На зв’язку з потойбіччям. Як шукають безвісті зниклих на війні

13 вересня українська армія звільнила Ізюм, а вже 15-го президент Володимир Зеленський заявив, що в місті та поряд з ним виявили масові поховання. В деяких могилах поховані цілі родини цивільних, а дати їхньої смерті – однакові.

На 21 вересня з братської могили в Ізюмі ексгумували тіла 320 цивільних та 18 військових ЗСУ. За словами голови Ізюмської райадміністрації Степана Масельського, лише загиблих там можуть бути тисячі. Скільки людей зникли та не виходять на зв’язок – невідомо. 

Про те, як шукають безвісти зниклих та в яких випадках є шанси знайти людину живою, Liga.net поговорила з Олегом Котенком – уповноваженим з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Він обіймає цю посаду з кінця травня 2022 року – з моменту її створення. Але займається пошуком зниклих безвісти вже вісім років – з початку АТО Олег Котенко очолює громадську організацію "Патріот", яка шукає зниклих на війні військових та цивільних. 

– Чи можна сказати, скільки людей безвісти зникли на територіях, що були окуповані? Та скільки з них, бодай теоретично, можна знайти?

– Ці цифри змінюються щодня, тому називати їх зараз немає сенсу. Буває таке, що за один день знаходяться 600-700 людей, про яких нам телефонували на гарячу лінію та казали, що вони зникли. Насправді ж з ними просто не було зв’язку – наприклад, підбили вежу, і мобільний телефон не ловив. 

Я днями повернувся з деокупованих територій – ми були в Ізюмі, Кам’янці, Довгенькому, Долині та Студенку на Харківщині та Богородичному на Донеччині. З поховань, які знайшли, ми забрали тіла військових, але наші групи продовжують працювати та шукати далі. Наразі в Ізюмі ми знайшли 19 тіл військових. 17 з них були в братській могилі, ще двох знайшли під хрестами. Не виключено, що там ще є наші загиблі. Щодо тіл цивільних працює Національна поліція. 

У нас немає доступу до всіх поховань – навіть до тих, про які ми майже напевно знаємо. Тому ми вважаємо багатьох людей безвісти зниклими. Варіантів того, що з ними відбулося, може бути кілька: вони можуть бути загиблими, можуть перебувати на деокупованих територіях, але з ними немає зв’язку, а можуть бути на окупованих – наприклад, в полоні.

–  Як ви визначаєте, чи можна вважати людину безвісти зниклою?

– Коли до нас надходить заявка, ми вважаємо, що з людиною втрачений зв’язок. Ми не знаємо, чи надовго зникла кожна конкретна людина та чи зникла вона взагалі. Були випадки, коли в наш кол-центр надходили заявки стосовно цивільних та військових, що вони безвісти зникли. А потім ми дізнавалися, що їх депортували на територію Росії, звідти вони їхали в Європу і далі повернулися в Україну. Ми розуміли, що ці люди знайшлися, але дізнавалися про це не від них, а за списками тих, хто перетинав кордон. Таким чином поверталися дуже багато людей, яких вважали безвісти зниклими. 

–  Чи багато людей звертаються на ваші гарячі лінії з повідомленнями про те, що їхні родичі з Ізюма, Балаклеї та інших звільнених територій Харківщини зникли?

– Звернень саме з цих територій одиниці. Там не було зв’язку, і люди, що перебувають там, просто не могли до нас звернутися, а також не знали, як це зробити. А їхні родичі, які перебувають на неокупованих територіях, можуть просто не знати, що рідні зникли. Зараз ми більше займаємося пошуком військових, тому що стосовно них є розуміння: військовий якийсь час не виходить на зв’язок – і рідні починають нам телефонувати. Саме таких звернень у нас 99%.

– Як саме відбуваються пошуки?

– Схем пошуків дуже багато. Є офіційні та неофіційні. По-перше, це спілкування з військовими, які перебували в той час у тому самому місці, де зникла людина. По-друге, це розвідувальні групи з дронами. Ми можемо подивитися зверху, чи є тіла на конкретній території. Якщо тіл немає, то, ймовірно, військові потрапили в полон, і ми шукаємо їх вже там.

Ще один спосіб – "орківські" телеграм-канали. Наш аналітичний відділ постійно їх моніторить, робить аналіз, вишукує, співставляє фото, які там з’являються, зі світлинами зниклих військових. Інший метод – спілкування з людьми, що перебувають на окупованих територіях, і в них є бодай якийсь зв’язок. Вони можуть залізти на дерево чи вийти на пагорб та розповісти нам, що вони бачили, де кого поховали, або про документи, які вони знайшли.

– В яких випадках ви розумієте, що зникла людина, найімовірніше, жива або навпаки, найімовірніше, загинула?

– Найперше, це коли ми бачимо зображення з дрона – на якійсь локації лежать тіла. Тоді ми розуміємо: туди на бойове завдання пішли, наприклад, десять людей, і там лежить вісім тіл – значить вісім військових загинули. Також ми спілкуємося з підрозділами, які перебувають на лінії фронту, на пунктах спостереження або опорних пунктах. Розпитуємо їх про конкретних людей, і вони кажуть, наприклад: "Так, цей військовий був поранений, ми хотіли його забрати, але він загинув". Або ми знаємо, що наші військові були в танку, і в цей танк було пряме влучання.

Але навіть у таких випадках, коли ми на 99% впевнені в тому, хто саме загинув, ми не можемо про це говорити, тому що чекаємо на експертизу ДНК. Але, оскільки в нас ніхто не розраховував, що буде повномасштабна війна та багато загиблих, то ця експертиза триває доволі довго – від трьох тижнів до трьох місяців. І це лише у разі, коли можна виділити ДНК з першого разу. А буває так, що три тижні пробірка стоїть, а ДНК не виділяється, тоді треба брати повторно з іншого місця.  

– Чи є щасливі історії, коли військовий зник безвісти, а потім його знайшли та повернули?

– Таких історій багато. Наприклад, на початку вересня був обмін, і додому повернулися 14 наших військових. По десятьох з них були заявки від рідних, що вони безвісти зникли. А стосовно трьох додому вже прийшли похоронки. Коли ми звільняли їх, то вже знали, що вони живі. Одразу після звільнення ми дали їм телефони, але вони не могли зателефонувати додому, тому що не пам’ятали номерів.

Я тоді прийшов в наш кол-центр та сказав: "Потрібно коректно повідомити близьким, що ці люди живі. Щоби ні в кого не сталося серцевого нападу". Ми підготували родичів, і після повернення додому цих військових нам ще кілька днів телефонували їхні близькі та говорили: "Дякуємо, що ви знайшли їх". Адже ми фактично повернули їхніх рідних з того світу. В ті дні всі плакали від щастя – і військові, і їхні рідні, і наші працівники кол-центру.

– Коли ми знатимемо точну кількість зниклих безвісти людей під час війни?

– Лише після закінчення бойових дій. Зараз проблема в тому, що до нас не звертаються цивільні. Вони думають, що немає зв’язку, а коли повернуться додому, на території, що були окуповані або де були активні бойові дії, то багато хто побачить, що їхніх близьких немає. Ось тоді вони почнуть звертатися до нас, і ця робота буде дуже довгою після війни. 

Іноді безвісти зниклих шукають ледь не по 100 років. У групи "Патріот", що займається розшуком військових з початку АТО, ще з 2014 року є списки бійців, яких ми все ще не знайшли. Є близько десяти військових, яких ми бачили на відео з полону – вони були живі, їх допитували, але що з ними сталося далі – ми не знаємо. 

Загалом безвісти зниклих з 2014 року у списках "Патріота" – 65 військових та 109 цивільних. Можливо, насправді їх більше, адже тоді не було державного органу з розшуку, і ми рахували лише тих, хто звертався в "Патріот", в громадську організацію. Тепер ми шукаємо всіх – і тих, хто зник з 2014 року, і тих, хто зараз.