Україна та світ у 2023 році

2022 рік можна вважати одним з найскладніших в історії нашої держави. Ми пережили перший шок від початку повномасштабної агресії РФ, втратили частину територій, оговталися, повернули частину територій, адаптувалися до потреб війни та увійшли в період війни на виснаження. Щоправда, ще рано говорити про кінець війни, попереду – не менші виклики, адже перемогти у війні – це лише одне завдання, яке нині стоїть перед нами. Інше завдання – перемогти у боротьбі за післявоєнний мир.

Обидва завдання базуються не лише на цілях та перебігу воєнної кампанії на нашій території і не лише на процесах, які відбуватимуться усередині Росії, але й на тенденціях у міжнародній політиці, як на регіональному рівні, так і на глобальному. Війна Росії проти України навчила нас, що світові тенденції, навіть найменш очевидні та пов’язані з Україною, можуть впливати на нашу ситуацію, а отже, стан зовнішнього середовища є для нас не менш важливим, аніж те, що коїться на нашій території або у нашого ворога.

Якби треба було обрати 3 ключові тенденції 2022 року у міжнародній політиці, які впливають на Україну, я б згадав ось ці:

1. Загострення стратегічного суперництва США і Китаю. Можна остаточно констатувати, що китайсько-американське суперництво, яке розпочиналося у середині 2000-х із взаємних торгових конфліктів і суперечок про права інтелектуальної власності, вийшло на рівень широкомасштабного, комплексного протистояння, що нині охоплює високотехнологічний сектор, ВПК, безпеку, космічні дослідження, ракетобудування, сферу штучного інтелекту та політико-ідеологічні питання світового устрою. Іншими словами, суперництво США і КНР вже перейшло на рівень глобального і всеохопного, і стало більше схожим на умовний період холодної війни.

2. Автономізація регіональних держав. Мається на увазі посилення регіональних країн на тлі послаблення та/або розмивання впливу традиційних глобальних гравців (США, Росії, Франції, Британії, Німеччини). Як свого часу вторгнення США в Ірак у 2003 році та його катастрофічні наслідки, так і вторгнення РФ в Україну у 2022 році призвело до послаблення впливу та позицій РФ на світовій арені, втягування Москви у затяжне збройне протистояння, з якого вони вже не можуть вийти, не втративши себе.

Зокрема, зацикленість РФ на Україні дала більше свободи маневру на світовій арені країнам, які раніше від неї залежали та/або боялися реакції Кремля, зокрема центральноазійським республікам та іншим державам пострадянського простору. Вони стали поводити себе вільніше, рішучіше та більш автономно на своєму регіональному рівні, прискорюючи перехід до багатовекторної зовнішньої політики, не орієнтованої лишень на Москву.

Подібним чином війна показала країнам інших регіонів, що тепер їхній час відігравати більш активну, самостійно-автономну роль у регіональних та світових процесах, поки США та Росія зайняті протистоянням в Україні. Це стосується як країн Близького Сходу, які взялися за формування власного, постамериканського регіонального порядку, так і країн Південно-Східної Азії (Японії, Південної Кореї, Австралії, Індонезії, Індії), які розпочали посилення власних позицій у регіоні на противагу РФ та Китаю, але також з метою автономізації всередині умовного "західного альянсу".

3. Остаточна смерть старого "західного" світового порядку. Вторгнення РФ в Україну завдало смертельного удару по європейській архітектурі безпеки, створеної у 1970-1990-х роках, а також по повоєнній міжнародно-правовій системі, заснованій на Ялтинсько-Потсдамському консенсусі після Другої Світової війни.

Безумовна ініціатива США на світовій арені, якою характеризувалася епоха після 1991 року, остаточно втрачена. Система безпеки, яку стара Європа намагалася збудувати на базі ідеї залучення РФ як стратегічного партнера, також зазнала краху. Старі правила та норми, які дедалі частіше порушувалися в останні 30 років, перестали діяти, а система ООН, що була в основі післявоєнного консенсусу, потребує глибокого реформування і не є актуальною з огляду на сучасні виклики, з якими вона не може ефективно впоратися.

Ці три тенденції дають нам доволі непогане розуміння того, що станеться зі світом, починаючи з 2023 року.

Китайсько-американське суперництво, як двох найбільших економік світу, ставатиме центральним сюжетом у розвитку міжнародних відносин, впливатиме на стабільність ринків та систем безпеки, визначатиме конфліктогенність регіонів, змушуватиме чимало держав корегувати свій зовнішньополітичний курс, вноситиме розкол у світову систему, як на політико-ідеологічному рівні (боротьба умовних "демократій" проти умовних "автократій", наприклад), так і на макроекономічному рівні (відтік американського виробництва з Китаю, спроби КНР сформувати альтернативні західним фінансові системи тощо).

Відповідно, це протистояння впливатиме і на Україну, і на Росію. Якщо КНР та США рухатимуться у логіці ескалації та дестабілізації, Пекін може збільшувати надання різної допомоги Росії, як спосіб завдати опосередкований удар по позиціях США у Європі, і навпаки: США посилюватимуть свою присутність в Індійському океані та мобілізуватимуть азійських союзників на боротьбу з Китаєм, що може провокувати різноманітні кризи та конфлікти у регіоні.

Якщо ж китайці та американці зможуть знайти баланс між суперництвом та партнерством, як про це формально заявили обидва лідери держав, тоді є шанс їхніх домовленостей про спільне стримування Росії як потенційної загрози світовому миру та порядку.

Розширення свободи та автономності країн регіонів призводитиме до формування "динамічної багатополярності" на регіональному рівні. З одного боку, це сприятиме створенню нових ситуативних/прагматичних альянсів, розширенню зовнішньополітичних можливостей, регіональній інтеграції, зближенню різних країн та пожвавленню торгівлі та бізнесу.

З іншого боку, це загострить суперництво регіональних держав, що захочуть відігравати більш активну роль у світових процесах, а, отже, мати більш вигідні позиції, наприклад, розширювати власну "зону інтересів" навколо себе, втручатися у внутрішні справи країн заради власної вигоди, конкурувати з потенційними суперниками та ворогами, мілітаризуватися та мобілізувати прихильників через рішучу, націоналістичну риторику.

На практиці це означатиме злам старих регіональних порядків, які створювалися за прямої участі країн Заходу та СРСР/РФ ще минулого століття або у 1990-2000-х, та формування нових, більш актуальних реальному балансу сил, регіональних порядків: "постамериканського" на Близькому Сході, "пост'європейського"  в Африці та "постросійського"  у Центральній Азії, на Південному Кавказі та у Центрально-Східній Європі.

Оскільки старі правила більше не діють, багатьом країнам доведеться розраховувати на власні сили, а не на силу права, яке, на жаль, не завжди працюватиме в інтересах слабших. Безумовно, те, що Росія здійснила акт агресії, не означає, що усі країни мають відтепер робити те саме, наплювавши на усі чинні правила та норми, навіть якщо їх не усі дотримуються. Зрештою, саме така збочена логіка і привела Росію до інтелектуальної деградації та концептуального розгублення, наслідком чого стала сліпа віра у війну та силу зброї як такі.

Втім, треба розуміти, що реформування світової системи,  це процес довгий та важкий, виснажливий та ризикований, який не всі політичні системи переживуть. Проте, такий процес вимагатиме від еліт реагувати на нього: адаптуватися під нові виклики та потреби, корегувати власну внутрішню та зовнішню політику, переосмислити пріоритети та амбіції, трансформувати власну економіку та технологічну базу, зайнятися пошуком нових партнерств/союзів/коаліцій тощо.

Україна тут – не виняток. Старі правила не діють не лише на глобальному рівні, але й на національному, адже правила гри всередині формувалися, зокрема за прямого впливу зовнішньої кон’юнктури, навіть якщо про це забули або не знають.

Відтак в України у 2023 році є два головні виклики

Перший – Росія.Нам важливо не лише перемогти на полі бою, але й перемогти концептуально та інтелектуально, запропонувавши наше бачення подальших відносин зі світом, ролі Росії у майбутньому, повоєнного розвитку нашої економіки та держави, подолання наслідків війни.

Росія буде загрозою для нас тривалий час, а тому важливо вже сьогодні сформувати стратегію на російському напрямку, в центрі якої стане стратегічне стримування РФ на десятки років вперед, з чітким розумінням застосування санкційних механізмів, регулярним дослідженням процесів усередині Росії, розбудовою системних зв’язків з різними не-західними країнами, які Росія може використовувати для своїх цілей.

Другий – післявоєнна розбудова. Активна фаза бойових дій – це лише одна частина будь-якого збройного конфлікту. Друга частина – перемогти у боротьбі за мир. А ця битва є чи не найскладнішою у цьому процесі, адже вимагає не лише переможної риторики, постачання зброї чи розуміння ситуації на фронті, але й розбудови надійного тилу, перезапуску економіки, подолання гуманітарних наслідків війни, перезавантаження політичної системи, розвитку бачення свого майбутнього, яке виходить за рамки Росії та фронту і стосується саме побудови сильної держави з чітким розумінням власних амбіцій, цілей та місця у світі.

Треба чітко усвідомити, що перемога над Росією не розв’язує усі стратегічні задачі, які стоять перед Україною.

Не варто прив’язувати розв'язання наших проблем лише до Росії. Ліквідація російської військової загрози не гарантує, що ми автоматично подолаємо виклики, пов’язані з розумінням нашого функціонала у світі, розвитком правової держави, розбудовою сильних інститутів та захистом інтересів громадян. Як продемонстрували попередні роки, конфлікт з Росією на Донбасі не став причиною того, що ми не змогли сформувати концепцію зовнішньої політики, і донести до наших партнерів наші інтереси, амбіції, побажання, що зумовило, на жаль, той факт, що на початку війни у лютому 2022 року ми опинилися з агресором віч-на-віч. Тому, не варто повторювати цю помилку і сподіватися, що лише воєнна перемога на фронті – це гарантія світлого та квітучого майбутнього. 

Економічна, гуманітарна та соціальна політика не менш важливі, особливо у період післявоєнної реконструкції та відновлення. З погляду на те, що світ перебуває у стані переходу від старої системи до нової, наше головне завдання – не перемогти Росію за будь-яку ціну, навіть якщо ми потонемо разом із нею, а перемогти Росію і разом із цим сформувати своє розуміння того, яке місце ми хочемо посідати у новому світовому порядку, який деякий час виглядатиме "біполярним" китайсько-американським на глобальному рівні, і "багатополярним" – на регіональному рівні.

Для нас важливо знайти своє гідне місце між інтересами усіх цих гравців, щоб не було такої ситуації, коли ми виграли війну, але програли мир, і опинилися на периферії нового світового порядку.