Батько для снайперів. Як богослов Юрій Чорноморець пішов на війну, а тепер купує гвинтівки на фронт

Коли Юрій Чорноморець навчався у випускному класі, він прийшов до свого дідуся та сказав: "Я відчуваю покликання, щоб стати священником. Яка є в Радянському Союзі найкраща семінарія? Куди мені поїхати вчитися?" Дідусь відповів: "Не треба тобі в семінарію. Йди на філософський факультет, у перший день зустрінеш там всіх, кого треба, та станеш богословом". Так і сталося. 

Підписуйтесь на корисний легкий контент в Instagram

Юрій закінчив філософський факультет КНУ ім. Шевченка, згодом став професором кафедри богослов’я та релігієзнавства університету ім. Михайла Драгоманова та очолив спеціалізовану вчену раду з захисту кандидатських і докторських дисертацій зі спеціальностей "богослов'я" та "релігієзнавство". 

У перші дні повномасштабного вторгнення Чорноморець приєднався до тероборони й брав участь як снайпер у боях за Київську область. Тоді ж отримав дозу радіації в Чорнобильській зоні та через стан здоров’я пішов з війська. Але одразу знайшов собі інше заняття. Юрій почав збирати гроші на снайперські гвинтівки, приціли та патрони. За два роки Юрію і його команді вдалося передати на фронт 305 гвинтівок і створити добре оснащені снайперські групи в різних підрозділах. 

Liga.net поговорила з Юрієм про те, як це, жити за покликанням, чому він отримав позивний Академік та як стосунки з Богом допомагають закривати збори на гвинтівки. 

Стати богословом

Ще у шкільні роки Юрій Чорноморець відчув покликання – стати священником. Він народився в родині науковців у Києві в 1974 році. Йому було шість, коли батько помер, і великий вплив на формування його особистості мали дідусі з обох боків. Один був військовим – і ще під час школи навчив онука снайперській справі. А другий – священником.

Саме він дав онуку пораду, яка вплинула на все його життя. Дідусь сказав: "У церкві є багато дуже хороших священників і є багато дуже поганих. Від того, що з’явиться ще один священник, нічого не зміниться. Але у церкви зовсім немає богословів. То йди на філософський факультет та розвивай богослов’я в Україні".

Юрій так і зробив. Закінчив університет, далі аспірантуру та докторантуру. А згодом очолив спеціалізовану вчену раду з захисту кандидатських і докторських дисертацій зі спеціальностей "богослов'я" та "релігієзнавство".

"Спочатку були скандали, бо священники подавали в комісію лютий брєд, який вони там в церкві поназахищали, – розповідає Чорноморець і ностальгійно посміхається. – І після перших відмов у визнанні таких робіт вони реагували дуже бурхливо. Але з часом зрозуміли, що у робіт має бути якість, і тільки так можливий розвиток богослов’я в Україні. Цим ми, в принципі, і займалися до вторгнення – розвитком богослов’я на інституційному рівні".

До 2015 року Чорноморець належав до Української православної церкви Московського патріархату та, як він сам каже, працював на її території – системно критикував "руcскій мір" ще коли майже ніхто цього не робив.

"Ми критикували "русcкій мір" на всіх вільних майданчиках як ідеологію та як єресь – бо це певне релігійне вчення, яке було релігійним фашизмом ще тоді, а зараз це вже просто нацизм, – каже Чорноморець. – Ми засновували просвітницькі проєкти, сайт "Релігія в Україні", богословські портали. Все це, звичайно, дуже не подобалось патріарху Кирилу (предстоятель Російської православної церкви, що проповідує доктрину "русского міра". – Liga.net), він кричав, що Чорноморець – це ворог номер один і треба з ним розібратися. Але руки так і не дійшли".

На Великдень 2015 року Юрій, як завжди, вийшов на хресний хід. І тоді у нього з'явилось чітке відчуття, ніби Бог говорить йому: "Все, уходь звідси. Досить". Чорноморець називає це "духовним переворотом". Два роки вони з дружиною були прихожанами Української греко-католицької церкви, а у 2018 році Священний синод Константинопольського патріархату зняв анафему з предстоятеля Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) Філарета.

"Тоді ми одразу прийшли в Київський патріархат і намагаємось робити все, щоб церква розвивалась, – каже Юрій. – У нас були грандіозні плани щодо цього, наприклад, переклад на українську всіх видатних богословів з грецької та англійської мов. Ми і зараз потроху займаємось цими перекладами, але видавати книги поки не можемо – бо весь час йде на пошук грошей для купівлі снайперок на фронт".

Снайпер на війні

Зранку 27 лютого 2022 року Юрій Чорноморець взяв гвинтівку, яку позичив у знайомого, та пішов на Виставковий центр записуватись у Голосіївську тероборону. Того самого дня разом зі взводом "айдарівців" поїхав під Горенку Київської області – там тоді йшли запеклі бої.

"Вже у середині січня я був впевнений, що почнеться повномасштабне вторгнення. Тому хотів купити снайперську гвинтівку, – каже Юрій. – Але дружина сказала: "Якщо ти купиш гвинтівку, вторгнення точно буде. А як не купиш – то може пронесе". Вона в цьому плані забобонна. Я гвинтівку купувати не став, але зателефонував знайомому підприємцю, у якого їх чотири, та попросив дати мені одну, якщо почнеться вторгнення".

Тероборонівці на ВДНГ побачили в руках Юрія гвинтівку та одразу поставились із повагою. Попросили почекати пару годин, коли приїдуть "айдарівці" – з них створять розвідувально-диверсійний взвод, і Юрій буде їх супроводжувати.

"І дійсно, за пару годин приїхали ці "айдарівці" – всі як на підбір схожі на героїв армії Махна, – каже Юрій та сміється. – Я спочатку злякався. Зателефонував дружині, кажу: "Ужас, кошмар!" – а вона спокійно так відповідає: "Так це ж добре. З такими людьми як раз і виживеш". Потім виявилось, що дружина була права. Ці хлопці дуже добре вміють воювати, і з ними дійсно більше шансів вижити та зробити щось цікаве. А ще вони дуже турбувались, щоб з Юрієм Паличем (під час розмови Чорноморець часто називає себе Юрій Палич. – Liga.net) нічого не трапилось. По-перше, снайпер – це завжди цінний ресурс. А по-друге, відчувалась повага, що доктор наук, професор взяв гвинтівку та прийшов воювати".

Повага посилилась ще більше у перший день боїв поруч із Горенкою. Юрій приїхав туди разом із "айдарівцями", вони зайняли позиції. І чоловік запропонував піти в село та приготувати їжу. Вирушили вдвох з одним з "айдарівців", знайшли покинутих курей. Стали варити суп з локшиною, а поки він варився, Юрій вирішив поговорити з нацгвардійцями, що стояли неподалік.

"Дізнався багато цікавого. Наприклад, які саме окопи та де НГУ більше не займатиме, бо вчора в тих окопах під обстрілами росіян загинули 20 людей, – розповідає Юрій. – Ми повернулись назад до своїх, а трохи пізніше наш взвод хотіли перекинути саме в ті окопи, які росіяни розносять артилерією та мінометами. Я розповів заму комбата про свою розмову з нацгвардійцями й таким чином, виходить, практично врятував взвод".

Чорноморець у теробороні одразу отримав позивний Філософ. А після першого бою його змінили на Академік – за спокій під час виконання завдань. Юрій пояснює: снайпер має бути абсолютно спокійним, хоч би що відбувалось навколо. Контролювати свої емоції, дихання, навіть серцебиття. Тільки так можна влучно вистрілити та залишитись непоміченим ворогом. 

За якийсь час частину айдарівців, до яких був прикріплений Чорноморець, відправили на завдання в тилу ворога – у зоні відчуження. Юрій пішов із ними.

"Там були два мости. Один перед зоною відчуження, інший вже в Чорнобилі, – розповідає Юрій. – Росіяни тоді вже виходили з зони, і ми мали не дати їм підірвати мости після відходу. Захопити мости та протриматися, поки наші підійдуть".

Чорноморець робить коротку паузу, посміхається та продовжує наче нічого і не було: "Ну таке невеличке завдання – ми впорались з ним швидко. До нас прибігали люди, які щойно були в окупації, плакали, обіймали. У деяких з них росіяни забрали дітей та вивезли у Білорусь. Вони розповідали про це, і було відчуття, що вони очікують від нас порятунку – що ми поїдемо зараз в той Бобруйськ та повернемо їхніх дітей. Але ми не могли цього зробити. І оце відчуття власного безсилля перед людськими трагедіями – це кошмарно".

Дорогою з зони відчуження Юрію стало зле. У Києві поміряли тиск – і він був "шалено високий". Чорноморець одразу поїхав до свого лікаря в Інститут серця. "Зробили всі обстеження, і лікар каже: "Палич, а де ти був недавно? У тебе стравохід обпечений". Я відповів, що воював у Чорнобилі, і лікар сказав, що, напевно, ми потрапили в якусь пляму і мені це сильно вдарило по серцю та іншим внутрішнім органам. Сказав: "Зараз ми тебе залатаємо. Жити будеш. Років п’ять-шість даю гарантії. Але навантаження протипоказані, про фронт можеш забути".

Початок зборів на гвинтівки

Коли Чорноморець ще був у шпиталі та лежав під крапельницями, йому почали телефонувати знайомі, що зараз на фронті, та питати порад як у снайпера.

"Зателефонував один хлопець – знаю його ще до повномасштабки. Та каже: "Юрій Палич, я зараз снайпер в "Азові". Така проблема: гільза застрягає, доводиться після кожного пострілу її вручну витягувати. А це нікуди не годиться. Чому так і що робити?" Я спитав, з яких саме гвинтівок стріляють, та пояснив, що проблема в патронах. Потрібні ті, в яких більше пороху – і тоді гільза буде викидатись. А він каже: "Дістань нам такі".

Чорноморець спробував дістати патрони через благодійний фонд – там спочатку погодились, а потім дали задню. Щоб оплатити 1000 патронів, навіть зі знижкою, потрібно було 400 тисяч гривень.

"Треба було десь дістати ці гроші, і я подумав, що можна зробити збір та розповісти для нього свою історію – що я був снайпером два місяці, за станом здоров’я пішов, але тепер як волонтер збираю для "Азова". Це спрацювало: ми за чотири дні зібрали 400 тисяч, викупили патрони та привезли хлопцям. Вони дуже довго ними воювали – навіть вже потім у Бахмуті".

Після першого успішного збору почало працювати черезтинне радіо. Чорноморцю стали телефонувати снайпери з різних підрозділів та розповідати про свої потреби. Збройові магазини тоді були закриті, але Юрій підключав свої знайомства та шукав гвинтівки та патрони через них. А гроші на це став збирати у фейсбуці.

"Спочатку я просто їздив по знайомих та казав: "Знаю, що в тебе є отака й отака гвинтівка (добрі люди допомагали дізнаватись), – згадує Юрій. – Ти не пішов воювати, то продай її мені для військових. Тоді ціни були високі, але ми брали все, що було. Поліція йшла назустріч, зброю оформлювали дуже швидко".

Влітку 2022 року ситуація з гвинтівками в Києві покращилась – їх вже привозили в мережеві збройові магазини. Чорноморець познайомився з їхніми власниками, ті робили добрі знижки. Збори у фейсбуці стали більш структурованими – як і вся нова діяльність Юрія.

"Ми з однодумцями вирішили для себе та комунікували назовні, що цілеспрямовано формуємо снайперські групи з шістьох людей в різних підрозділах, – згадує Чорноморець. – У цих шістьох снайперів мають бути супергвинтівки – хоча б в 338 калібрі або 50 BMG (далекобійні гвинтівки, що дають змогу стріляти з відстані 1800-2000 метрів. – Liga.net). Першу снайперську групу ми забезпечили у батальйоні Кульчицького в НГУ – у них було два снайпери, стало шість. Головне – знайти суперпрофесіонала з напарником та додати до них перспективних професіоналів – вони їх довчать. Ну і, звісно, забезпечити зброєю та патронами".

Чорноморець каже: хоча початкові інвестиції в гвинтівки та приціли великі, все ж вбитий снайперським пострілом росіянин обходиться найдешевше – порівняно з вартістю дронів та снарядів. Є снайпери, які влучають у ціль у 90% випадків, але середній показник – 50%, і це також багато.

Збори на гвинтівки пішли активніше після теракту в Оленівці наприкінці липня 2022 року. Тоді Чорноморець написав у фейсбуці: "Ви хочете помсти? Давайте гроші на гвинтівки та патрони – і буде вам помста".

Суворий відбір

За перший рік волонтерської роботи Чорноморець та його команда постачили на фронт 150 гвинтівок. Кількість снайперських груп зростала, всі процеси вдалося налагодити. Але рік тому збори почали просідати, а дзвінків від бізнесменів, готових допомогти, ставало дедалі менше. Юрій зрозумів, що потрібно виходити на західну аудиторію, – та завів англомовний Х (колишній Twitter).

Спочатку збори у ньому йшли важко – іноземці не довіряли незнайомій людині. "Я там написав, скільки гвинтівок ми передали за рік. І тут пише один ірландець, професійний снайпер – мовляв, не може такого бути, щоб одна людина з кількома помічниками купила стільки гвинтівок та прицілів. Я запропонував йому перевірити. Ірландець зв’язався зі знайомими добровольцями з США, спитав, чи допомагав я їм. Ті відповіли ствердно та показали гвинтівки. Ірландець зателефонував іншим знайомим – ті сказали, що їм не допомагав, але допомагав сусідній частині. Отак за допомогою кількох дзвінків він переконався, що все по-справжньому. Став нашим палким прихильником та привів до нас інших людей".

Команда Чорноморця робить збори в Х – наприклад, через розіграші прапорів з підписами серед тих, хто донатить. Ці збори підхоплює його західна аудиторія – вони навіть знімають відеоблоги за мотивами його дописів про особливості снайперської роботи, а наприкінці також дають посилання на збір.

Коли нова хвиля зборів злетіла, у Чорноморця з’явилася можливість купувати гвинтівки 375 калібру.

"За задумками командування, наші снайпери мали б воювати гвинтівками 308 калібру, – пояснює Чорноморець. – Але дальність пострілу там – лише близько 800 метрів. Це дуже близько від ворога, тому багато снайперів з такою зброєю гине. Гвинтівками 338 калібру або 50 BMG можна стріляти з відстані 1800-2000 метрів. А от 375 калібр, який рік тому вже був у окремих снайперів, показав результат у 2700-2800 метрів".

Також є спостереження щодо залежності кількості загиблих снайперів від виду гвинтівки, яку вони використовують. Чорноморець розповідає: у перший рік його волонтерства загинули сім снайперів зі 150, яким вони передали зброю.

"Це були гвинтівки 338 калібру, і це дуже хороша статистика, – каже Юрій. – Але потім над полем бою з’явилося багато дронів, і дальності цієї гвинтівки для безпеки снайпера вже не вистачало. Дедалі  більше снайперів гинуло. Потрібні були гвинтівки 375 калібру".

Перші гвинтівки 375 калібру Чорноморець замовив у січні 2023 року – і до зараз вдалось передати на фронт 37 таких гвинтівок. Спеціально для них в майстернях кількох бригад переробляють патрони. Також команда Юрія забезпечує ще трохи більше як десять снайперів, що воюють власними гвинтівками 375 калібру. "Тобто загалом підшефних з такими гвинтівками у нас близько 50, – каже Юрій. – І за півтора року загинула лише одна людина. І то випадково".

Така зброя – доволі дорога. Гвинтівка 375 калібру в середньому коштує 11-18 тисяч євро. Для порівняння гвинтівка 308 калібру (з дальністю пострілу 800 метрів) – 2-4 тисячі євро, 338 калібру – від 3 до 10 тисяч євро.

Звичайно, кожен снайпер хоче найкращу гвинтівку, але у Чорноморця та його команди працює відбір: "От телефонують мені хлопці та просять гвинтівки 375 калібру. Я телефоную іншим знайомим та перепитую, що це за снайпери, як себе показали. І якщо мені три незалежні джерела розповідають одну й ту саму картину – що колись це були класні хлопці, але вже пів року вони не виходять на передок, то я розумію, що є снайпери, яким ці 375-ті гвинтівки потрібніші. Ми завжди перевіряємо снайперів через три джерела. По-іншому ніяк, довіряй, але перевіряй".

Далекобійні гвинтівки у 375 калібрі та 50 BMG Юрій та його команда передають найдосвідченішим та найефективнішим снайперам – таких передали близько 50. Гвинтівки у 338 калібрі (таких передали близько 200) – молодим снайперам. У 308 калібрі (їх купили 50) передавали як неосновні гвинтівки – або для нічної роботи з близьких дистанцій, або для прикриття снайперських груп. Загалом команда Чорноморця передала на фронт 305 гвинтівок.

Покликання

Зараз дні Юрія виглядають так. Зранку він прокидається та пише два пости для фейсбука, потім перекладає й адаптує їх для Х. Це можуть бути нові збори або звіти про те, що вже вдалось купити та доставити на фронт.

Вдень – купа дзвінків та переписок, як дістати зброю та патрони та привезти в Україну. А також робота з запитами від військових – Юрій визначає, що є першочерговим, що можна дістати швидко, а що є лише за кордоном, думає, до кого можна звернутися. Ввечері починаються дзвінки від снайперів – і збирання нових потреб.

"Писати пости щодня важко, – каже Юрій. – Буває, що не знаходиш слів, бо в тебе вже депресія від того, що відбувається навколо, або від того, що хтось загинув. Але потім снайпери приїздять до мене додому – хтось забрати патрони, хтось – відремонтовані гвинтівки. Вони розповідають про свої справи, ми спілкуємось – і я дуже цим надихаюсь".

Проводити збори, діставати та привозити гвинтівки Юрію допомагає його команда волонтерів. Він перелічує: є сімейна пара, що їздить по всій Європі та спілкується з виробниками зброї з Європи та Америки; інша сімейна пара полює на приціли, що сходять з конвеєра на одному з європейських заводів, – та одразу їх викупає; майстер зі зброї доводить привезені гвинтівки до досконалості – зокрема робить глушники; є людина, що допомагає з соцмережами – малює постери та дає поради щодо контенту; інша людина збирає списки тих, хто задонатив на конкретний збір через різні платформи, та проводить серед них розіграші прапорів чи шевронів.

Юрій і далі викладає в університеті імені Драгоманова. Але коли приходить на заняття чи наради, почувається ніби не в своїй тарілці – бо там зовсім інший світ. Не той, до якого він звик і в якому є лише запити військових та пошуки способів їх задовільнити.

"Навіть в університеті я постійно переписують щодо гвинтівок, вирішую якісь питання. А потім підіймаю голову та думаю: "Що я тут роблю? Навіщо я тут на цій нараді?" – говорить Юрій. Книжки українських богословів та переклади іноземних часто редагує в машині, коли їде у справах зі зброярем.

Збори часто йдуть важко. Розіграші та пости не приносять стільки грошей, скільки потрібно, щоб закрити потреби снайперів. Кілька разів Юрій був у відчаї та починав молитися, просив Бога показати вихід з тупика. "І дійсно, щоразу, коли це відбувалося, якимось чином збір закривався, – каже Юрій. – Все в моєму житті дуже залежить від стосунків з Богом. Іноді я просто кажу йому: "Господи, це ж через Твою волю я волонтерю. То давай же якось торкнись сердець людей".

Іноді доходить до смішного. Чорноморець згадує, як йому не вистачало дві тисячі доларів на гвинтівку. Збори не рухались. І тут йому зателефонував незнайомий чоловік та привіз 60 тисяч гривень.

"Приїздить цей чувак, виймає гроші та каже, що його попросив їх привезти отець Паїсій з такого-то монастиря, – розповідає Юрій. – Ще 500 доларів перерахували інші люди – також від отця Паїсія. А я цього отця ні про що не просив, навіть не думав. Виявилося, він молився та почув голос Бога: "Давай-но потурбуй своїх знайомих, у кого є гроші, нехай вони допоможуть Юрію Паличу". Потім мені ці знайомі ще багато допомагали".

Чорноморець почувався на своєму місці в усіх трьох ролях – як богослов, як снайпер, як волонтер.

"Я не обирав волонтерство, – каже Юрій. – Навпаки, перед першим збором ми довго думали, чи говорити публічно, що я був снайпером. Бо це небезпечно – були випадки нападів на снайперів в тилу. Але я зрозумів, що така воля Божа. Що навіть здоров’я я втратив не випадково, а щоб стати волонтером. Богові була потрібна людина, яка ставитеметься до снайперів, як до своїх дітей. І я став такою людиною. Зараз моє покликання в цьому".