"Неохоче і з байдужістю". Чому Україна втрачає дітей, які навчаються за кордоном

Від 388 000 до 1,2 мільйона українських дітей, які виїхали з початку повномасштабної війни, продовжують навчатися за кордоном. Сподіваючись коли-небудь повернутися, батьки зберігають місточок з Україною, паралельно навчаючи їх в українських школах. 

Попри те, що від повернення дітей багато в чому залежить майбутнє України, деякі школи не готові докладати для цього додаткових зусиль. І навіть більше: є випадки, коли дітей умисно ставлять в непрості умови, за яких вони змушені покидати українські школи. З іншого боку, виконувати рекомендації Міносвіти без додаткових людських чи фінансових ресурсів школам також складно.

Все це позначається на учнях, які з кожним роком війни втрачають мотивацію навчатися вдома та натомість планують майбутнє за кордоном. Як працює освіта для дітей за кордоном і як вона впливає на мотивацію до повернення – розбиралася LIGA.net.

Хочете вчитися — повертайтеся в Україну

Алла Кісельова поїхала на роботу в Словаччину, а через велику війну вимушена була взяти сина з собою. Хлопець продовжив навчання в українській школі дистанційно та пів року в словацькій школі очно. Після дев’ятого класу він вирішив вступити у фаховий коледж та пройшов одразу у два: вдома й за кордоном.

"Дуже шкода було відмовлятися від української освіти, бо я розуміла, що тоді син не матиме мотивації повертатися в Україну", – розповідає Алла Кісельова LIGA.net.

Тож вона зателефонувала директору коледжу та попросила оформити сина на дистанційне навчання хоча б на перший рік.

"Директор прямим текстом сказав мені, що категорично проти дистанційної освіти і що він відмовив багатьом дітям за кордоном. Оскільки на Закарпатті немає бойових дій, то він вирішив, що і дистанційного навчання бути не повинно", – каже жінка. 

Міносвіти чітко зазначає, що заклади освіти не мають права відмовляти батькам у дистанційній формі, — тільки в разі, якщо її неможливо забезпечити (норма стосується закладів загальної середньої освіти).

На сайті навчального закладу, куди вступив син Алли, є цілий окремий розділ про "дистанційку". Проте, як розповів LIGA.net керівник коледжу Йосип Іваніга, на педраді ухвалили, що з 1 вересня коледж переходить на очну форму.

"Безпекова та енергетична ситуація дозволяла, у нас в будівлі є укриття. Ми затвердили очну, не змішану форму навчання, і всі були про це попереджені. Організувати дистанційне навчання для одного студента ми не могли", – повідомив Іваніга.

Директор також зазначив, що якісну освіту на дистанційному навчанні забезпечити складно, особливо для перших курсів.

Навчатися очно у коледжі син Алли не міг, тож жінка через довірену особу подала документи у звичайну школу в 10-й клас. Та з коледжу хлопця так і не виключили: до його 18 років заклад не має на це права без поважних причин. A через те, що він не з’являвся на парах, справу передали до служби захисту дітей, як вимагає закон.

"Дії директора нелогічні, дивні і найголовніше – порушують право на профільну освіту наших дітей, – вважає Алла. – Коли перед батьками постає вибір, чи хай дитина навчається в потужному закладі за кордоном, чи вдома, де вони зустрічають тільки опір від закладів освіти, — то, звичайно, вибирають кращий варіант для своєї дитини".

Ризики втратити дітей — високі

На неналежну поведінку деяких директорів звернув увагу освітній омбудсмен Сергій Горбачов, зазначивши у дописі у Facebook, що дітей "вичавлюють" з українських шкіл, зокрема, через незрозумілі іспити чи відмову виконувати українознавчий компонент. 

Офіційно у 2023-му до офісу омбудсмена надійшло 21 звернення від батьків щодо відрахування з закладів освіти, зарахування оцінок з закордонних шкіл, здобуття вищої освіти в дистанційній формі тощо, але під дописом — ще десятки скарг від батьків. 

Батьки, з якими ми поспілкувалися, розповідають, що вчителі нерідко ігнорують дітей, які виїхали за кордон, відмовляються йти назустріч, аби зменшити навантаження, є й випадки булінгу.

Кількість звернень щодо проблем українських дітей за кордоном порівняно з 2022 роком зменшилась, оскільки за цей час частина учнів та їхні батьки, на жаль, вже інтегрувалися в освітні системи країн перебування, зазначили в офісі омбудсмена. 

Через надмірне навантаження, відсутність системної та зрозумілої комунікації, а подекуди й ускладнення процесів з боку шкіл ці діти втрачають мотивацію до навчання, а отже — зв’язок з Україною.

Якщо ж ці діти не повернуться до України, це означатиме величезні демографічні втрати та втрату інтелектуального потенціалу держави — і після війни це відчуватиметься особливо гостро.  

Від дистанційки до українознавчого компонента

У перший рік великої війни багато хто продовжував навчатися дистанційно, опановуючи програми повністю на онлайн-уроках.

Водночас якісно забезпечити такий формат можуть лише ті школи, які мають напрацьовані програми та інструменти: наприклад, релоковані з тимчасово окупованих територій чи ті, що мають окремі класи для дистанційного навчання.

У решті ж шкіл, по суті, намагалися імітувати звичайне навчання, але тепер в онлайнформаті: звідси й домашні завдання через Viber, оцінки на листочку та інші не надто дієві практики.

Іншими словами, з ситуації виходили, як могли на той час.

Згодом, за її словами, ситуація ще погіршилася, адже деякі школи почали відмовлятися від дистанційної форми навчання, – коли міністерство оголосило, що в регіонах будуть кілька шкіл, які дистанційно навчатимуть за українознавчим компонентом.

У МОН підкреслюють, що метою вивчення українознавчого компонента в окремих дистанційних класах є розвантаження учнівства, адже так дітям не потрібно одночасно опановувати закордонну й українську програму повністю.

"Така система покликана зробити простішим збереження звʼязків з Україною для учнів за кордоном. Ба більше, так учні, рідні школи яких не в змозі забезпечити для них дистанційне навчання, можуть вивчати українські мову, літературу, історію тощо, що може бути складним завданням на сімейній формі освіті", - повідомили LIGA.net в міністерстві.

Міносвіти визначило спеціальний список з 88 шкіл, де діти можуть навчатися за українознавчим компонентом. Працювати це має так: у школі набирають класи мінімум з 15 дітей, для них проводяться окремі уроки та домашні завдання, виділені робочі години вчителів.

Тобто батькам потрібно перевести дітей в одну зі шкіл в області, а після повернення в Україну продовжити навчання у своїй.

У МОН порахували, що в окремих дистанційних класах навчається лише 2 091 дитина — менше 1%. Ймовірно, одна з причин полягає у тому, що навчання за українознавчим компонентом вдалося організувати не в усіх закладах зі списку.

Наприклад, в одній з вінницьких шкіл таки працюють дистанційні класи, але за повною програмою. У школі на Волині LIGA.net розповіли, що навчання за українознавчим компонентом "висить у повітрі", адже МОН випустило рекомендації, проте не деталізувало механізми навчання, організаційні питання. Так само, як і з дистанційкою, каменем спотикання стала й оплата праці.

"Я не можу змусити колектив робити додаткову роботу безкоштовно", – пояснила LIGA.net завучка однієї зі шкіл.

Друга за популярністю форма навчання — сімейна: на ній понад чверть українських дітей за кордоном. Школярі самостійно опановують матеріал та проходять оцінювання мінімум двічі на рік.

За законом, відповідальність за освіту дітей перекладається на плечі батьків. Олена Суханова, мама шестикласниці, розповідає LIGA.net, що на сімейній формі навчання ініціативи з боку школи не було, комунікація виявилася дуже складною. 

Ентузіазм вчителів як запорука успіху

Українські школи умовно розділилися на два табори.

Перший — це школи, які через ті чи інші обставини не готові докладати зусиль для збереження зв’язку з дітьми за кордоном і навчання в яких більше нагадує випробування, аніж освітній процес. У другому "таборі" ситуація протилежна і досить позитивна, але здебільшого лише завдяки мотивації та ентузіазму самих вчителів.

У Ліцеї №5 імені Г.Романової (Кам‘янська міська рада) навчаються понад 70 дітей, які перебувають за кордоном. Більшість — на екстернаті, також є діти на сімейній формі.

"Все тримається на людяній основі", – каже LIGA.net директор Андрій Олійник. І для вчителів і для батьків навчання в нинішній ситуації йде з викликами, але за бажання з ними можна впоратися.

Зокрема, через різні часові пояси, в яких проживають учні. Як варіант, дітям пропонують під’єднуватися до онлайн-уроків у зручний час, аби поставити питання чи прослухати матеріал. Вчителі зі свого боку намагаються бути на зв’язку завжди. 

Але вчителів також потрібно мотивувати. "Та важлива справа, яку ми зараз робимо, вже є величезною мотивацією", – каже Андрій Олійник, однак чудово розуміє, що цим не обійдешся.

Грошова мотивація не завжди доступна, тож директор намагається компенсувати це іншими способами: лояльним ставленням і поступками. Наприклад, він надає додаткові відгули, лікарняні, відпустки та премії, коли це можливо.

"Для мене це все схоже на якісь партизанські рухи, – коментує Олена Парфьонова, співголова ГО "Батьки SOS". – Там, де є гарні директори і свідомі вчителі, яким не байдуже, вдається придумати механізми, як виходити з ситуацій. Але це все чистий ентузіазм".

Альтернативи шкільному навчанню. Що є

Якщо ціллю є збереження зв’язку з Україною, знання мови, історії, літератури тощо, то гарним рішенням стануть суботні та недільні школи за кордоном. Перелік таких шкіл опублікований на вебсайті освітнього омбудсмена та Міністерства закордонних справ України. Також держава пропонує навчання онлайн в Міжнародній українській школі (МУШ).

У деяких країнах, де перебувають українці, створюються освітні та культурні кластери, де учні можуть навчатися за українською програмою, підтримувати культуру, – у Польщі, Грузії.

У Польщі, наприклад, освітній кластер "МрійДій" розпочав роботу з підготовки українських школярів до Національного мультипредметного тесту (НМТ), який потрібен для вступу до вишу.

Якщо ж метою є отримання українського сертифіката про загальну середню освіту, то дитина повинна закінчити українську школу. Наразі за кордоном такі документи можна отримати тільки у 39 недільних або суботніх школах в 11 країнах.

Ще один варіант пропонують громадські організації.

ГО "Смарт Освіта" вже другий рік реалізує проєкт "Залишаємося з Україною", в рамках якого учні 5-11 класів за кордоном можуть безкоштовно вивчати українську мову, літературу та історію. Уроки відбуваються онлайн упродовж години в будні дні та в суботу, чотири рази на рік — тести для відстеження прогресу.

За перший навчальний семестр 2023-2024 рр. на цій програмі навчалися понад 1700 дітей — майже стільки ж, скільки в окремих дистанційних класах з українознавчим компонентом.

"Наші методисти переглянули програми по трьох предметах і сформували спецпрограму, до якої включені лише ключові речі, аби діти не були перевантажені і мали час на відпочинок, спорт, спілкування з однолітками, – розповідає LIGA.net голова правління ГО "Смарт Освіта" Галина Титиш. – Діти потім успішно складають оцінювання у школах на сімейній формі навчання".

Втрачене покоління? 

Статистики, скільки дітей виїхали за кордон через війну та забрали документи з українських шкіл, наразі немає.

Та навіть ті діти, які досі паралельно навчаються в Україні, втрачають з нею зв’язок і отримують неякісну освіту.

У звіті Державної служби якості освіти дійшли цікавого висновку: основною мотивацією до продовження навчання в українських школах є не якість, а ризик втратити місце у школі, наявність запасного варіанта на випадок повернення додому або ж нерозуміння наслідків для дітей, якщо вони припинять відвідувати школу.

Водночас багато батьків все ще сподіваються на повернення, тож важливо, аби діти були готові реінтегруватися в українську освіту. 

Прогнозів про закінчення війни "через два-три тижні" ніхто вже не дає. Батьки за два роки встигли оцінити переваги освіти за кордоном і триматися за українські школи, зіштовхуючись з перепонами, довго не зможуть. Тож завданням держави є щонайменше забезпечити зв’язок дітей з Україною — через освіту.

Поки ж цей зв’язок тримається на ентузіазмі вчителів та батьків.