прогоріла, забили дно гіпсом. І зробили першу партію димових шашок. Військові просили про десять штук. У ящику, який передали Ден з Данею, було 30.

"Пацани випробували перші наші 30 штук. І потім кажуть: нам штук 500 тепер треба. Кажу: о, Даня, здається, ми знайшли, чим будемо займатися", — згадує Денис.

Тож березень 2022 року. Холодно, Кривий Ріг напівпустий. На вокзалах — черги на евакуацію. У волонтерських штабах і на блокпостах — сотні людей, які щось роблять, рухаються.

"Товариш пустив нас у своє приватне приміщення, де він збирав речі для переселенців і займався всіляким волонтерством, і ми почали робити там перші партії димових шашок, — згадує Данило. — Нас було троє людей, іноді бувало четверо тих, що постійно приходили".

У приміщенні було холодно, працювати доводилось у куртках. Біля столу в центрі кімнати стояв мішок з селітрою, у відерцях волонтери зважували її й цукрову пудру — ще один інгредієнт для виробництва димових шашок. Ден приніс з дому індукційну пічку й кастрюльки. Зрештою вони вийшли на виробництво 50 шашок на день.

"А якогось дня, я пам'ятаю, був рекорд — 76 штук, і я такий: вау! — каже Даня. — Ми почали купувати більше селітри й виготовляти більше "димів". І якось зранку мені телефонує Ден і каже: хлопці дзвонили й просили передати, що завдяки нашим "димам" винесли поранених. Закидали територію шашками, зробили димову завісу й винесли їх під вогнем. Без втрат. Я зрозумів, як це було важливо".

Хлопці самі брали участь у випробуваннях димових шашок. Найяскравіший спогад Дена — з літа 2022 року. Липень та серпень у Кривому Розі спекотні та посушливі. Дощі бувають рідко, та коли трапляються, вода стоїть стіною. Цей день був саме таким. Вони були в полі — Денис і двоє військових— тестували найбільшу шашку, яку виготовили.

"Кілька квадратних кілометрів були в диму, — каже Ден. — І от ти пхнеш цей тубус на тачці, бо шашка настільки здорова, що троє мужиків її не потягнуть. Злива стоїть, ми по коліно в воді, дим ще не розвіявся, ніц не видно, а вона парує, як паровоз! Поки дійшли до автівок, були мокрі як хлющі. Весело було".

Промислові масштаби

Волонтери працювали з десятої ранку до п’ятої вечора. До них приходили небайдужі жінки й приносили домашню їжу: котлетки, супчики, салати. Казали: "Ми ж бачимо, що ви тут допомагаєте, то й приготували".

З часом волонтери зрозуміли, що виробництво треба масштабувати й оптимізувати. Для цього власноруч зробили станки, закупили спеціальні міксери, і це допомогло збільшити об'єми виробництва й прискорити його. У кращі дні допомагати приходило до 25 людей.

"У мене є знайомі диверсанти, які у 2023 році заходили в Крим, — розповідає Ден. — Вони піймали там одного російського військового, обшукали його, а у нього в рюкзаку — наша димова шашка. Ну і мій знайомий спитав, що це і де взяли. А той йому відповідає, мовляв, ви что, нє знаєтє? Ето же ваши дєлают. – Дєлают, ага. І далі будемо робити".

З часом виробництво шашок перетворилось на мініпідприємство. В одному "цеху" заливали гіпс, в іншому забивали всередину суміш, працювали пічки. Матеріали й техніку закуповували на зібрані небайдужими криворіжцями гроші.

"В якийсь момент ми дійшли до таких масштабів, що замішувати вручну було вже неможливо, — каже Даня. — Коли за день 100 кілограмів пального використовується — селітри і пудри. Це все у відерцях перетрушувати стало складно, і ми купили бетонозмішувач".

За понад два з половиною роки війни волонтери безплатно передали на фронт понад 100 000 димових шашок різних модифікацій та об'ємів. Їх використовували медики, піхота, штурмовики. Українські розвідники розповідали, що потрапили у засідку й вийшли завдяки "димам" виробництва Дані й Дена.

Ден згадує: "Був такий випадок: я йду додому, заходжу у під'їзд. Заскакує чувак із автоматом, закривається ліфт! І він каже: "Ти Денис Дубов?!" Ну я, кажу, а шо такоє? А він мені: "Ми з хлопцями витягували наших поранених завдяки твоїм димам. Якби не твої дими, ми б втратили людей 30, а так усіх витягли! Я просто побачив, що ти заходиш у під'їзд, тут поруч живу, дай я тебе обійму, подякую!"

Пожежа

Наприкінці серпня цього року виробництво димових шашок Дена та Дані підпалили, і воно згоріло вщент. Хлопці припускають, що підпал міг бути умисним. Причина пожежі досі не виявлена.

"Воно загорілось у місці, де немає проводки, почало горіти з вулиці, — розповідає Денис. — Хтось підпалив піддони, які там були. Вогонь перекинувся на все інше: згоріли два генератори, бетонозмішувач, спеціальні міксери, пічки, інгредієнтів на 300 тисяч гривень".

Зараз волонтерам немає де та з чого виготовляти шашки. Денис нещодавно віддав військовим останній ящик зі старих запасів.

Щоб відновити виробництво "димів", потрібно близько 700 тисяч гривень. Кожен з хлопців відкрив власний збір, і на банці Дена назбиралось вже понад 400 тисяч.

Даня дізнався про пожежу у Львові — він повернувся туди на навчання ще у липні 2022 року. Одразу оголосив збір на 170 тисяч у чаті гуртожитку, думав, що це нереальні гроші й не уявляв, як закриватиме банку. Натомість 100 тисяч зібрали вже за перші чотири доби.

Даня розповідає, що для відновлення виробництва вже купили тонну парафіну, і зовсім скоро куплять тонну гіпсу. Деякі магазини навіть роблять спеціальні знижки для хлопців. "Потрохи відновимось, — каже Даня. — Сидіти склавши руки точно не будемо".

Паралельно кожен з хлопців займається іншими справами: Даня пише диплом у Львові та збирає дрони, а Дена запросили долучитися до створення центру реабілітації військових у Кривому Розі.

Але "дими" для кожного з них — спосіб віддячити Збройним Силам за захист. "Це мінімум, мені хотілося б більше, — каже Денис. — Ми намагалися робити багі, збирати дрони. Не вистачає на це людей і ресурсу. Що можемо, те й робимо".