Росіяни втікають від мобілізації в Грузію. Чому країна толерує російське дезертирство

Багатокілометрові корки з автомобілів на кордоні Росії з Грузією – результат оголошення в РФ "часткової мобілізації". Втечею за кордон чоловіки з російськими паспортами рятуються від мобілізації на війну проти України. 

Грузія – одна із небагатьох країн-сусідок РФ, куди росіяни можуть в'їжджати без оформлення візи. Але доки в Європі російським втікачам обмежують в’їзд і скасовують візи, у Грузії процвітає новий вид туризму – російське дезертирство. 

Чому ж Грузія, у якої й досі кровоточать рани від війни з Росією у 2008 році, не запроваджує подібних візових обмежень для росіян? Чому грузини, на відміну від українців, так швидко пробачили країну-окупанта? Чи, може, нам лише так здається?    

За сімейними обставинами моє життя тісно пов’язане з Грузією останні 10 років. За хвилею міграції з Росії в Грузію я спостерігаю з 2014 року, коли переїхала сюди (і чотири роки безперервно жила). Констатую очевидне – сьогодні російськомовних в Грузії справді як ніколи багато. І це стає проблемою для самих грузинів. 

Наприклад, в Батумі уже важко знайти додаткові заняття грузинською для дітей, бо російськомовних стільки, що навіть грузинські вчителі підлаштовуються під них, аби не втратити гроші (з 10 дітей на секції – вісім російськомовних і двоє грузинів, які розуміють російську). 

Коли пишу "російськомовні", маю на увазі не лише росіян, бо тут так само багато українців та білорусів (яких часто не відрізниш, доки не контактуєш), які також розмовляють російською. Тільки в Батумі наразі перебуває майже 1000 українських дітей, для яких відкрили україномовний сектор у місцевих школах (тобто діти вчаться за українською програмою з українськими вчителями).

Російськомовні відкривають бізнеси (ресторани, сфера послуг, ремонти). Якось у щойно відкритому кафе ми з чоловіком зауважили, що на столах лежать лише російськомовні меню. Коли попросили грузинською – нам його принесли, але воно було "десь у шухлядці".

У столиці Грузії – Тбілісі – буваю вкрай рідко, тому не скажу, яка там ситуація. Але не можна сказати, що грузини не протестують проти "російської навали". Нещодавно столичний бар Deda Ena мав проблеми з росіянами, які вимагали обслуговувати їх російською. Бар ввів такий собі візовий режим для відвідувачів – вони повинні заповнити спеціальну форму, в якій підтверджують, що ніколи не голосували за Путіна, засуджують російську агресію в Україні, а також визнають суверенність території України та Грузії. Після цього бар атакували в соцмережах, зламали офіційну сторінку,  а від "відвідувачів" спостерігався шквал поганих оцінок, відгуків та погроз.

Перед тим, як перейти до "штурму кордонів" через мобілізацію, нагадаю: візовий режим у Грузії та Росії односторонній ще з 2012 року. Тобто для грузинів у Росію візи потрібні, а для росіян в Грузію – ні. Тому теза "це принизливо – пускати росіян після 2008 року" актуальна вже років з 10.

За даними МВС Грузії лише у серпні 2022 року в країну заїхали 260 000 росіян (більшість – через Верхній Ларс – КПП на російсько-грузинському кордоні у Північній Осетії). Після оголошення російським диктатором Володимиром Путіним 21 вересня "часткової мобілізації" щоденно кордон Росія-Грузія перетинають до 10 000 росіян. За останні 10 днів в країну заїхали 78 000, водночас виїхали – понад 60 000. Кілька тижнів тому режим ускладнили й почали розвертати десятки росіян щодня (незалежно від професії, політичних поглядів, наявності тут бізнесу чи житла. Є, наприклад, журналісти, які тут жили з сім’ями кілька останніх років).

Коли читаю, як глузують із навали приїжджих з Росії у Казахстані, трохи заздрю. Бо в Грузії цього немає. Абсолютно певна, що грузини не хочуть бачити на своїй землі стільки росіян. Але, на жаль, у публічній комунікації ані влада, ані звичайні громадяни масово не говорять про це небажання (окрім розвішання синьо-жовтих прапорів на кожному вікні). Вважаю, є дві причини такого тихого прийняття ситуації:

1. Страх. Грузію, на відміну від України, точно можна взяти за два дні.

2. Доволі бідне населення на фоні економічної кризи не хоче відмовлятися від грошей, які везуть із собою росіяни (оренда квартир зросла утричі, переведення крипти у готівку – за чималі відсотки, сфера послуг процвітає).

Сьогодні, 28 вересня, російська влада закрила в’їзд до Північної Осетії з інших регіонів, тобто до кордону втікачі уже не потраплять. Крім того, повістки чоловікам почали видавати прямо на кордоні. Тож виходить, що від російських дезертирів Грузію врятує сам Путін.

А що ж населення Грузії? На жаль, поки що грузини, яких знаю я, охочіше говорять про власну еміграцію, аніж про протести та радикальну протидію потоку росіян, який постійно збільшується. 

Але я вірю у їхній спротив. Тисячі людей вийшли на акції підтримки України навесні, вони вимагали у влади долучитися до санкцій проти Росії та дали зрозуміти, що альтернативи європейському вибору немає. Сьогодні грузини протестували за 5 км від кордону з Росією (ближче їх не пустила поліція) з написами "Russia is a terrorist state". Я бачу українські прапори по всій країні і те, як росіяни в Грузії бояться зізнаватися, звідки вони. 

І хоч лиш невелика прогресивна частина суспільства сьогодні готова протестувати, але саме вони й виборюють право жити у своїй вільній та незалежній країні.