Третя світова не стала реальністю лише тому, що українці її стримують

Було б погано, якби ваше місто згоріло. Це цілком обґрунтований страх. Але що робити, якщо горить будинок вашого сусіда? Очевидно, не варто звинувачувати пожежників у пожежі та організовувати протест перед станцією, блокуючи виїзд пожежних машин. Це вже не страх, а самозгубна паніка. Через істерику палатиме усе місто.

Було б погано, якби почалася третя світова війна. Це також обґрунтований страх. Але, опираючись Росії, українці роблять сценарій такої катастрофи менш імовірним. У масштабах нашого світу українці — це пожежники. Вони забезпечують безпеку решти з нас. Немає сенсу звинувачувати їх у вторгненні Росії чи заважати їм виконувати свою роботу. Це вже не страх, а самозгубна паніка. Істерика робить третю світову війну більш ймовірною.

Розгляньмо тверезо три знайомі сценарії для третьої світової війни:

1) ескалація конвенційної війни в Європі

2) ескалація конвенційної війни в Тихоокеанському регіоні

3) поширення ядерної зброї

У всіх трьох випадках опір України робить решту світу безпечнішим. Українці стримують війну в Європі в межах своєї країни; вони стримують війну в Тихоокеанському регіоні та запобігають поширенню ядерної зброї. Ці сценарії третьої світової війни не стали реальністю саме тому, що українці йдуть на ризики.

1. Європа. Традиційний сценарій третьої світової війни з 1940-х років передбачає конфлікт між великими державами в Європі внаслідок вторгнення, ініційованого Москвою. Це вторгнення вже відбулося. Завдяки Україні війна обмежена однією країною — їхньою власною. Росія без жодного приводу вторглася в Україну у 2014 році, а потім у значно більшому масштабі у 2022-му.

Попри прогнози майже всіх, Україна протистоїть повномасштабному вторгненню Росії, завдяки чому найбільша війна з 1945 року залишається обмеженою її територією.

Це настільки вражаюче досягнення, що ми часто недооцінюємо його. Водночас це досягається за неймовірну ціну для українців.

Україна залежить від постачання зброї своїми союзниками. Якщо ми припинимо ці постачання через власні страхи чи з якихось інших причин, Україна може програти, і війна, найімовірніше, пошириться.

2. Тихоокеанський регіон. У XXI столітті основним сценарієм третьої світової війни є вторгнення Китаю на Тайвань, яке провокує відповідь США. Це вторгнення не відбулося і, ймовірно, не відбудеться, поки Україна чинить опір і здатна чинити опір. У той час як українці стримують війну в Європі, вони також стримують війну в Тихоокеанському регіоні.

Поки Китай бачить успішну коаліцію та значний український опір, він навряд чи наважиться на ризикований наступ у Тихоокеанському регіоні. Як постійно наголошують лідери Тайваню, перемога України — це найкращий спосіб запобігти війні в Азії. Як люди, які перебувають під найбільшим ризиком, вони чітко і послідовно звертаються до американців із проханням озброювати Україну.

3. Поширення ядерної зброї. Ядерна війна стає набагато ймовірнішою, коли дедалі більше країн володіють ядерною зброєю. Український опір запобігає цьому. Росія шантажує Україну загрозою ядерної війни з лютого 2022 року. Якби українці піддалися цьому шантажу та не чинили опору, світ вже був би вкритий ядерною зброєю.

Урок був би таким: кожна країна, яка її не має, повинна створити її, щоб протистояти таким загрозам, як російська. Але Україна вистояла. Якщо ми припинимо підтримку України, ми не тільки приречемо на смерть людей, які забезпечують нашу безпеку, а й створимо світ, у якому ядерна зброя поширюватиметься, а ризик ядерної війни значно зросте.

Українці стримують, відлякують і запобігають — у недосконалому світі, в якому ми змушені жити. Ризики реальні, але якщо оцінювати їх тверезо, без істерики, ми бачимо, що підтримка України — це найкращий спосіб їх мінімізувати.

Істерика веде до поклоніння Великому Сильному Чоловіку та пошуку простих рішень. Люди, які поширюють істерію щодо третьої світової війни, зазвичай вірять у "Великого Сильного Путіна" та "Великого Сильного Трампа".

"Великий Сильний Путін" говорить про ядерну війну, тому, мовляв, ми маємо панікувати та змусити українців здатися. Путін говорить про ядерну війну майже безперервно вже три роки. Самі росіяни цього серйозно не сприймають (один з доказів — жоден росіянин не повернув своїх дітей із Лондона, Парижа чи Нью-Йорка).

Кремль знає, що є американські панікери, які вразливі до ядерної риторики, і продовжує це використовувати.

Але віра у "Великого Сильного Путіна" робить його сильним. А поступки "Великому Сильному Путіну" роблять третю світову війну більш імовірною.

"Великий Сильний Трамп" поширює фантазію, що він зможе завершити російсько-українську війну через 24 години після обрання. Це нісенітниця, як ми вже бачили. Трамп не має влади змусити росіян припинити вторгнення, так само як і не може змусити українців припинити опір.

Росіяни сподіваються втягнути Трампа у скорочення постачань зброї Україні, що зробило б війну для них простішою, але не завершило б її. Для цього вони намагаються створити американську істерику щодо третьої світової війни. Якщо Трамп припинить постачання зброї в Україну, це зробить українську поразку більш ймовірною, а отже, третю світову війну — більш реалістичною.

Російсько-українська війна — це не телевізійне шоу і не подкаст. Її не можна завершити удаваною мужністю чи справжньою істерикою. Її не можна завершити, слухаючи пропаганду тих, хто її розпочав, чи обіцянки тих, хто пропонує чарівний мир. Одна сторона виграє, а інша програє.

Українці взяли на себе титанічно складну справу й зробили її для нас максимально простою. Своїм опором вони покращили нашу національну безпеку всіма можливими способами.

Вартість для них на полі бою, якщо порівняти кількість загиблих з чисельністю населення, є приблизно такою ж, як вартість для американців у двох світових війнах разом узятих. І, звісно, до цих втрат на полі бою потрібно додати десятки тисяч загиблих мирних жителів і мільйони біженців через російську окупацію. Ми повинні це цінувати.

Саме тому, що українці полегшили для нас ситуацію, ми можемо сприймати їхню жертву та страждання як належне. Український опір створює світ, у якому ми можемо слухати власні страхи, а не враховувати стратегічні реалії. Їхня сміливість дозволяє нам обирати боягузтво. Але нав’язування нашої істерики хоробрим людям, які забезпечують нашу безпеку, — це найнебезпечніше, що ми можемо зробити.

Ніхто при здоровому глузді не хоче третьої світової війни. Тож давайте не сприятимемо її наближенню, покидаючи тих, хто її стримує.

Оригінал