Україна як заручник російського режиму – мета Путіна. І він її не залишить

Хвилювання, страх, спокій, упевненість. У поточній ситуації можна відчувати різні емоції. Але варто спробувати подивитися на всю картину більш-менш цілісно.

У нас, якщо ми розглядаємо найважчі сценарії, починається гарячий і найбільш ризикований тиждень. Тому давайте поміркуємо, що відбувається зараз і що може статися.

Головна причина для хвилювань – це концентрація російської армії та флоту навколо українських кордонів.

Росія й Білорусь проводять спільні навчання Союзна рішучість-2022 на території Білорусі, а російський флот проводить свої навчання у Чорному та Середземному морях. Союзники вважають, що така концентрація військ заради навчань – лише привід їх зібрати біля українського кордону і надалі використати для тих чи інших агресивних дій проти України.

Росія все це заперечує. Але разом з тим не забуває вести агресивну інформаційну війну проти України й колективного Заходу, шантажувати світ і вимагати поступок у питаннях "безпеки".

У зв'язку з цим можна розглянути кілька базових сценаріїв:

1. Ініціатор – США. Це американці грають бідним президентом РФ Володимиром Путіним і просто використали навчання для того, щоб демонізувати його й Росію, а РФ змушена агресивно захищатись.

Серед іншого спробувати собі щось виторгувати, коли їй створюють демонічний образ у ЗМІ й серед західної публіки.

2. Ініціатор – Росія. Це Путін нарешті наважився зіграти у велику геополітичну гру із Заходом і поділити світ разом із Китаєм та США. Варіація цього сценарію – Путін продовжує курс на відродження СРСР і намагається повернути Україну у свою орбіту.

3. Ініціатор – Китай. Це Китай змушує Путіна загострювати ситуацію в Європі, щоб відвернути увагу США від Тайваню та скористатися ситуацією.

4. Це змова США, Росії та Європи проти України, і нас здають в обмін на якісь плюшки від Росії.

Ні. Просто ні. Тому багато причин.

5. Усе, що відбувається – складний збіг обставин, де кожен намагається зловити свій улов.

Розглядаю базовим сценарієм – сценарій №5. Об'єктивна реальність – штука безжальна, і вона нам уже багато разів доводила, що будь-який складний конспірологічний концепт, де гравці ведуть Велику гру, як правило, не знаходить підтвердження в об'єктивній реальності, що спостерігається, через те, що всі і завжди лажають.

Що б я розглядав як передумови ситуації?

1. Афганістан і вибори в США.

Демократи зазнали катастрофічного фіаско в Афганістані й нікому вже не доведеш, що це ще експрезидент США Дональд Трамп розпорядився вивести війська з країни. Кадри паніки й безсилля нічим не перебити.

А восени в США вибори, і демократи змушені слідом за республіканцями бути більш войовничими. Тому що шанс залишитись у меншості на кілька років нікого не тішить. І це мотив адміністрації США, і бути більш рішучими у допомозі Україні й Тайваню, і в протистоянні Путіну особисто, і в тому, щоб перестрахуватися з евакуацією посольств.

2. Енергетична криза в Європі й Китаї.

Для Путіна європейська криза – чудовий інструмент тиску на Європу, а в переговорах із Китаєм – можливість продати свою трубу дорожче. Вийшло, до речі, не дуже.

3. Перезмінка у Німеччині й вибори у Франції.

Війна у Європі непопулярна. Конфронтація з будь-ким – не в пошані. І миротворці можуть набрати очки.

4. Останній передвиборчий рік у Росії.

Які б у Росії не були ручні вибори, і як би Путін не закрутив гайки всередині країни, вибори їх турбують, зокрема з огляду на те, що реальні доходи росіян знижуються вісім років поспіль, і це не може завжди минати без наслідків.

Соціальний договір стійкості диктатур надто залежить від економічного благополуччя, і пропаганда лише тимчасово це може прикривати.

5. Загострення протистояння у Східній і Південно-Східній Азії.

Чому тут немає внутрішніх українських причин? Вони на ситуацію впливають украй обмежено. І скоріше можуть бути причиною для глибини поступок тієї чи іншої сторони.

Звичайно, набагато приємніше і почесніше бути причиною замісу, але картина світу дещо складніша. Наш внутрішній порядок денний може вплинути на те, чим це скінчиться для нас (зокрема – якими потенційними поступками), але не більше.

Перейдемо до України і того, що на нас чекає

Військова складова

Що зараз зібрано довкола нас? 130 000-150 000 живої сили. Чорноморський флот, посилений кораблями Північного й Балтійського. Плюс певна кількість збройних сил Білорусі.

Росія має певну обмежену кількість крилатих ракет і вже досить істотну перевагу в авіації.

Але.

По-перше, Україна має щонайменше порівняну кількість живої сили й наземної техніки (в контексті доступної на потенційному театрі військових дій). Оборонятися завжди простіше. Завдати противнику непорівнянного рівня втрат українська армія цілком здатна.

По-друге, завдяки потрібній зовнішній кон'юнктурі (див. пункт 1 попереднього розділу) нам нарешті вдалося отримати від союзників зброю, що нам була такою критично необхідною.

Так, корвети й катери, які ми будуємо, засоби зв'язку – це добре. Але головна фішка отриманих Stinger, гранатометів NLAW і Javelin в тому, що це зброя, що забезпечує необхідну щільність вогню по дорогій техніці. Разом з тим сама ця зброя непропорційно дешева порівняно з цілями, що здатна вразити.

По-третє, українськими збройними силами командують досвідчені, компетентні командири, які пройшли війну. Зокрема – головнокомандувач ЗСУ. Це не ситуація 2014 року, коли досвідчені офіцери були лише з того боку фронту. Наразі ситуація відрізняється радикально.

Четверте. Кількість людей, готових до опору, явно більша за ті самі 10%. А чому це важливо? Тому що якщо ти окупував територію, де населення готове підтримувати підпільний рух (навіть якщо не брати участь у цьому русі), то маєш дуже великі проблеми.

Ці чотири фактора – про те, що у разі, якщо Путін зважиться на будь-який формат загострення, на нього чекають серйозні втрати й аж ніяк не гарантована перемога.

Економічна складова

Уявлення про економічну стабільність Росії, для виправдання якої зазвичай наводять золотовалютні резерви на 500 млрд, досить ефемерне. Проте корисно пам'ятати, що сьогодні не V століття і розмір фізичної скарбниці про економічну стабільність не говорить.

Українська економіка насправді все ще менша й бідніша за російську (серед іншого в розрахунку ВВП на одного жителя), але сировинна залежність Росії та непропорційно більша частка державної участі в економіці роблять їх менш гнучкими та більш вразливими.

І якщо у разі повномасштабної війни з Україною (припустимо, вона складається для Росії вдало) запасу міцності може вистачити, то потягти навіть середньострокові витрати на окупаційну адміністрацію, окупаційну армію, і ось це все за будь-якого додаткового санкційного тиску буде вкрай непросто. А лояльність режиму та його стійкість прямо залежать від здатності накачувати оточення диктатора, силовиків і пропагандистський апарат грошима.

Політична складова

Я не переоцінював би загрози заморозити майно російських олігархів на Заході. Ті, хто живе на Заході (Роман Абрамович, наприклад), мають украй обмежений вплив на Путіна, а ті, хто реально на нього впливають, і хто реально близький до Кремля (Олег Дерипаска, наприклад) – давно під ковпаком і санкціями.

Але Путін має багато політичних ризиків від потенційного вторгнення, що не варто недооцінювати. Наприклад, не здобути легкої та впевненої перемоги. На будь-якого керівника такого рівня завжди тисне його оточення, який би особистий авторитет і особисту владу він не мав.

Так і в Росії. Завжди тиснуть умовні ліберали (дуже умовні) й умовні охоронці, зокрема військове лобі. І залежно від успіху чи невдачі, розкол у російській еліті може піти непередбачуваною для Путіна й найближчого оточення траєкторії.

Окрім того, не треба недооцінювати страхи виростити собі воєнного конкурента. Трансфер влади у Росії рано чи пізно має відбутися. І спостерігаючи, як трапилося в Казахстані, коли вчорашнього практично бога-імператора та його оточення випиляли звідусіль, путінці підходитимуть до цього питання вкрай обережно. А потенційний "завойовник" України – це готовий конкурент. Якого буде складно позбутися.

Особистісна складова

Концепції "Путін – божевільний старий, і може зробити все, що завгодно" і "Путін – геніальний політик, який усіх переграв" приблизно однаково недієздатні.

Ключове завдання, що вирішує будь-який авторитарний режим, дуже схоже на поведінку вірусу – самовідтворення за рахунок носія. Носієм вірусу путінізму є російське суспільство, економіка й держава, яку вони систематично експлуатують і грабують. Місце зберігання активів – у Європі, Америці або в самій Росії – не сильно впливає на природу явища.

Збереження цього статусу кво має вписуватись у соціальний договір диктатури й суспільства. Якийсь добробут. Образ Росії як значущого світового гравця, на якого зважають. І тощо.

Крим у цю логіку вписувався, створення "пояса безпеки" навколо Росії – також. Шантаж Заходу й образ "я дурень, кидай зброю" – вписується. Але не завжди слідування образу передбачає вписування в авантюри.

А тепер, власне, про авантюри

Усі військові кампанії Путіна (їх із помітних за 23 роки всього п'ять – Чечня, Грузія, Сирія, Крим і Донбас ) починалися й розвивалися у випадку дотримання двох передумов:

1) сприяння або байдужість інших великих гравців (у Чечні Росія продала боротьбу з "міжнародним тероризмом", у всіх інших випадках світу було загалом начхати або не до того на першому етапі);

2) величезна матеріально-технічна й організаційна перевага (у Чечні співвідношення сил було десятки до одного без авіації та важкої техніки у противника, у Грузії 120 000 російських військ протистояли приблизно 7 000 грузинських військових, у Сирії Росія воювала ракетами, літаками й найманцями, у Криму скористалася вигідною кон'юнктурою, як, за великим рахунком, і в Донецькій та Луганській областях.

Я не бачу істотних причин, чому зараз Путін і Ко виходитимуть з іншої логіки. Й обидва пункти зараз не дотримано. Так, Росія значно перевершує Україну в силах і засобах загалом. Але співвідношення й перевага недостатні. І ні, світові не начхати. Світ кричить. І це добре.

Ні, вищесказане не свідчить, що Путін і Ко обов'язково виходитимуть зі всього мого бачення картини. Але я не схильний вважати ворога дурнем і вважати, що вони не мислять логічно. Їхня логіка жорстока і цинічна, але загальний рівень обережності й боягузливості не треба не помічати під цією зовнішньою бравадою.

Тому Росія після чергової хвилі нагнітання почне відповзати. Вже потихеньку почала.

Як відповзатимуть? Тут є кілька варіантів

1. Оголосити, що це Захід собі запараноїв, і просто розвести все після навчань. Якісь переговори оголосити перемогою Путіна. Всередині оголосити "бачите, ми оточені ворогами" і ще сильніше закрутити гайки. Посилити антизахідну пропаганду й поступово перевести увагу з України на велике протистояння цивілізацій.

Звичайно, але це добрий сценарій для нас. Поганий для залишків адекватних людей Росії.

2. Влаштувати загострення на Донбасі, спробувати домогтися там якихось військових успіхів, у крайньому разі – визнати незалежність республік. Дуже неприємний сценарій. Але менш трагічний, ніж "ракети по Києву".

3. Анексувати Білорусь і сказати, що це був хитрий план. Це, без жартів, було б і гарно, і "піпл би схавав".

4. Різне.

Настрої всередині України. І гібридна війна

Ні, панове, я не закликаю вас заспокоїтись і нічого не чекати. Тому що навіть якщо російські танки не перетнуть кордони Чернігівської області й не поїдуть на Київ з гомельського напрямку, дестабілізація ситуації всередині України, наша невдача як країни та гіпотетичне повернення нас у російську орбіту впливу було і залишається метою у Кремлі. Тому що ми як елемент поясу стабільності та заручник російського режиму – це мрія, що переходить у мету.

Тому дуже добре, що люди записуються у тероборону. Дуже добре, що у мене за тиждень два десятки запитів на консультації щодо інформаційної гігієни. Дуже добре, що люди задумалися про необхідність рацій, запас ліків удома і те, що ми живемо в дуже затишному світі, кінець якого може прийти раптово.

Але чого точно не треба робити, так це панікувати і змінювати плани через те, що світ навколо нас штормить. Або хтось робить вигляд, що його штормить. Хоча в інформаційну еру те, що відбувається в інтернеті, дуже легко прийняти та переживати як реальність. Якщо завтра ваш світ завалиться, ви завжди будете до цього не готові. Тому що немає більшої ілюзії, ніж ілюзія готовності до будь-яких обставин.

Зберігайте спокій. Тримайте свою рушницю, мозок і нервову систему у працездатному стані. І все буде добре.