Моменту, у який прийшло рішення записатися в тероборону, не пам'ятаю. 24 лютого о п'ятій ранку донька врубала у всій квартирі світло з криком "Київ бомблять!". Після жмені анальгіну мозок увімкнувся. Рішення були швидкими і так само швидко реалізовувалися.

Евакуація дружини, сина та кішки у село під Києвом. Поспішні проводи доньки до Польщі. Евакуація з евакуації. Спроба пояснити глухому 83-річному тестю, що відбувається. Звуки бою біля метро "Берестейська". Перестрілки під вікнами. Запах цвілі у старому бомбосховищі.

Кілька діб злилися в один день, наприкінці якого я виявив себе на підлозі, на дитячому матрацику, у великій кімнаті, схожій чи то на лікарняну палату, чи то на класну кімнату. Навколо хропіло і сопіло кілька мужиків. Деякі спали обійнявшись з автоматом. За заклеєними скотчем та картоном вікнами гуркотіла ніч. Перша спокійна для мене ніч за останні десять діб: сім'я влаштована, я – у теробороні.

Розблокуйте щоб читати далі
Щоб прочитати цей матеріал потрібно оформити підписку
Вже передплатили?
війна з росієюдобровольціТрОоборона києва