Мінні поля, "Лепестки", авіабомби та робота на пів століття. Як група саперів розміновує Харківщину

Харківська область є одним з найбільш забруднених вибуховими предметами регіонів України. Внаслідок дій росіян понад 40% її території вважаються потенційно небезпечними або замінованими.

Слідкуйте за перевіреними новинами тепер і у WhatsApp

Цивільні регулярно підриваються на мінах, інколи це призводить до ампутації кінцівок та смертельних випадків. Час від часу на боєприпаси також натрапляє сільськогосподарська техніка.

Хоча більшу частину Харківщини деокупували у 2022-му, бойові дії на території області тривають, а цьогоріч Росія відкрила тут новий фронт. Отже, проблема замінування цього регіону найближчим часом лише посилюватиметься.

LIGA.net побувала з розрахунком ДСНС на розмінуванні прифронтового Куп’янського району та розпитала, як це — підривати авіабомбу, шукати спільну мову з місцевими, щодня ризикувати життям та перетворити це на рутину.

"Треба завжди дивитися під ноги"

Їдемо ґрунтовою дорогою вздовж зів'ялих соняшників слідом за автівкою ДСНС — пікапом Mitsubishi L200, від її коліс — пил стовпом. Проїжджаємо меморіал Другої світової, овець на лугу та стоги сіна, лебедів з шин та чорну пашню з парою тракторів. На обрії видно білий дим.

Машина ДСНС зупиняється на узбіччі біля опор ЛЕП неподалік села Смородьківка в Куп’янському районі. До Харківського контрнаступу у вересні 2022 року ця територія перебувала в окупації. Зараз до лінії зіткнення звідси — близько десяти кілометрів.

"Нам заборонено під'їжджати до лінії фронту ближче ніж п'ять кілометрів. ******* (росіянам. — Liga.net) все одно, хто ти — військовий, ДСНС чи цивільний. По всіх луплять", — пояснює начальник відділення піротехнічних робіт групи піротехнічних робіт ДСНС у Харківській області Олексій Гайовий.

На бронежилеті Олексія впадає в око нашивка з котом з великою головою і жовто-блакитним серцем.

"Гарний котик, у мене вдома такий самий", — посміхається він на запитання про її сенс.

Олексію 21 рік. Коли почалася повномасштабна війна, він навчався на третьому курсі Національного університету цивільного захисту України в Харкові. Закінчував навчання вже у Львові за прискореною програмою. У квітні 2023-го випустився з університету — отримав офіцерське звання, тому одразу очолив відділення піротехнічних робіт.

"Це справді цікава робота, — відповідає Гайовий на запитання про свою мотивацію. — Я, наприклад, не можу десь днями сидіти в чотирьох стінах — втрачаю здоровий глузд. А так подорожуєш по своїй землі, щось нове дізнаєшся — до душі ця робота".

Бойове хрещення Олексій пройшов у районі деокупованого селища Печенеги — тоді сапери так само йшли вздовж лінії ЛЕП. Спершу працювати "в полях" було моторошно.

"Біля дороги думаєш: "По-любому там якась міна лежить", — згадує він свій перший вихід. — Зараз, через рік, страх зникає, бо побував майже по всій Харківській області. Трошки розумієш, що і як, аналізуєш. Проте все одно в тупу не піду, треба завжди під ноги дивитися".

До розрахунку Гайового входить п’ятеро людей: окрім нього, старший сапер, сапер і двоє водіїв-саперів на двох автівках. Сьогодні "в полі" троє.

"Ще двоє у другій великій машині Іveco, поблизу стоїть, — пояснює Олексій. — Це піротехнічна машина важкого типу, вона призначена для перевезення вибухової речовини й засобів детонації та для транспортування ВНП (вибухонебезпечних предметів. — Liga.net), що знайшли".

Розрахунок займається насамперед оперативним реагуванням. У пріоритеті — критична інфраструктура — зокрема, ЛЕП, водоканал, газопроводи. Також працюють за заявками від населення.

Саме цю ділянку обстежують через лист, що надійшов від комунального підприємства. Саперам необхідно перевірити територію, аби надалі, якщо лінія обірветься або щось станеться, фахівці могли безпечно під’їхати та зробити ремонт. Розмінувальники працюють тут вже другий тиждень.

Боєприпаси біля ЛЕП за час повномасштабної війни сапери знаходили неодноразово. Проте на цій ділянці умови дозволяють працювати достатньо швидко. За тиждень обстежили приблизно 1,5 кілометра.

"Коли бур'яну більше — набагато довше працюємо, також залежить від "забрудненості" території, — пояснює Олексій. — У Сороківці, наприклад, у день у середньому обстежували 100 квадратних метрів. Приїхали туди на надзвичайну ситуацію, бо місцевий житель пішов за дровами — пройшов одну ПМН-2, другу, а на третій вже підірвався. Живий, ампутація ноги".

ПМН-2 — це пластикова протипіхотна міна натискної дії.

"Дуже страшна штука, — каже Гайовий та показує з телефона фото круглого, як млинець, боєприпасу. — У траві її не побачиш, а якщо ще й закопана — це взагалі капець, бо там із металу тільки маленька пружинка і бойок. Це треба на велику чутливість ставити прилад".

Зазвичай робочий день саперів триває з восьмої ранку до четвертої-п'ятої вечора. Проте зараз — через спеку — починають і закінчують раніше. З багажника автівки Олексій з колегами дістають коробку з інструментами та чистять обладнання щіткою. Старший сапер Євген Харламов розминається та підіймає ноги догори.

Євгену 27 років. Сапером став, бо надихнувся прикладом двоюрідного брата, який також працював сапером, — подумав, що це гідна професія, і нарешті знайшов себе. До повномасштабного вторгнення працював за заявками від населення на Харківщині — переважно, знаходили боєприпаси часів Другої світової, німецькі та польські гранати і навіть цілі мінні поля.

Напередодні великої війни Євген був в Одесі — зранку 24 лютого саме повертався до Харкова. На своєму першому виїзді у 2022 році знайшов касетний боєприпас. У перші тижні розмінував свою першу авіабомбу. Під час Харківського контрнаступу у вересні 2022-го у перші години після деокупації був у звільненій Балаклії. Він згадує той час майже з ностальгією:

"Було захопливо. Багато мінних полів, протипіхотних, протитанкових мін".

Сьогоднішній виїзд — набагато більш рутинний. Після розминки Євген бере чорний металошукач та надягає на нього червону кришку, залишаючи в коробці чорну.

"У чорної — сильніша чутливість — на кожен маленький гвоздик пищатиме, — пояснює Олексій. — Буває, що є, наприклад, загроза мінного поля: пластикові ПМН-ки і ТМ (протитанкові міни. — Liga.net) — і червона кришка може їх не побачити".

У Олексія металошукач більш "просунутої моделі", в якому чутливість регулюється.

"Тут сім положень, — каже він та показує решту обладнання: — Комплект акумуляторів. Навушники. Тестер. "Спайдер"-бутси (високі протимінні чоботи, що захищають ноги. — Liga.net) — їх одягають, переважно, щоб мінімізувати травми від ймовірного вибуху "Лепестків" (один із видів протипіхотних фугасних мін. — Liga.net). Волонтери їх на 3D-принтері фігачать".

"Дядя Коля"

Сапери йдуть кількаметровою смужкою вздовж дороги поміж опір ЛЕП, обстежуючи землю металошукачами. Біля однієї з опор прилад починає пищати – Євген надкопує це місце саперною лопатою.

"Щось під ЛЕПом, може, шмат дроту або заземлення, — припускає він. — Тут немає ані мінних полів, ані інженерних боєприпасів. Якщо більш небезпечна ділянка, працюю щупом — це така палка, протикаєш нею землю під кутом 45 градусів з усіх боків".

Металошукач "виє" кожні пару хвилин: сапери дістають із землі дріт, фольгу від пачки цигарок, пивну банку, мішок зі сміттям, натикаються на зливну трубу й арматуру.

"Тут навпроти поле. Якщо по ньому походити, можна пів комбайна зібрати", — посміхається Олексій.

"Ти поміть, де пройшов, повісь стрічку", — звертається до нього Євген.

Олексій вішає сигнальну стрічку на гілки, аби позначити територію, яку вони перевірили. Відстань між саперами під час обстеження території має становити 25 метрів:

"Це для безпеки, щоб, якщо не дай боже відбувається підрив, не десять людей постраждало, — пояснює Олексій. — І щоб прилади не фонили".

Колеги Олексія починали кар’єру в ДСНС раніше, ніж він. Водій-сапер Микола Тележенко, або, як його кличуть хлопці, "дядя Коля" за віком годиться Гайовому в батьки та працює у ДСНС вже понад два десятиріччя, їздив у відрядження в АТО.

"20 років як один день — і сам постарів, і діти виросли", — посміхається "дядя Коля".

Під час повномасштабної війни територію Харківщини обстежують 120 місцевих саперів. На підмогу, кажуть у ДСНС, також приїжджають розрахунки з інших регіонів — Одеської та Полтавської областей, Києва тощо. Натомість у "мирні часи", згадує Микола, в регіоні працювала група лише з п’яти саперів (згодом збільшилась до 10, а потім — до 20).

"До 2014 року у нас було розмінування Харківської області з часів Другої світової війни, — розповідає він. — Щодня їздили на заявки — фермер знайшов щось, чи на якомусь будівництві виявили, чи хтось гуляв у лісі і побачив боєприпас. Ми ще обслуговували Полтавську область, але тільки по авіабомбах".

У липні 2014 року Тележенко вперше поїхав у зону АТО: у Слов'янськ і Краматорськ, які тільки-но звільнили з-під окупації. У серпні того ж року переїхав до Сєвєродонецька — обстежував з колегами дитсадки та школи перед початком нового навчального року.

Далі до 2018-го Микола перебував у Станиці Луганській, тоді це була "сіра зона". Зранку сапери інспектували територію під прокладання високовольтної ЛЕП, після обіду — виконували заявки від місцевих.

"Наставили чи покидали багато вибухонебезпечних предметів, — згадує водій-сапер. — Ми і розтяжки знімали, і боєприпаси, що не спрацювали, і по господарствах, і по приватних будинках".

З 2019-го до 2020 року Тележенко за ротацією кілька разів їздив в Авдіївку. Основною зоною відповідальності саперів була територія поблизу ДФС — Донецької фільтрувальної станції, що розташовувалася біля лінії розмежування та забезпечувала водопостачанням як підконтрольні Україні території, так і окуповані. Зокрема Донецьк. Щодня звідти на станцію приїжджали співробітники з окупованих територій.

"Наша задача була обстежити територію для безпечного проходу, проїзду людей, завезти їх на станцію, — згадує Микола. — На трасі стояли наші ВОПи (взводні опорні пункти. — Liga.net) до розв'язки, за нею — їхні. Зустрічали людей там, де крайній їхній ВОП, заводили на ДФС. У них закінчувалася зміна, й так само ми їх і виводили назад.

Це "ноль" уже, все побито, постріляно. Й ми обстежували цю дорогу, щоб не було заміновано і не було боєприпасів. Йшли втрьох. Нам одразу сказали: "Руками-ногами не махати, головою не крутити, бо за вами постійно снайпер". Щодня знаходили на цій дорозі гранати, снаряди різноманітні".

Співробітникам ДФС, запевняє "дядя Коля", 60% зарплати платила Україна, а 40% — окупанти. Між сторонами, на його думку, була "якась домовленість".

"Щось вони там "закусяться", йде бій, — згадує він. — Зідзвонювалися — наші військові та їхні — все, припинення вогню. Нам дають дозвіл, щоб завезти людей".

Решту дня сапери працювали за заявками від місцевих: "там "прилетіло", там щось знайшли, там побачили".

За роки роботи в зоні АТО сапери мали справу з багатьма боєприпасами. Проте, каже Микола, тоді замінування було у значно менших масштабах, ніж зараз.

"Тоді було багато СВП — саморобних вибухових пристроїв, — розповідає він. — Вибухівка, до неї — болти, гайки, шурупи, різноманітні металеві штучки. В кулькáх, банках, трубках, іграшках, старих телефонах — використовували все, що під рукою. Бог його зна, місцеві чи не місцеві виробляли.

Як та війна, так і зараз повномасштабне вторгнення — вони нам стільки горя наробили, порозбивали, порозвалювали все. Але набагато в менших масштабах тоді було замінування. Можна сказати, "по-легенькому". З повномасштабним вторгненням роботи стало набагато більше. Її менше не стане, бо це ж діло не закінчується".

"Лепестки", авіабомби та інший "врожай" з полів

Деокуповану частину Харківщини сапери почали "чистити" у вересні 2022 року і продовжують досі. Загалом за період повномасштабної війни співробітники ДСНС найчастіше зустрічають протипіхотні та протитанкові міни, боєприпаси, що не вибухнули, авіабомби тощо.

"Лепестки", ОЗМ-ки (протипіхотні міни. — Liga.net), — перелічує Євген найбільш розповсюджені знахідки. — Також "ПОМ-ки" — протипіхотні осколкові міни дистанційного мінування, дрони їх закидають. У ПОМ-3 "Медальйон" — сейсмічний датчик: до неї підходиш, і за коливаннями ґрунту цей датчик зчитує рух. З ПОМ-2 простіше — чотири датчики на розтяжках, можна помітити. Розтяжки регулярно зустрічаю. Росіяни чіпляють на двері гранати, вилазять через вікна. І коли хтось відчинить двері — граната падає. Звісно, КАБи — десяток, думаю, розмінував".

Алгоритм дій зі знайденим ВНП залежить від його категорії. До першої належать "знахідки", що не мають ознак пошкоджень, або їхній стан дозволяє переведення з "бойового" в "безпечне" положення. Це можуть бути, наприклад, снаряди, що "забули" на позиціях. Їх транспортують на спеціальні майданчики і там знищують.

ВНП другої категорії (наприклад, міни та "касети") — ті, що мають ознаки пошкодження, або їх неможливо перевести з бойового у "безпечне" положення, або вони невідомої нашим саперам конструкції. Такі знищують на місці.

"Тягнемо провод, під’єднуємо детонатори, перевіряємо мережу. Потім вставляємо тротилову шашку, поруч кладемо ВНП, встановлюємо оцеплення, щоб не нашкодити людям, — пояснює механізм підриву Олексій. — Шашка — 400 грамів. Наприклад, щоб знищити "Лепесток" — і 100 грамів вистачить. На "мінометку" 82 мм — теж однієї шашки вистачає. А якщо снаряд великий, 152 мм, вже треба дві шашки, іноді — навіть три".

Авіабомби залежно від їхнього стану можуть бути як першої, так і другої категорій — відтак і механізм дії з ними різний. Деякі транспортують і знищують на спеціальному майданчику, бо "інакше всю вулицю знесе", інші — підривають на місці.

"Два місяці тому дві ФАБ-500 знищили під Куп’янськом, — каже Олексій та показує відео вибуху з телефона. — Їх знищили на місці виявлення, бо не можна було транспортувати, це було в полі, за сім кілометрів від Куп’янська. Дебела штука".

"З Вовчанська буквально перед цим їхнім наступом (росіян на Харківщині. — Liga.net) забирали у людей з подвір'я авіабомбу, яка не спрацювала, — додає Микола. — І в Бурлуку одну на місці рвали, іншу забирали — теж на город прилетіла. Весна була, дощ, м'який ґрунт, вона ляпнулася і там залишилася. Пощастило людям".

Хоча окупанти постійно вдосконалюють свою зброю, за останній час принципово нових російських боєприпасів сапери не зустрічали — принаймні, інженерних.

"КАБи, ФАБи, УМПБ Д-30 СН (модифіковані авіабомби. — Liga.net), — у принципі, все те ж саме, що й раніше — запевняє Євген. — Касетні боєприпаси — видно, що вже роблять нові, не встигають їх навіть фарбувати".

"Можемо витягнути трубу від "Граду", але пів хати знести"

Небо поступово затягують хмари, пориви вітру посилюються. Металошукач у руках Євгена вкотре пищить.

"Золото!" — посміхається старший сапер та викопує яму, потім — підносить шматки ґрунту до приладу. Виявляється, що він знову зреагував на проволоку від ЛЕП.

Сапери працюють вже три години, металошукач спрацьовує майже щосекунди, розмінувальники раз за разом повторюють одні й ті самі дії.

"Я б не сказав, що якась монотонність присутня, — заперечує Олексій. — Тиждень-два — так, потім — якісь інші задачі. Ну і заявки від місцевих".

Сапери запевняють, що не відмовляють місцевим, які звертаються до них по допомогу. Залишити таку заявку може будь-хто, зателефонувавши на номер 101 та вказавши оператору своє ім’я, прізвище та номер для зворотного зв’язку.

"Люди дзвонять — треба заїхати у двір, "зустріти" розтяжку, — наводить приклад Євген. — Досі люди приїжджають на деокуповані території і знаходять у себе в будинку ВНП. Буває, у підвал залазиш, а там "касета" — навмисно залишили".

Інколи місцеві б’ють на сполох дарма. Наприклад, коли бачать біля свого будинку трубу від РСЗВ "Град". Вона стирчить із землі, але не являє собою небезпеки. Якщо можна витягти її без шкоди для майна — сапери намагаються допомогти, щоб люди не хвилювалися. Проте це не завжди можливо.

"Труба від "Граду" складається з бойової частини та двигуна. У польоті бойова частина від’єднується, і снаряд летить далі, розривається, — пояснює Олексій. — Бувало, що пуста труба з двигуном і хвостовиком заходила під будинок на три-чотири метри. Це безпечні металеві залишки, але зрозуміло, що бабуся в цьому не розбирається – і в неї паніка. Каже: "Достаньте її". Але якщо вручну не витягується — це треба технікою. І я кажу: "Бабушка, можемо вам витягнути її, але це треба пів хати знести. Будемо зносити?" Вона каже: "Та нє, їдьте звідси".

Часто місцеві навпаки нехтують власною безпекою та йдуть навпростець по неперевірених ділянках. Деякі з таких випадків закінчуються трагічно.

"Приїжджаєш на заявку: той пішов за дровами — відірвало ногу, тому ще щось відірвало, когось взагалі на шмаття порвало, — розповідає Євген. — У районі Гракового (село в Ізюмському районі, де до Харківського контрнаступу проходила лінія фронту. — Liga.net) двоє братів збирали дроти з розтяжок. Поки не дозбиралися до того, що знайшли ОЗМ-ку, яка вбила обох. ОЗМ — це протипіхотна осколкова міна кругової дії, у неї 2,5 тисячі уламків, страшна річ. Як казав Арестович, він єдиний, хто після неї вижив. Хоча я знаю людину, яка після неї вижила".

Часом на вибухонебезпечних предметах підриваються й самі співробітники ДСНС. Зокрема, в Ізюмському районі, кажуть сапери, "постраждав не один колега, були, на жаль, і смертельні випадки". Торік двоюрідний брат Євгена також отримав важку травму під час роботи.

"Все запам'ятовується: мінні поля, підриви колег та й взагалі людей, — каже Харламов про свою роботу за ці понад два роки та згадує:

Найважче — це коли трапляються якісь склади БК, які треба тягати. Бувало, що і по п’ять тонн у день знищували, і по десять. Добряче таких складів знаходили у 2022-2023 роках. Що ще живе було, намагалися віддати нашим хлопцям.Також морально важко, коли ближче до прикордонної зони приїжджаєш і треба той самий КАБ/ФАП знищувати на місці. Нас збирається досить багато, вже і дрони підіймають росіяни, нас бачать. На ФАП-500 вистачає чотири шашки тротилу по 400 грамів. Треба виставити патрулі, розмотати котушки, приготуватися. Бажано й прикопати його поглибше. Це час. А діватися нікуди.

Ще важко морально, коли лізеш по траві, якщо є ще мінна загроза — не знаєш, за що братися: йти з приладом — може бути розтяжка, без — ПМН-ка".

Розмінування на пів століття

Робочий день саперів добігає кінця. За сьогодні вони пройшли близько 400 метрів та не знайшли нічого підозрілого. Термінів робіт тут, як і на будь-якій іншій ділянці, розрахункам ДСНС не визначають.

"Ну який термін роботи? Не дай Боже, що… — каже Олексій та додає: — Це не та робота, де треба поспішати".

Машина механізованого розмінування зазвичай прискорює процес, але на цій ділянці вона б не змогла пройти – бо тут є дерева. До того ж на території Харківщини таких машин небагато: наразі лише 26. Інших технологій для обстеження потенційно небезпечних ділянок поки що не вигадали. Тож саперам доводиться працювати вручну.

Загалом у Харківській області зараз працюють 85 груп розмінування: як з-поміж Сил оборони України, так і приватних компаній та іноземних організацій (The Halo Trust, DDG, FCD). Через новий наступ росіян на Харківщині у травні 2024-го частина роботи ДСНС звелася нанівець — на деяких "очищених" ділянках зараз знову тривають активні бойові дії, відтак ця територія вже вдруге стає "усіяною" боєприпасами.

Олексій Гайовий вважає, що розмінування всієї території Харківщини затягнеться на "дуже багато років". Крім того, бойові дії та окупація частини області триває — тож і кількість потенційно небезпечних ділянок збільшується.

"Якщо деокупувати захоплену росіянами частину Харківщини, як на мене, разів у п’ять-десять буде більше роботи", — припускає Олексій.

У ХОВА зазначають, що з тими ресурсами, які зараз є, для розмінування Харківської області потрібно близько пів століття.

До обсягів своєї роботи сапери ставляться філософські:

"Спочатку треба захиститися, почистити нашу землю, — відповідає Євген на питання про плани на майбутнє та додає: — Для нового покоління вже все. Будемо працювати для нового покоління".

Завтра Євген разом з Олексієм та дядею Колею повернуться на це саме місце і знову шукатимуть небезпечний "врожай". І так щодня.