Рятувальники продовжують шукати зниклих безвісти в Кременчуку. Кількість загиблих зростає

До 27 червня про Кременчук майже не згадували у воєнних новинах. Російський ракетний удар посеред дня по торговому центру із сотнями відвідувачів вжахнув не лише Україну — місто опинилося в фокусі уваги світових медіа та політиків. 18 загиблих, 65 поранених та 21 зникла людина — такі дані станом на зараз. Проте рятувальники й досі розбирають завали на місці трагедії, тож список жертв воєнного злочину РФ не остаточний.

"Удар був за 20 метрів від нас. Я взагалі не зрозумів, що сталося. Сиджу, клацаю телефон — бух! Суцільний дим, чорнота, шум у голові, перед очима все пливе. Я карабкаюсь-карабкаюсь-карабкаюсь і бачу дірочку в темноті — сонце. Мозок вмикається: треба рятуватися. Нас із другом закинуло під грузовик. Вишкрябуюсь з-під нього на карачках, дивлюсь — позаду машина горить, розумію, що прилетіло", — розповідає LIGA.net постраждалий Олександр, який зараз лежить у лікарні.

У чоловіка контузія, перелом і рвана рана ноги, а також численні порізи й уламкові поранення всього тіла. Один шматочок металу лікарі дістали за кілька сантиметрів від правого ока.

Олександр працював у магазині "Ельдорадо" у торговому центрі "Амстор":

В шоковому стані він ще прошкандибав кілька метрів на травмованій нозі, поки зрозумів, що щось не так: "Побачив сходи й сів. Якраз повиходили продавчині із "Сільпо". Одна з них зняла з себе ремінь і перетягнула мені ногу".

Колега Олександра Петро — у сусідній палаті. У нього контузія й рвана рана руки. З усіх працівників "Ельдорадо" постраждали лише вони двоє, решта встигли вискочити неушкодженими, але все одно чоловіки кажуть, що їм пощастило. Бо поряд був магазин "Комфі", на який і прийшовся удар.

"Один наш хлопець помер у лікарні. П’ятеро колег ушпиталені, та за нашою інформацією їхній стан стабільний. Дев’ятеро людей зникли безвісти", — повідомила компанія у соцмережах.

У палаті із Петром якраз лежать Ігор, який у момент вибуху зайшов до "Комфі" за телефоном, і Микола, працівник магазину. В обох контузія та уламкові поранення. У Миколи, окрім того, опіки шкіри і сильно травмовані руки. Він не може сам їсти, годувати його навідується мати.

Кременчуцька лікарня інтенсивного лікування прийняла 24 постраждалих від ракетного обстрілу. Хірург Іван Жуков розповідає, що семеро з них — у хірургічному відділенні в стані середньої важкості: з уламковими пораненнями всього тіла та переломами ніг і рук, ще 5 — в реанімації у стабільно важкому стані: із важкими черепно-мозковими травмами та з травматичними ампутаціями.

"Росіяни кажуть, що там був склад боєприпасів. Та який склад? Там люди, магазини й усі завжди знали, що це торговий центр. Росія — терористи. Гірко, що в 21 столітті така херня відбувається, — говорить Олександр і додає: — Я зараз дуже переживаю за колег, які були там. За себе не переживаю, я живий, голова ціла, мозок працює. А за колег — розумію, що шансів [вижити] мало".

Колишній торговий центр тепер суцільна руїна, поплавило навіть метал і скло. Площа займання — 10 000 квадратних метрів. Запах горілого чути ще за квартал. Надворі спекотно й душно, +33°C. Повністю екіпіровані рятувальники розбирають завали за допомогою важкої техніки, а потім ретельно прочісують територію.

"Крок за кроком перевіряємо буквально все, тому що тіла загиблих людей дуже обвуглені, дуже. Окрім тих, хто загинув, ми ще знайшли фрагменти тіл і поки що не можемо сказати, скількох людей саме", — пояснює речниця ДСНС Полтавської області Світлана Рибалко.

За її словами, на місці трагедії позмінно працюють 400 рятувальників з усіх районів Полтавської області, а також із Кіровоградської, Черкаської та Києва: "Люди фізично й морально дуже виснажуються, тому в нас є запас для заміни. Крім того, коли сирени попереджають про загрозу ракетного удару, рятувальники змушені відходити на безпечну відстань. Тому що вже неодноразово ракети повторно прилітали, коли рятувальники працювали на місці".

Лунає сирена — десятки чоловіків у формі покидають згарище, інші підіймаються з газону і прямують через дорогу вглиб району багатоповерхівок. Там займають лавки під під’їздами та розстеляють каремати в тіні дерев. Рятувальники настільки стомлені, що частина прямо там і засинає. Місцеві мешканці виходять запитати, чим допомогти, й пропонують воду.

Станом на ранок 30 червня рятувальники розібрали 80% завалів, повідомляє Дмитро Лунін, глава Полтавської ОВА. За інформацією ДСНС, окрім 17 загиблих, виявили також вісім фрагментів людських тіл. Ще одна людина померла в лікарні, 65 отримали поранення, з них 26 госпіталізували. 21 людина досі вважається зниклою безвісти.

Перший день родичі зниклих провели під торговим центром. У готелі поблизу поліція розгорнула мобільний пункт, де збирала заяви й усю інформацію про зниклих. Тоді рятувальники ще мали надію знайти під завалами тих, хто вижив. Збоку від "Амстора" волонтери організували місце пам’яті, куди люди приносять квіти й лампадки. Неподалік розставлені стільці для родичів, звідки вони можуть спостерігати за роботою рятувальників. Більшість лише навідується час від часу у штаб ліквідації за новинами, але є й такі, що не відходять від місця трагедії.

Тетяна прийшла сюди з батьком зниклого друга: "Вдома ще гірше. А що робити, в телевізор дивитися?", — пояснює. 35-річний Костянтин працював у магазині мобільних телефонів поряд із "Комфі", в обід ще був на зв’язку. Коли стався вибух, Тетяна була неподалік, почала телефонувати Кості та його дітям, у чоловіка двоє неповнолітніх синів. Але з моменту вибуху від нього нічого не чули.

Тепер Тетяна допомагає батькові Костянтина пройти усі інстанції й процедури: "Чого сидіти вдома? Треба їхати й самим шукати. Ми віримо в це [що знайдеться], передали дані поліції. Я описала, які в нього є татуювання, щоб люди знали. Хоча розумію, що від високої температури може нічого не залишитися взагалі".

Також вони перевірили усі лікарні й морги, зокрема телефонували в Полтаву — а раптом все ж когось у тяжкому стані відвезли туди:

Відразу після вибуху в соцмережах почали з’являтися повідомлення з Кременчука про пошук рідних і близьких, котрі, як і Костянтин, або були, або могли бути в "Амсторі". Десятки сториз та постів із фотографіями мами, доньки, чоловіка, подруги чи друга. З детальним описом одягу, татуювань, особливих прикрас, аби людину можна було впізнати хоча б за якоюсь із ознак.

"Я бачила світлину, де тіло обвуглене, а взуття залишилося цілим. Може, хтось із рідних впізнає [за кросівками], — каже Тетяна. — Я розумію, що таке судмедекспертиза. Аналіз ДНК робиться не один день, а чекання — то найгірше".

Автор: Альона Савчук