Війна з Богом. Як Росія здійснює церковну окупацію на захоплених територіях
Під гаслами про "десатанізацію" України російські окупанти оголосили війну Богу. Такий висновок можна зробити, ознайомившись з дослідженням Інституту релігійних свобод (ІРС). Правозахисникам вдалося задокументувати десятки фактів катувань та вбивств священнослужителів. Репресії по відношенню до представників різних конфесій тривають на всіх окупованих територіях.
Наприкінці вересня на конференції ОБСЄ у Варшаві українські представники ІРС оприлюднили близько 20 випадків незаконного позбавлення волі релігійних діячів з боку російських військових на тимчасово контрольованих або окупованих територіях. Ув’язнення священників супроводжувалися тортурами, спробами зґвалтування, погрозами розправи над членами сім’ї.
За останні два місяці картина стала ще жахливішою: відкрилися двері катівень у звільнених містах і селах Харківської та Херсонської областей. Про те, як це – лишатися священником ПЦУ в окупованому Херсоні, ми вже писали.
Сьогодні можна сказати, що в цьому місті мучениками за віру стали не тільки православні, а й мусульмани. Ще один свіжий тренд – рейдерські захоплення майна протестантських громад. LIGA.net спробувала розібратися, як відбувається церковна окупація і що спільного у церковних поплічників путінізму і псевдохристиян фашистської Німеччини.
Читайте нас в Telegram: тільки важливі та перевірені новини
Руйнування і репресії
Карта зруйнованих росіянами храмів, цвинтарів та культових споруд охоплює майже всю територію України. Багато релігійних громад в умовах окупації змушені були або припинити своє існування, або піти в підпілля.
Багато громад лишилися без власності: церкви та молитовні будинки окупаційна влада використовує для своїх нужд. Був випадок, коли російські військові перетворили капличку на туалет. Але частіше храми та молитовні будинки перепрофілюють на казарми, офіси або спортзали.
Деякі конфесії та релігійні напрямки, які в Україні (як і в більшості країн світу) діють легально, в Росії вважаються екстремістськими організаціями. Зокрема, Свідки Єгови або ісламський рух Хізб ут-Тахрір. На окупованих територіях представників цих організацій чекає "десатанізація" (ніхто не знає, що означає цей термін). Представників інших релігійних громад окупанти змушують перереєструватися за російським законодавством.
Пастор Церкви адвентистів сьомого дня Валентин Загреба так описує сьогоднішню буденність вірян у Маріуполі: "Ті, хто залишився, проводять богослужіння в напівлегальних умовах – по домівках невеликими групами. В Маріуполі незрозуміло, яке законодавство діє – чи то РФ, чи то так званої "ДНР".
Пастор розповідає, що для реєстрації громади потрібно надати перелік двадцяти осіб, які постійно мешкають в Маріуполі (паспорти перевіряють на наявність місцевої "прописки"). Ці засновники не можуть виїжджати з міста надовго, або взагалі покинути його. Термін реєстрації у "законодавстві" не прописано. Рішення можна чекати невизначений час, і цілком імовірно, що цим рішенням буде відмова в реєстрації.
Репресії щодо віруючих на окупованих територіях мають системний, але не тотальний характер. Системний, тому що від окупації та війни потерпають представники всіх конфесій, в тому числі УПЦ (колишня УПЦ МП). А не тотальний, тому що двері багатьох храмів різних церков на окупованих територіях лишаються відкритими.
В умовах окупації на найбільшу небезпеку наражаються священники тих церков, чия віра пов’язана з національною ідентичністю (ПЦУ, греко-католики). А також протестанти різних деномінацій, оскільки їх особливість – активна життєва позиція. Робити добрі справи на очах окупантів вкрай небезпечно. І це не риторика – так було, починаючи з 2014 року.
Підписуйтесь на наш Instagram: корисні пояснення актуальних тем
Історія питання
Переслідування протестантів на окупованих територіях почалися вісім років тому. Один з найбільш резонансних злочинів поплічників Ігоря Гіркіна – звіряче вбивство чотирьох п’ятидесятників – служителів церкви "Преображення Господнє" у Слов’янську в травні 2014 року.
Злочин був схожий на типовий розбій. Під час недільної служби до молитовної зали зайшли терористи, зірвали зібрання, вивели дияконів. Терористи привласнили автівки дияконів, а їх власників спалили наступної ночі після катувань.
З того часу випадків катувань та переслідувань протестантів було так багато, що про них можна написати книгу. Але саме групове вбивство у Слов’янську стало знаковою подією, початком переслідувань за релігійною ознакою, які тривали протягом восьми років і набули нових масштабів після 24 лютого.
Тоді, у травні 2014-го, якогось звинувачення терористи не висували. Їх дратувала активна життєва позиція протестантів, які власним транспортом евакуювали з окупованого міста тисячі слов’янців, рятували від голодної смерті літніх людей та хворих. Під час незаконних затримань "православні воїни" Гіркіна казали пасторам щось на кшталт: "Ви – американська церква, американці наші вороги, отже, ви – наші вороги".
За оціночними даними, в Росії мешкає близько 3 млн протестантів (це як дві Чечні). Теоретично, реакція євангелічних християн Росії могла б призвести до суспільного резонансу. Про долю українських протестантів вони не могли і не можуть не знати. Але чи знаходять всі ці події відгук у серцях російських братів і сестер? Відповідь буде складною.
Підписуйтесь на розсилки LIGA.net – тільки головне у вашій пошті
Псевдомісіонерський десант
Наприкінці серпня у Маріуполі сталася малопомітна подія. До зруйнованого міста заїхала невеличка група пасторів з російського Ярославля, які привезли для місцевих дітей 50 ранців зі шкільними наборами. Трохи пізніше з’ясувалося, що в Маріуполі відкрилося представництво Російського об’єднаного союзу християн віри євангельської (РОСХВЄ) – церква російських п’ятидесятників "Серце Давида".
Сьогодні у розпорядженні російських місіонерів є реабілітаційний центр, фермерське господарство та інше майно. Ані на сайті РОСХВЄ, ані на сайті "Серця Давида" неможливо знайти інформацію про походження цього майна. А також про те, що сталося з українськими пасторами-п’ятидесятниками, які раніше служили в Маріуполі.
Проте є натяки, що все це створено зусиллями російських волонтерів: "Заместитель Начальствующего епископа РОСХВЕ в Центральном федеральном округе, старший пастор "Церкви Божией" города Ярославль, епископ Андрей Дириенко отметил, что при формировании пакета помощи было важно "отправить не только рыбу, но и удочку", помочь людям в развитии как служения, так и хозяйственной деятельности".
Або таке: "Благодаря помощи российских христиан, пастор Виталий с подопечными могут увереннее смотреть в будущее, ведь им также передали средства для заготовки дров и угля на зиму, а также фонд для развития подсобного хозяйства, в том числе для закупки посевного материала и птенцов для разведения".
Одного разу український капелан Геннадій Мохненко гортав стрічку християнських новин і наштовхнувся на статті про благодіяння місіонерів з Ярославля. Придивився до ілюстрацій і побачив свій будинок, реабілітаційний центр та присадибне господарство, які власними руками будувала його велика родина – капелан батько 38 дітей.
Пастор Геннадій Мохненко – відома постать для протестантів пострадянського простору. Він – засновник і керівник найбільшого на території колишнього Радянського Союзу дитячого реабілітаційного центру "Республіка Пілігрим", благодійного проєкту "Маленька мама", мережі реабілітаційних центрів для дорослих і хоспісу в Маріуполі.
Тільки через "Республіку Пілігрім" пройшло 4500 безпритульних дітей і підлітків. У пастора троє біологічних дітей (тепер вже двоє – дочка загинула у Маріуполі від пострілу російського танка). Інші – всиновлені безпритульні. Декілька дорослих синів продовжили справу батьку – стали пасторами.
Кістяк церковної громади Геннадія Мохненка до 24 лютого становив близько 700 осіб. У пастора не було ілюзій з приводу того, чи можлива повномасштабна війна. Тому громада побудувала одне з найбільших в місті бомбосховищ. "Це було повністю обладнане приміщення, бомбосховище класу люкс, завдяки якому вдалося врятувати тисячі людей", – згадує священник.
Після 24 лютого деякі з членів громади стали захисниками Азовсталі, пройшли полон. Деякі займалися волонтерською діяльністю. Один з синів пастора організував масову евакуацію містян. Його машина рухалась по мінним полям, позначаючи шлях евакуаційним колонам. Зрештою було врятовано 7500 мешканців міста.
Інший водій-волонтер з числа маріупольських п’ятидесятників потрапив у полон, протягом 40 днів піддавався тортурам. За вісім місяців війни пастор втратив багато рідних, друзів і членів громади. І продовжує втрачати. Вісім його синів захищають Україну у лавах ЗСУ. Троє – капелани.
Що відчував український священник, прочитавши новини про російських колег?
Читайте нас в Telegram: тільки важливі та перевірені новини
Релігійна окупація
"Це якась тваринна аморальність, – каже Геннадій Мохненко. – Вони обставляють рейдерське захоплення як благодіяння… В чому благодіяння? В тому, що вони привезли 50 шкільних наборів у місто, де загинуло близько 100 000 людей? І розповідають про поганих нацистів, які тут все зруйнували, а вони відбудовують… Підгребли під себе наші будівлі, фотографуються на тлі нашої ферми? Нема слів, просто нема слів".
У нас є підстави вважати, що рейдерське захоплення майна маріупольських п’ятидисятників, – не випадковість і не лише приватна ініціатива ярославльського єпископа Андрія Дірієнко. Це частина путінської релігійної політики на окупованих територіях. Її суть – у підпорядкуванні місцевих релігійних організацій лояльним до російської влади діячам.
Іноді ця політика впроваджується м’яко, оскільки місцеві церковники самі йдуть на співпрацю з окупантами. В першу чергу це стосується єпископату УПЦ (колишня УПЦ МП). Яскравий приклад – митрополит УПЦ Ізюмський і Куп’янський Єлісей, який відкрито перейшов на бік окупантів.
Іноді – вогнем і мечем. Імаму кримсько-татарської релігійної громади Рустему Асанову довелося пройти крізь херсонську катівню. Російські військові наполегливо радили йому почати співпрацю з Духовним управлінням мусульман Криму (у місті Сімферополі), яке 2014 року перейшло на бік Росії. Поради супроводжувалися побиттям, затягуванням мішка на голові та іншими тортурами.
У випадку імама "поради" не спрацювали – Рустему Асанову вдалося обдурити мучителів і згодом перебратися на підконтрольну Україні територію. Тікати доводиться багатьом священнослужителям. На їх місце окупанти здатні висадити "релігійний десант" на будь-який смак.
При адміністрації президента РФ діє Рада з питань взаємодії з релігійними об’єднаннями, що складається з представників усіх релігій Росії. На одному із засідань цієї ради виступив представник російських християн віри євангельської (баптисти і п’ятидесятники), керуючий єпископ РОСХВЄ Сергій Ряховський. Який не просто підтримав повномасштабне вторгнення, а заявив, цитуємо, "що іншої можливості захистити правду у нас сьогодні немає".
Для кожної категорії українських віруючих у окупантів є та чи інша ідеологічна зброя чи лояльний до Кремля церковний діяч. Зокрема, для православних – це єретична доктрина "руського міра" та її чисельні прибічники.
Але особливо цікаво спостерігати за тим, як зло маскується добром на прикладі російських протестантів. Той шлях, який вони проходять зараз, до дрібниць нагадує те, що відбувалося з протестантськими громадами Німеччини під час Другої світової війни.
Підписуйтесь на наш Instagram: корисні пояснення актуальних тем
Це вже було
Після приходу Гітлера до влади, нацистський режим "впорядковує" релігійне життя німецьких протестантів – створюється надцерковне об’єднання "Євангелічна церква німецької нації" на чолі з рейхсєпископом, орієнтованим на правлячу партію – НСДП.
Урочисті церковні збори прикрашаються нацистською символікою та нагадують партійні з’їзди. Теологи Євангелічної церкви німецької нації намагаються теоретично обґрунтувати політику нацистів, а пастори закликають гуртуватися навколо Гітлера.
Тоді ж, у 1933 році, пастор Мартін Німеллер, теолог Дітріх Бонхеффер та ряд інших священників і богословів, створюють альтернативний християнський рух – Сповідальну церкву. Відповідно до їх декларації, церква не може бути засобом впровадження нацистської політики, а існує заради проповіді Христа.
Значна частина членів Сповідальної церкви не афішували своїх поглядів і діяли підпільно або спорадично: приховували євреїв (суддя Лотар Крейсиг), влаштовували поодинокі акції протесту проти геноциду (Елізабет Шміц) або брали участь у спротиві (Дітріх Бонхеффер).
Праці теолога Бонхеффера стали широко відомі вже після Другої світової війни. За своє недовге життя (39 років) він встиг написати шість томів. Частина його християнського подвигу полягала в тому, щоб називати речі своїми іменами. В своїх працях він називає Гітлера антихристом і вважає своїм обов’зяком боротьбу з ним.
На його думку, спроба вбивства тирана є справою християнського послуху (праця "Опір і покірність"). Дітріх Бонхеффер – учасник антинацистської змови. Був заарештований в 1943-му і повішений 9 квітня 1945 року в концтаборі Флоссенбюрг, за два тижні до звільнення табору американцями.
А тепер повернемося до сучасної Росії. Частково роль "Євангелічної церкви німецької нації" у рашистській версії виконує РОСХВЄ на чолі з Сергієм Ряховським. Теологи РОСХВЄ намагаються обґрунтувати політику рашистів. Війну Росії проти України сам Ряховський виправдовує "рухом любові".
Не так давно у провінційних глибинах російського протестантизму почали з’являтися більш фундаментальні теорії. Зокрема, магістр богослов’я з Самари Олексій Прокопенко надрукував статтю, суть якої, якщо коротко, можна сформулювати так: українські протестанти, які чинять опір окупантам – єретики.
Пастори РОСХВЄ закликають гуртуватися навколо російського прапора. Заступник Ряховського у РОСХВЄ, вже відомий нам ярославльський єпископ Дірієнко, у своїх проповідях радіє мобілізації і наголошує на тому, що "збирати військо це право царя".
Підписуйтесь на розсилки LIGA.net – тільки головне у вашій пошті
Що далі
Остання інтрига: чи з’явиться в тих самих провінційних глибинах Сповідальна церква з російським Дітрихом Бонхеффером? Український п’ятидесятник Геннадій Мохненко висловлюється з цього приводу обережно: "В Росії є пастори, які називають речі своїми іменами". Але не перелічує їх. Можливо, щоб зайвий раз не наражати на небезпеку.
Очевидно одне. Той хто оголошує війну Богу, приречений розділити участь Гітлера і його рейхсєпископів.