Мабуть, це поки що найважчий мій текст за всю повномасштабну війну. Сказати, що я вкрай не хотів піднімати низку питань раніше, ніж ми разом відсвяткуємо Перемогу, – це ще висловитись м’яко. Не транслював сам і намагався припинити "розгони" іншими безлічі історій суворої "окопної правди" про "косяки" нашого командування не тому, що то була неправда – навпаки, саме тому, що ці історії були правдиві та їхнє обговорення, здавалось, зовсім не на часі.

У розпал Великої Війни (а ми саме десь посередині її, і це ще не найгірший з можливих прогнозів) вкрай небажано публічно обговорювати будь-що, що ставить під сумнів авторитет військового командування – незалежно від того, цей авторитет заслужений чи не зовсім. Є речі, які мали б лежати "у шухляді" до Параду Перемоги, і лише тоді ставати предметом "розбору польотів".

Але є моменти, коли треба робити вибір, коли мовчання, навіть із найшляхетніших міркувань, може призвести до протилежних наслідків, а саме – зменшити наші шанси на Перемогу. 

Розблокуйте щоб читати далі
Щоб прочитати цей матеріал потрібно оформити підписку