"Три тижні збираю довідки". Чому запис у тероборону перетворюється на ходіння по муках

Ще 14 лютого з'явилася новина: "На Хрещатику відкрили перший центр рекрутингу тероборони". Про це на брифінгу заявив мер Києва Віталій Кличко й додав, що місцева влада спільно з Міноборони працює над максимальним спрощенням процедури укладання контракту резервіста територіальної оборони.

"Наразі процедура складна й розтягнута у часі. Доброволець має кілька днів лише довідки збирати й ходити у військкомат. Ми ж створюємо "єдине вікно", – сказав мер. Насправді все працює не зовсім так. Люди збирають довідки тижнями, а новий рекрутинговий центр тероборони лише надає консультації про те, що входить до пакета документів, і дає контакти командирів батальйонів. Те саме можна дізнатися у своєму районному батальйоні або зателефонувавши на гарячу лінію тероборони в Києві за номером 063 651 44 46. Навіщо існує новий центр, і як триває набір у тероборону, розбиралася Liga.net.

Рекрутинговий центр тероборони – це кімната у приміщенні Київського міського центру допомоги учасникам антитерористичної операції. У кімнаті – близько семи людей, кілька столів і всього один комп'ютер. На стінах висять плакати із написами: "Територіальна оборона Києва. Захищати місто може кожен. Долучайся" та "Київський міський центр допомоги учасникам АТО. Там, де тебе розуміють". Під кабінетом постійно юрмляться люди. Вони збираються в дві черги, що швидко оновлюються, і складно сказати, яка з них більша. Перша складається з тих, хто хоче вступити в тероборону або хоча б дізнатися про це. Друга – з журналістів, причому переважно іноземних.

Розмови у черзі – філософські й побутові. "Мене, напевно, не візьмуть у тероборону, але я хоч би подивлюся, що там за люди сидять, – каже чоловік на вигляд років 75. – В Україні треба змінювати докорінно все. А поки все не зміниться, ми так і потраплятимемо в ситуації, як зараз". Чоловіка років 35 хвилюють приземлені питання: "Я служив в АТО, зараз працюю в Києві, але не офіційно. Хочу дізнатися, як вступити до тероборони і чи дасть мені це стаж для пенсії". Іноземні журналісти туляться у кутку і здебільшого мовчать. Усі ці люди чекають на Павла Щибрю – зараз він займається теробороною у КМДА, але його основна посада – головний спеціаліст аналітико-розрахункового сектора оперативно-координаційного відділу комунальної аварійно-рятувальної служби департаменту муніципальної безпеки у КМДА. Якщо говорити простіше, пресслужби рятувальників.

У теробороні Павло на громадських засадах, але роботи тут набагато більше, ніж на основній посаді. На початку лютого, коли тільки з'явилася гаряча лінія тероборони, Щибря хворів на коронавірус. Сидів удома і працював. Каже, вже тоді приймав 70-90 дзвінків щодня, на кожен витрачалося приблизно 3-4 хвилини. "Було ще терпимо",— каже Павло. Наразі дзвінків стільки ж, але ще щодня на консультації особисто приходять 8-12 осіб і мало не стільки ж журналістів – як пощастить.

Паралельно потрібно налагоджувати операційні процеси – у нашій присутності Павло разом із працівниками намагається налаштувати переадресацію дзвінків на гарячу лінію, але нічого не виходить. І займатися популяризацією тероборони – знімати ролики про можливість вступити в батальйони (їх зараз постійно крутять, наприклад, у метро), домовлятися про їхнє розміщення та рекламу у ЗМІ, вести групу про тероборону у фейсбуці, їздити на навчання, викладати фото з них, акредитувати медіа на ці навчання.

Усім цим можна було займатись і на основному робочому місці – як і приймати дзвінки на гарячу лінію тероборони. Але з 14 лютого Павло бігає між КМДА й рекрутинговим центром – добре, що обидва вони на Хрещатику.

– Цей центр потрібний, щоб люди розуміли, що їм робити та куди йти, – пояснює Щибря. – Не всі знають, до якого військкомату їм звертатися, не всі можуть погуглити. Та й наплив людей зараз великий, і наш центр розвантажує військомати. А ще ми проводимо первинне опитування – з якого району людина, скільки їй років. Якщо старша 55 – кажемо звертатися у добровольчі формування, якщо військовослужбовець чи працює у поліції – пояснюємо, що укласти контракт не можна.

Квест із довідками

В'ячеслав Л. вже три тижні збирає документи, аби вступити до тероборони. Йому 34 роки строкову службу не проходив, але зараз вважає важливим потрапити в резерв. Два тижні тому В'ячеслав прийшов до Оболонського військомату за місцем проживання, де йому сказали: спочатку потрібно зібрати довідки від лікарів, далі пройти медкомісію, принести ще кілька документів і потім укласти контракт у резерв. У військоматі попередили: на збирання довідок піде два-три дні. Але вже на цьому етапі розпочався квест.

- Я записався до сімейного лікаря. Вона дала направлення на флюорографію та кардіограму. На загальний аналіз крові не дала – сказала, що для військкомату це платно, – розповідає В'ячеслав. – Пішов до нарколога, здав аналізи за 231 грн. Сходив до психіатра. Той попросив за довідку 100 грн просто в кишеню (через касу така довідка коштує 220 грн – Ред.), виписав її без тестів чи хоча б запитань про самопочуття. Далі треба було поїхати за довідкою до тубдиспансеру, але там ніхто не брав слухавку. Я приїхав, мені сказали, що приходити треба з флюорографією, а вона в мене за записом лише за чотири дні. На кардіограму запис був узагалі через тиждень. Що далі, коли все це закінчиться, – навіть поки й не знаю.

Квест ходіння по лікарях для В'ячеслава ще не закінчено, але майже щодня він витрачає на це від години до чотирьох. Звичайно, все це в робочий час.

– Мені пощастило, я працюю віддалено, і якщо щось не встигаю, можу доробити ввечері чи у вихідні, – каже В'ячеслав. – До речі, лише через віддалену роботу я можу пройти всіх цих лікарів порівняно швидко. У більшості знайомих усі ці процедури тягнуться ще повільніше. Притому, що ніде під кабінетами лікарів немає черг. Теоретично, можна отримати всі довідки за три дні, але для цього мають зійтись зірки – щоб усі лікарі були на місці й підіймали слухавку, вільні місця на кардіограму та флюорографію мають бути прямо зараз.

Павло Щибря знає, як довго все відбувається. І погоджується, що мотивації людям, які хочуть вступити в резерв тероборони, це не додає.

- Так, це проблема. Але серед іншого ця проблема виникла через недалекоглядність людей, – вважає Щибря. – До пандемії й ажіотажу з теробороною було реально зібрати довідки за три дні. Зараз, звісно, це інше питання. Багато лікарів хворіють, їх немає на місці. А люди саме прокинулися. Вісім років у країні війна, але їм не було цікаво. Тепер Кличко сказав про тероборону, і вони скаржаться, що доведеться стояти у черзі за довідкою. Звичайно, доведеться, бо ніхто не розраховував, що на день приходитимуть понад 30 людей.

У В'ячеслава й інших людей, яким доводиться їздити за довідками у різні кінці міста, платити за них гроші, відпрошуватися з роботи, складається враження повного хаосу в системі: тероборону рекламують на кожному кроці, закликають укладати контракт, а коли доходить до справи – виявляється, що реклама в метро й інформаційна хвиля – це зовнішня сторона медалі, а внутрішня – суцільна бюрократія, якої не поменшало навіть зараз, коли бажання захищати країну, за ідеєю, має заохочуватися.

– Насправді систему трохи спростили, – каже Щибря. – Тепер людина приходить до нашого центру чи військкомату, пише заяву, що хоче вступити до тероборони. І вже після цього одразу може ходити на тренування, які проводять батальйони у вихідні. Паралельно вона збирає довідки й потім укладає контракт. Але говорімо по-дорослому. Вам не здається, що бюрократичні труднощі, необхідність витратити три робочі дні або тиждень і трохи грошей на довідки – не можна порівняти з викликами, з якими людина стикається під час бойових дій? Ми можемо втратити сім'ї, здоров'я, життя, країну, а вони скаржаться, і їх демотивує, що треба збирати довідки.

Після підписання контракту

Щоб потрапити до тероборони Києва, потрібно підходити під чотири критерії: вік 18-57 років, фактичне проживання у столиці (прописка не є обов'язковою), відсутність судимості й медичних протипоказань. Щибря розповідає, що вісім із десяти людей, які приходять зараз, не мали раніше стосунку до армії і часто навіть не проходили строкової служби.

– Частина тих, хто приходить – юристи, вчителі, студенти. Є ті, хто волонтерив чи зараз волонтерить для армії, – розповідає Щибря. – А є люди з бойовим досвідом або учасники різних громадських організацій, які мають навички, але для них вступити в резерв – це спосіб легалізуватися. Отримати адекватного командира, зброю й повноваження її використати.

Після підписання контракту, каже Щибря, резервісту видають форму та взуття. А на стрілецькі дні – ще шолом, бронежилет, бойову зброю й патрони. Щоправда, Павло уточнює: це теж питання бюрократії та логістики, і в різних батальйонах різні терміни видачі спорядження: комусь дають одразу, комусь за тиждень, місяць чи навіть три.

– Резервісти не одержують зарплату, це добровільна служба, – продовжує Щибря. – Але в особливий період, якщо їх викликають, у них є виплати відповідно до звання та зберігається їхня зарплата на основному місці роботи. Принаймні якщо вони на держслужбі. Обов'язкові збори резервістів – 10-30 днів на рік. Навчання у вихідні – добровільні. Контракт укладається на три чи п'ять років.

Навчання у вихідні, про які говорить Щибря, кожен батальйон проводить окремо, єдиного центру підготовки немає. У Києві цим займаються батальйони не всіх районів: "це питання відповідальності окремих командирів". Найактивніший – Солом'янський. Він тренується на Троєщині, і туди приїжджають охочі з інших районів.

– Солом'янський батальйон щотижня проводить тренування. Майже щотижня – Дарницький і Деснянський, – розповідає Щибра. – Деякі інші батальйони залучають громадські організації, що також тренують населення.

Щибря не повідомляє, на скільки відсотків уже укомплектовано київську бригаду тероборони. Але каже, що якби всі, хто телефонують і приходять, уклали контракт, укомплектувати її можна було б за кілька днів. Щоправда, до кінця процесу лишається менша частина.

– Зі 100 людей досить мотивованими, щоб закінчити всі паперові справи, виявляються лише 15-20, – каже Павло. – Командир батальйону вибере серед них, може, 10, відсіявши тих, хто не підходить за морально-діловими якостями. Але нічого не вдієш, це закон Парето, що діє у всіх сферах і в будь-який час: зі 100% зусиль лише 20% приносять користь. Таке життя, і наша робота – не дарма.

Час спливає. В'ячеслав Л. та інші добровольці продовжують збирати довідки. Чи вистачить їхньої наполегливості пройти весь цей квест – невідомо.