Урок Афганістану. Ніякі партнери та їхні мільярди не допоможуть, якщо не займатися країною

Те, що зараз відбувається в Афганістані – дуже гарний урок для України. У чому саме? Виділю три моменти.

1. Наявність потужного союзника не є панацеєю від усіх проблем і гарантією успіху.

Якщо у вас є надійний і сильний партнер, який готовий надавати допомогу, це все одно не є заміною власним силам, і не означає, що можна розслабитися і нічого не робити, сподіваючись на зовнішню допомогу, везіння або волю Бога.

Як тільки держава розслабляється і починає пасивно очікувати дива з-за кордону, вбираючи в себе все більше дармових і кредитних ресурсів, але не створюючи нічого серйозного натомість, воно в кінцевому підсумку стає валізою без ручки, від якої згодом захочуть позбавитися при першій нагоді.

З Афганістаном так і вийшло: як тільки Сполученим Штатам підвернувся зручний випадок, а війна стала занадто токсичною і обтяжливою, вони здали Афганістан, підписали мирний договір із талібами ("з терористами переговори вести не можна") і поїхали, налаштовуючись вже на зовсім інші напрямки і завдання.

2. Зміна середовища тягне за собою зміну ситуації. Хто цього не встигає побачити, той програє.

Ніщо не залишається вічним. Навколишнє середовище мінливе, особливо в нинішню епоху. Коли це відбувається, звичний світ валиться.

Якщо держава не помічає цього тренду, вона програє тим, хто його встигає не просто помітити, а й усвідомити, проаналізувати і зробити якісь дії, щоб підлаштуватися.

Афганська влада не змогла знайти компроміс між собою до того, як США завершили переговори з "Талібаном". Замість цього, вони вважали, що повністю з країни Вашингтон не вийде, переговори несерйозні, Афганістан все ще "східний вал" Заходу, і тому продовжували сваритися між собою за фінансові потоки, посади і вплив, не в силах подолати внутрішні чвари.

А коли "раптово" прийшов час "X", почалися гарячкові торги, крики, паніка і бурхливі заклики до партнерів щось зробити. Так, зрозуміло, вони можуть домовитися, але отримають набагато менше, ніж могли, якби зайнялися цим раніше.

3. Купа грошей, висококласні фахівці і радники, новітнє обладнання, лобісти, військові бази – все це не має ніякого ефекту, якщо не підкріплено реальними діями і не конвертовано в рішення на національному рівні з урахуванням місцевої специфіки.

США вкинули в Афганістан $928 млрд за 20 років, але як тільки кілька тисяч американських військових почали згортати свої пожитки і відлітати, брава і потужна афганська армія, підготовлена західними інструкторами, просто розсипалася.

Не важливо, в якому обсязі іноземні партнери допомагають щось зробити. Навіть маючи мільярди від них, можна все завалити і залишитися біля розбитого корита, якщо не займатися внутрішніми трансформаціями, використовуючи зовнішню допомогу, зокрема. Це стосується відсутності у афганського уряду чіткої стратегії розвитку і нездатність знайти компроміс з іншими елітами.

Що до США, то в їхньому випадку, цей пункт показав інше.

Не можна копіпастити начебто успішні західні концепти і проєкти і сліпо натягувати їх на місцеву специфіку, займаючись національним і державним будівництвом там, де а) цього ніхто не вимагає і б) це неможливо зробити, ігноруючи місцеві реалії.

Оригінал