Війна Росії проти України: 100 днів, які змінили світ

Сьогодні, 3 червня 2022 року, 100-й день повномасштабного вторгнення  Росії в Україну та спроби президента РФ Володимира Путіна захопити всю нашу країну. 

100 днів, як український народ героїчно захищає свою землю. 

100 днів, як весь цивілізований світ єднається проти агресивної диктатури Росії, що розпочала найкривавішу війну в Європі з 1945 року. 

Головне, чого ми всі позбулися за час війни, — ілюзій. 

Ілюзій, що сучасний світ достатньо порозумнішав та набрався досвіду, щоб уникати війн та вирішувати конфлікти й непорозуміння в мирний спосіб. Навіть в Європі. Бо все ще залишаються режими, що готові для розв'язання своїх внутрішніх проблем та збереження влади, для підтримки популярності та лояльності свого населення вести агресивну війну. 

Так, метастази насилля та військових конфліктів мають місце у світі весь час після завершення холодної війни. Центральна Африка. Сирія. Ірак. Афганістан. Але вся західна цивілізація, американці та європейці, зокрема й українці жили з уявленням, що війна — це явище, яке йде у минуле. 

Але режим Путіна в Росії, який збудував фашистську диктатуру в країні, логічно для подібних режимів обрав війну та агресію як інструмент цементування своєї влади. Чеченська війна. Потім короткотривала агресія проти Грузії. Потім Крим та гібридна війна на Донбасі. Все це були "тренування" для Росії та перевірка Європи та Америки на адекватність реакції. 

Росіяни побачили у 2000-2001 роках, у 2008-му та 2014-му, що західний світ надто обережно та боягузливо реагує на військову загрозу. Путін вирішив, що так буде завжди. Що країни, які не опинилися в НАТО чи не мають ядерної зброї, будуть зручною жертвою для "великої" та "могутньої" держави, якою сам Путін та його оточення вважають Росію. 

Вибір України як жертви був цілком логічним з погляду російського фашизму, бо путінський режим вважає Україну "зрадницею" спільного з Росією минулого. Це минуле росіяни сприймають як "славетний золотий вік" російської імперії та радянського союзу. В той час, як більшість українців — часом несвободи та диктатури. І цей тектонічний розлом — одна з причин тієї ненависті, яку російський режим та російське суспільство плекають до української держави та українського суспільства. Те саме з Європою, Сполученими Штатами та НАТО.

"Колективний Захід" в очах режимів на кшталт путінського — слабкий, нерішучий, лицемірний та ніколи не буде ризикувати власним добробутом заради іншого. Він не буде ризикувати доходами та комфортом заради інших. В очах того ж Путіна Україна — слабка "недодержава", яка розсиплеться у разі першого реального зіткненні з "російською військовою міццю".

Рашисти фантазували про легку і швидку перемогу  у війні з Україною на самому ж початку. Вони думали, що Європа та Америка не наважаться руйнувати торгівлю з Росією заради "якоїсь" України. 

А що Україна в цих розрахунках кремля? У їх ілюзорному світі Україна — несуттєва. 

Але реальність завжди розчаровує самозакоханих та самовпевнених диктаторів. 

З 24 лютого 2022 року в ці 100 днів плани диктатора зламав український народ. Так, саме український народ, Збройні сили України, десятки тисяч волонтерів, лікарів, пожежників, поліціянтів, українські дипломати та розвідники. Саме героїчний спротив зламав розрахунок Путіна. 

Якби Україна не встояла, ми б не побачили того єднання цивілізованого світу, який бачимо зараз. Світ би не побачив, наскільки ілюзорною є "могутність" Росії. Цивілізація і надалі була б у летаргічному сні безвідповідальності та інфантильної віри в те, що великі війни пішли у минуле. 

Так, російський військовий потенціал все ще не вичерпано. В них ще багато техніки та боєприпасів. Багато орків, готових помирати "за Путіна" та електрочайник чи холодильник. Достатньо грошей для ведення війни. Тому до нашої неминучої Перемоги ще далеко. Але ті зміни, які відбулися в Україні та світі в ці 100 днів, свідчать про те, що людство вже робить висновки.

100 днів війни довели: толерантність до зла завжди призводить до великої крові. Понад 20 років "особливих" прав до Росії. Фактично закриті очі на знищення в Росії основ демократії. Потім — на знищення опозиції. На придушення чеченського спротиву. Війну в Грузії. Анексію Криму. Гібридну війну проти України. Це дуже дорогий урок для усіх нас, для всіх європейців та всіх, хто зараховує себе до західної цивілізації: війни починають ті, кому дозволяють їх починати.

Лише за 100 днів наші партнери перейшли від допомоги Україні гранатометами до перших партій артилерії та реактивних систем залпового вогню. Так, ми хочемо та маємо право розраховувати на більше.

Але більшість політиків Європи та Америки зрозуміли, що Росію треба перемогти та позбавити на майбутнє можливості вести війни. Що немає ніяких "винятків", і ніхто в сучасному світі агресивні війни вести не має права.  Що Україна має право себе захищати зі зброєю в руках. Що ми не маємо поступатися своєю землею та людьми на догоду агресору. 

Лише за 100 днів світ перейшов від дуже обмежених санкцій за анексію Криму та окупацію Донбасу до серйозного обговорення фактично повної економічної блокади Росії з боку Європи та Сполучених Штатів. Так, швидко відмовитись від російської нафти важко для Європи та несе очевидні економічні ризики, з газом — ще складніше. Але ми бачимо готовність європейців до важких рішень, бачимо, що вони розуміють, що російська агресія загрожує не тільки Україні, а й усій Європі.

Лише за 100 днів прийшло розуміння, що старі договори та старі системи безпеки не працюють. Неефективний Радбез ООН, який фактично нічим не може допомогти Україні через право вето Росії та Китаю.

Сумнівний принцип "одностайного" голосування в ЄС, який дає не багатьом друзям Росії в урядах ЄС блокувати чи відтерміновувати рішення всієї спільноти. Відсутність ефективних механізмів стримувати агресію держав, що мають ядерну зброю. Всі ці неприємні факти змушують створювати нові альянси, відмовлятися від нейтралітету Швецію і Фінляндію. Навіть Швейцарія задумується над своїм нейтралітетом. 

За ці 100 днів докорінно змінилася й Україна. 

У нас більше ніколи не буде проросійських політиків та партій, які наберуть хоч якісь голоси. У нас більше не буде дискусії між "проєвропейськими" та "проросійськими".  Бо зараз вражаюча більшість українців є патріотами, що розуміють, що наш шлях — євроатлантичний. Наше місце в ЄС та НАТО. Вже нема ілюзій, що нас можуть захистити будь-які інші інструменти, крім сильних Збройних сил та надійних союзників. Бо поки існує Росія, загроза існуватиме. Ми вже ніколи не будемо тими, хто легковажно ставиться до потенційних загроз. 

Героїзм Збройних сил України та наш ефективний спротив дозволяє світу і нам, українцям,  робити правильні висновки. І не повторювати більше старих помилок. 

Ці 100 днів довели, що ми обов'язково переможемо. І світ вже ніколи не буде таким, яким він був до 24 лютого 2022 року.