політолог, директор Центру політичних досліджень Пента
За двома позиціями — міністр оборони та звільнення міністра екології питання начебто вже вирішено. Якщо новим головою Міністерства оборони стає Олексій Рєзніков, тоді звільняється місце глави Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Подейкують, що на цю позицію можуть призначити Ірину Верещук, депутатку від фракції Слуга народу. Виглядає ця інформація дуже правдоподібно.
Однак ходять чутки, що можуть змінити одразу п’ять членів Кабміну. Окрім трьох названих позицій, хто ще може опинитись у списку на заміну? За різними даними, найбільші ризики існують для віце-прем'єра Олега Уруського. А ось хто ще? Питання відкрите, хоча деякі джерела називають міністра соціальної політики Марину Лазебну. За непрямими даними, якісь інтриги відбуваються й довкола першого віце-прем'єра Олексія Любченка.
Інформовані джерела свідчать також про те, що обговорюється не лише питання заміни окремих міністрів, а й певна зміна щодо статусу та функцій окремих віце-прем'єрів. Є певні "витоки", що статус віце-прем'єра може отримати Олексій Чернишов. А ось з яким функціоналом — питання поки що відкрите.
Двоє Олексіїв — Резніков і Чернишов — неабиякий приклад того, що у складі Кабміну є міністри, які не просто на хорошому рахунку у президента, але їх можуть делегувати в інші відповідальні сфери. За нинішнього кадрового дефіциту це президентський кадровий резерв першої черги.
Дуже показово, як поводяться члени Кабміну, які не перебувають у віртуальних списках на звільнення. Частина їх(насамперед більшість віце-прем'єрів) перебувають на хорошому рахунку у президента, декого лише нещодавно призначили (останні півроку). Але близько третини членів Кабміну — у "сірій" зоні. І претензій особливих до них немає, але й великих досягнень або помітних дій у них не спостерігається.
Простежуються дві прямо протилежні лінії поведінки. Одна лінія поведінки — демонструвати публічну активність (але не надмірну), посадову запопадливість і конкретні результати. У цій групі майже всі члени Кабміну, які перебувають на хорошому рахунку у президента. Але є й приклади дуже неоднозначної активності, як у випадку міністра юстиції Дениса Малюськи.
З нещодавно призначених міністрів до цієї категорії можна віднести Віктора Ляшка (але в нього й іншого вибору немає) та Дениса Монастирського. Новий міністр внутрішніх справ має довіру глави держави та Офісу президента (саме тому Монастирського і призначили на цю посаду), проте відразу ж після призначення демонструє підвищену активність та службову запопадливість. Він не має ризиків звільнення. Але він може прагнути потрапити до президентського кадрового активу.
Більшість міністрів (особливо із "сірої зони"), проте, не виявляють помітної публічної активності. Це традиційна модель поведінки багатьох представників української бюрократичної верхівки: "Тихіше їдеш, далі будеш"; що рідше про тебе згадують, то менше ризиків. У минулі роки ця модель бюрократичної поведінки могла непогано працювати.
Але зараз вона вочевидь не є панацеєю. Наприклад, Романа Абрамовського та Андрія Тарана вона не врятувала від майбутнього звільнення з уряду. Втім, і протилежна модель поведінки не допомогла свого часу залишитися в уряді Арсену Авакову та Максиму Степанову. Щоправда, у їхньому випадку були особливі та дуже різні причини для відставки.
Отже, питання про оптимальну модель поведінки членів уряду залишається відкритим. Хоча примітно, що президент Зеленський явно симпатизує "активістам"у складі Кабміну.
