Якими є ключові виклики для ЗСУ у першій у світі війні дронів

Як ви думаєте, що сьогодні найбільше потрібно піхотинцю та його підрозділу на полі бою? Ні, це вже не автомат і навіть не дрон. Можна мати зброю, але якщо ти сліпий – вона буде неефективною.

Головне в сучасній війні – це планшет з програмами на кшталт "Дельти" та "Кропиви". Усе починається з цього – з ситуативної обізнаності, коли боєць дивиться на поле бою не через вікно бліндажа і навіть не через мавік.

Це не просто карти – це багатошарові мапи з великим масивом даних: де, що заміновано, де розташовані позиції ворога, де саме вчора працював танк противника, а де міномет…

Вносяться навіть дані з точками прильотів ворожих снарядів, бо вони дають уявлення і про дистанційні вогневі можливості ворога, і про потенційні укриття від його ж обстрілів, і ще дещо, про що скажу нижче.

Саме з цього починається бойове завдання. Якщо командир підрозділу 20 років дивився на паперову карту, то йому буде важко опанувати нові підходи.

Ще одна величезна фронтова проблема сьогодні – це РЕБ, як на авто бійця, так і в окопі. Бо дрони ворога скрізь. Тому вся (!) пересувна техніка на фронті має бути з сучасними системами РЕБ, які глушать частоти.

З окопним РЕБ складніше – боєць вмикає його, щоб захистити себе. Біда в тому, що цей РЕБ глушить і наші пташки.

Для розв'язання цієї проблеми командування має не просто забезпечити РЕБами, а ще й організувати таку взаємодію, щоб кожна пташка, яка вилітає від нас, мала коридор без радіоперешкод.

Чи вчили цьому в радянських воєнних академіях? Скажу більше – з такою проблемою не стикалась жодна армія світу. Бо це перша війна дронів.

Ще одна важлива проблема – комунікаційно-психологічна. Модель радянської армії "я – начальник, ти – дурак" сьогодні не працює. Не ті часи, не ті люди.

Уявіть, що ви командир взводу, завдання якого – налаштувати дрони на понижені частоти, аби вони пролетіли ворожий РЕБ. Для цього треба десь знайти необхідні модулі, випаяти старі, впаяти нові і головне – знати: де, як і куди.

І тут уже, якщо немає нормальної комунікації з бійцями, хоч кричи, хоч матюкайся – особовий склад лише закриється в собі і результату не буде. А спеціалістів – обмаль.

Щоб розрулити ці проблеми, потрібно мати сміливість, адекватність, творчість та менеджерські якості. Старі підручники цьому не вчать…

Ще один новий виклик – масоване мінування. Пройшли часи, коли сапер заходив у сіру зону, ставив розтяжки й повертався назад. У такій масштабній війні має бути й масштабне мінування. А як його забезпечити, якщо все проглядається і прострілюється?

Дистанційним мінуванням. А це – знову дрони. І знову – планшети, щоб розуміти, де мінувати потрібно, а де вже заміновано. До того ж противник детонує міни артилерійськими обстрілами – тут і стають у пригоді позначки воронок від артобстрілів росіян.

Якщо командири рівня рота-бригада розуміють ці тенденції – втрати будуть мінімальними, завдання будуть виконуватися. Якщо командири воюють "як колись", за радянськими підручниками – їхні підрозділи приречені…

А звідси – проблеми не тільки на фронті, а й у тилу: від труднощів мобілізації до втрати віри в перемогу і довіри до влади.

Сучасний світ змінює війну, а отже, мають змінюватись і Збройні Сили. Вони мають бути адекватними не тільки в технологічному, а й в організаційному і психологічному планах. І зміни ці мають робити люди, які самі є сучасними, цінність яких визначається не віком чи погонами, а скілами, відповідністю умовам війни.

Оригінал