Важкі часи народжують сильних людей, сильні люди створюють добрі часи

Америка та ставлення американців до України дуже різне. І втома від війни зростає. Хоча нелюбов до Росії зберігається, вони як мантру продовжують повторювати: настав час припинити жертви серед мирного населення і "сісти за стіл переговорів". Відповіді на питання "Про що можна домовитися з тим, хто хоче тебе вбити?" – жодного разу не почув.

В українців та американців дуже різний образ перемоги. Для нас це вихід на кордони 1991 року. Для них – припинення кровопролиття.

Українці, які переїхали до США, швидко соціалізуються. У цьому допомагають громади. Дуже сильне IT-ком'юніті. І прогресивне християнське ком'юніті. Важливе відкриття – християнські громади не лише відіграють важливу роль у реінтеграції українців у США, вони будуть найважливішим драйвером ресоціалізації ветеранів та звільнення нашого суспільства від посттравматичного синдрому.

Молитовні сніданки – чудова нагода посадити за один стіл політиків різного забарвлення та ідеології. Є речі набагато вище персональних амбіцій, травм, і це хороша точка "суперпозиції" для пошуку національного компромісу. Для цього не має значення твоя конфесія, ти можеш бути православний, протестант, католик, юдей, мусульманин. Перед Богом ми всі рівні та заповіді у нас однакові.

Корупція та справедливе правосуддя (!!!). Це найчастіша комбінація слів, яку чув усю поїздку майже на кожній зустрічі й у Сан-Франциско, й у Вашингтоні. Без самостійного вирішення цих двох питань – Україні не бачити ані інвестицій, ані інтеграції у розвинене західне суспільство.

Не питайте як, але потрапив на зустріч російських емігрантів з... Ходорковським. Виключно моя рефлексія – справи не буде. Дуже теоретичні міркування про майбутнє Росії. Все буде добре, коли не буде Путіна. А чому і коли його не буде – ніхто не знає.

А ось хто буде президентом США наступного року – ніхто не знає. Конкуренція між двома джентльменами 80 і 77 років у самих американців викликає нервове посмикування. Єдності немає ані в республіканців, ані в демократів. У кожній із цих партій є щонайменше три конкурувальні групи — від крайніх поглядів до центристських. 

Не виходила з голови стара арабська приказка:

- Хороші часи народжують слабких людей,

- слабкі люди створюють погані часи,

- погані часи народжують сильних людей,

- сильні люди створюють добрі часи

Так ось, в Америці останні 40-50 років були хороші часи, які розслабили багатьох і створили слабких людей (у владі). Україна ж останні 40 років минає складні часи, і сьогодні ми бачимо народження сильних людей, які наступні 40 років зроблять Україну європейським лідером. Американці з цією тезою, до речі, дуже згодні (!). Вони бачать дуже великий потенціал України. Хоча недовіра до еліт залишається все ще дуже високою.

На одну із зустрічей нас запросили до ресторану, що входить до найкращої десятки в Америці. Запис до нього – за рік (але там теж, як з'ясувалося, є особливі відносини та клієнти) Що я вам скажу: найкраща десятка київських ресторанів краща за цю десятку в Америці. Тільки американцям не говоріть, будь ласка, і цінуйте наше.

Вкотре переконався, що сила Америки — у її елітах, людях, які мислять стратегічно, національними інтересами, думають про покоління вперед, що над політичними розбіжностями. І що для мене було важливим: Україна — у фокусі цих еліт. Але ми, порівнюючи з ними, ще першокласники й нам ще багато чого потрібно вчитися, починаючи від створення нової якості еліт.

У підсумку поїздкою та її результатами задоволений, Америка вкотре залишила багато рефлексій для роздумів, віри в майбутній успіх України побільшало, але й глибше стало розуміння, що попереду ще багато складної та неприємної роботи.

Але спочатку треба перемогти ворога та звільнити нашу територію.