Тероборона рік по тому. Як народний спротив перетворився на регулярну армію

"Філософський батальйон" – під таким заголовком вийшов один із наших матеріалів про тероборону. Мова йшла про киян і, зокрема, представників інтелігенції, які масово записувалися у ТрО. Минув рік. Чи стали вони справжніми солдатами?

У річницю повномасштабного вторгнення LIGA.net аналізує соціально-військовий експеримент під умовною назвою "тероборона". Крізь що довелося пройти добровольцям і як народний спротив перетворився на регулярне військо.

Читайте нас в Telegram: тільки важливі та перевірені новини

Етап перший: шок і зброя

Кожен пам’ятає той день по-своєму. У моєму випадку було так. Близько  п’ятої ранку дочка включила світло і закричала: "Київ бомблять". І розпочався довгий день, який тривав приблизно два тижні. Головним епізодом цього довгого дня для мене, як і для десятків тисяч киян, стала тероборона.

Після того, як сім’я опинилася у безпечному селі під Києвом (мине пару днів і виявиться, що це одне з найнебезпечніших місць), я біг по вулиці, тримаючи в голові адресу – точки, де роздавали зброю. На воротах у старій промзоні мене спитали: "УБД є? -" Нема". – "Тоді вам не до нас". Посвідчення учасника бойових дій у мене не було і я побіг далі, по дорозі дізнавшись про ще одну адресу.

Це були дні, коли кияни та мешканці передмість йшли на хитрощі, щоб потрапити в армію. Мені допомогло журналістське посвідчення. Хтось брав центри комплектування наполегливістю. А комусь пощастило опинитися в такому місці, де з фантастичною швидкістю роздавали автомати Калашникова. І не тільки автомати.

Офіцер бучанської тероборони Ігор Кім у розмові з LIGA.net згадував, як отримав у своє підпорядкування понад 300 чоловіків у капцях, кепках, джинсах… Значна частина яких бачили автомат Калашникова вперше в житті. Прискорений курс тактико-вогневої підготовки тривав два дні.

Серед його підлеглих був електронник, разом з яким Ігор Кім почав вивчати нову зброю. Тої самої ночі батальйон дав перший бій. Результат: ворожа техніка зупинена. Один тероборонівець загинув. 12 бійців, за словами Ігоря Кіма, "з’їхали з глузду і їх довелося локалізувати".

Підписуйтесь на наш Instagram: корисні пояснення актуальних тем

Етап другий: Запорізька Січ

Наприкінці лютого один зі штабів ТрО на Лівому березі Києва нагадував обложену фортецю. Натовп трохи що штурмом не брав будівлю. Час від часу відчинялися двері, виходив чоловік років 30-ти з чорною борідкою і гучним голосом вигукував щось на кшталт: "Просто так зброю не даєм!" Або: "Потрібен оператор баштового крану!".

Бородачем із гучним голосом був пресофіцер 112 бригади ТрО Андрій Ковальов. Для нього це також була нова справа. Напередодні повномасштабного вторгнення політичний аналітик Андрій Ковальов у вечірньому праймі одного з телеканалів доводив, що велика війна росіянам не потрібна. "Але виявилося, що дії психопата передбачити неможливо", – заявив він за кілька днів.

"Коли я вигукнув, що потрібен оператор баштового крану, з натовпу вибрався хлопчина, – ділиться спогадами пресофіцер. – Вже в кабінеті хлопець каже: я не оператор... Робимо так: ви мене записуєте, а я вам приводжу потрібну людину. І він привів оператора баштового крану – свою маму".

Розповідати про ті дні пресофіцер може довго і натхненно: "Я виходив на ганок і бачив перед собою натовп аж до обрію. Миттєво поставити на облік тисячі людей було неможливо".

За кілька днів навколо штабу, дійсно, виникло щось схоже на Січ: люди ставили намети, ночували на якомусь картоні просто неба, перегороджували вулиці барикадами. Процесом комплектування бригади Андрій Ковальов займався майже цілодобово. Часу на сон практично не було. Щодня додавалися все нові і нові задачі.

Кандидата політичних наук Ковальова можна назвати багатофункціональним комунікаційником. Під час Майдану він був журналістом 5-го каналу, у 2014-2016 роках прессекретарем патріарха Філарета, пізніше прессекретарем голови ВР Андрія Парубія. У перший же тиждень великої війни Ковальову довелося використати усі набуті у мирній кар’єрі навички.

"До штабу телефонують із блокпосту: на наші позиції вибігли французькі журналісти, що робити? Треба їхати і вирішувати питання, – посміхається він. – Знайомий тероборонівець вирішив одружитися, просить знайти священника..." Одне із завдань пресофіцера – розвінчувати фейки. Головний фейк тих днів: російські війська вже зайшли в Київ.

У Ковальова виникає ідея: влаштувати в Києві весілля тероборонівців, покликати іноземних журналістів, максимально висвітлити цю подію. "Я телефоную своєму другу – отцю Максиму Стрихару, – згадує пресофіцер. -  З цього дзвінка, до речі, почалося формування капеланської служби. Зараз у нас у кожному батальйоні є капелан".

Підписуйтесь на розсилки LIGA.net – тільки головне у вашій пошті

Етап третій: народне військо

А ще у Ковальова розривався мобільний: доктори наук, артисти, видавці, режисери та інші шановні люди намагалися за допомогою телефонного права потрапити на посаду під назвою "солдат-стрілець". Пресофіцер пригадує, як народному артисту Тарасу Компаніченку доводилося пояснювати: "Тебе мобілізувати як стрільця – це все одно що мікроскопом забивати цвяхи".

До лав тероборони також записався артист Національного академічного оркестру народних інструментів Тарас Столяр. Мине пів року і на італійську сцену "Ravenna Festival" вийде людина в камуфляжі – Тарас Столяр. 

 Кількість особового складу бригади у березні-квітні 2022 року вимірювалася десятками тисяч. Сьогодні це стандартне військове формування зі стандартною чисельністю, що на порядок менша – кілька тисяч.

Ще у березні частина тероборонівців була відсіяна. Здебільшого це були люди без військово-облікових спеціальностей та навичок, що не служили у Збройних Силах, мали певні захворювання, вікові обмеження тощо. Під скорочення потрапив і я.

Проте київська ТрО лишається унікальним військовим формуванням. Це не просто бригада ЗСУ, це фантастичний і зухвалий соціальний експеримент. Стихійний і водночас організований народний опір, який дозволив виграти битву за Київ.

Навіть зараз будь-яка спроба зібрати інформацію про 112 окрему бригаду територіальної оборони наштовхує на думку, що це спеціалізоване формування мислителів, митців та науковців.

Читайте нас в Telegram: тільки важливі та перевірені новини

Наше відділення

Все це так і, водночас, не так. 112-та бригада, дійсно, лідирує за кількістю представників креативного класу, які здебільшого займають посади солдатів-стрільців. Але говорити, що більшість солдатів є так званими "креаклами", буде неправдою.

Тому що більшість -  все-таки не народні артисти, а представники робочих спеціальностей, держслужбовці, дрібні підприємці. А також різноманітні "служиві" люди: колишні поліцейські, атошники, податківці та інші силовики. Чоловіки та жінки.

Ось, наприклад, моє відділення. З дев'яти бійців семеро кадрових офіцерів. Четверо – учасники бойових дій. Кістяк – молоді офіцери, яких я пам’ятаю за позивними: "Лев", "Орел" та "Титан". У недавньому минулому – артилеристи.

Тримати у руках автомат мене вчив Ямам. Ізраїльський поліцейський, який пройшов строкову службу у прикордонних військах. Коли йому було одинадцять, його сім'я емігрувала до Ізраїлю. Але зберегла тісні зв’язки з Україною.

Ямам вільно розмовляє українською, російською, англійською. Природжений воїн: захоплюється спортом та воєнною історією. Коли розпочалася війна, приїхав боронити свою першу батьківщину. І – дівчину, яка мешкає у Дніпрі.

Ямам – не єдиний поліцейський у нашому взводі. Поруч було двоє українських колег: Юра – у минулому інспектор у справах неповнолітніх – та "Кос" – оперативник. Зовні Юра якийсь дуже нетиповий поліцейський: борідка та закручені вуса, що роблять його схожим на барона Мюнгаузена...

Вже немолодий, але бравий будівельник Макс. У минулому артилерист. Уся сім’я Макса – добровольці. Його син пішов служити у якусь іншу бригаду. Його дружина-перукарка на волонтерських засадах стригла нашу роту.

Я продовжую підтримувати з ним зв’язок, але досі не знаю: Рибак – це позивний чи реальне прізвище.

Учасник бойових дій на Донбасі, нещодавно – контрактник 72 окремої механізованої бригади імені Чорних запорожців. Основна риса Рибака – людяність. Дуже скромна людина, позбавлена ​​будь-яких військово-кар'єрних устремлінь. Тримається осторонь будь-яких мікрогруп. Бойова одиниця сама в собі. Пристрасний курець.

З ним я провів максимальну кількість годин на посту. Вічність. Чорний запорожець Рибак позиціонує себе більше як будівельник, аніж як військовий. Сумує за мирним життям: "У мене до 24 лютого було замовлення на десять ванн у Кончі-Заспі, уявляєш?"

Під час нарядів мріяв про те, щоб спіймати велику рибу. Напевно, сома. Хоча це була не єдина його мрія. І не найбільша. Він відпрошувався у звільнення до дівчини. Як не дивно, я пам’ятаю її ім’я: Яна. Вона, здається, працювала в одному з торгівельних центрів. В умовах дефіциту сигарет та ще якихось дрібничок, це було важливо: "Яна знає, що сьогодні завезуть Ротманс. Яна взяла для нас блок..."

Але більшість розмов – про рибалку. Тут треба сказати, що рибалка мені байдужа. Але я вважаю себе експертом із малих річок Києва. Свого часу (у дитинстві) я вимірював кроками забрані у бетон київські струмки. Тепер я в курсі: на річці Віта є особливе місце, де за дві години можна наловити ціле відро карасів.

Підписуйтесь на розсилки LIGA.net – тільки головне у вашій пошті

Етап четвертий: армія як армія

У перші дні битви за Київ тероборона нагадувала партизанський опір: це стосувалося і зовнішнього вигляду, і стихійної самоорганізації. Але вже один-два місяці по тому стрільця-тероборонівця неможливо було відрізнити від представника інших родів військ. Хіба що за шевроном. 

112 бригада була задіяна в усіх гарячих ділянках фронту і завжди проявляла себе достойно. Перші бої  – ті, що відбулися на підступах до столиці та у самому Києві наприкінці лютого. Далі – Броварський та Гостомельський напрямок, Буча, Мощун, Чорнобиль. Пізніше – Слобожанський контрнаступ, Херсонський контрнаступ, битва за Бахмут.

За словами Андрія Ковальова, важлива риса командира бригади – полковника Олександра Павлія – здатність берегти людей. Хоча статистику самих втрат пресофіцер не називає. Напередодні 24 лютого я спробував навести довідки про долю тероборонівців, з якими особисто познайомився під час битви за Київ. Виявилося, що вижили всі.

Читайте нас в Telegram: тільки важливі та перевірені новини

Життя триває

Молоді офіцери-артилеристи, "Орел", "Лев" і "Титан", які волею долі опинилися у київській ТрО, з часом перевелися до артилерійської бригади. "Орла", здається, відправили до Німеччини на навчання – опановувати техніку, яку Захід передає Україні.

Оперативник "Кос" після важкої контузії перебуває на лікуванні. Будівельник Макс отримав поранення у ногу, і також у госпіталі. Обидва йдуть на поправку. У колишнього поліцейського Юри народилась дочка...

Хлопці розповідали про перші бої на Окружній, про те, що у батальйоні сформували зведену роту і відправили на Гостомельський напрямок. З нашого відділення до зведеної роти потрапив ізраїльський поліцейський Ямам. "Реально крутий" – так його характеризують побратими. Пізніше він отримав грамоту як взірцевий солдат.

Сам же Ямам неохоче згадує ті дні. Ба більше – уникає розмови: "Що розказувати? Вважаю, що за рік особливих досягнень в мене нема". Зрештою, Ямама вдалося розговорити. Виявилося, що коли підрозділ стояв у лісі, в нього почалась сильна алергічна реакція на якісь рослини. Із нападами астматичного бронхіту Ямам потрапив до лікарні.

Це стало причиною того, що його перевели у тилову частину. З того часу він шукає можливість потрапити на фронт. І, здається, нещодавно знайшов: найближчими днями планує змінити підрозділ.... "Не дуже хочу про це говорити, щоб не наврочити, – каже він. – Для мене бути на фронті – це принципово, я з п’ятнадцяти років ношу форму... Три роки свого життя я був на бойових позиціях..."

Саня Рибак і боєць із позивним "Дубай" пройшли курси операторів дронів. Тепер вони аеророзвідники – екіпаж БПЛА. Відточують майстерність у бойових умовах і збирають гроші на "матрас" (дрон-розвідник DJI Matrice 300RTK).

Неподалік від їхніх позицій – Сіверський Донець. На деяких ділянках ця річка ніколи не замерзає. У Рибака навіть на фронті є спінінг. "Ми з "Дубаєм" думаєм, що треба нам затрофеїти щось велике, щоб відпустили порибалити", – зітхає Саня.

Його мрії завжди здійснюються. Навіть війна не зламала його планів на 2022 рік. Влітку, під час відпустки, Саня одружився. Звичайно ж, на Яні. І рибу, про яку мріяв, він теж спіймав. Десь на Трухановому острові. Велику і хижу. Здається, сома.