Росії потрібен інформаційний хаос. Тому Путін і шантажує весь світ війною

Мабуть, лише ті, хто живуть під каменем, не бачили новини про проєкти "гарантій безпеки", яких Кремль вимагає від Сполучених Штатів. Серед них є вимога щодо недопущення України до членства у НАТО. 

Суспільство у пострадянському просторі розділилось на два табори: хтось вважає ці вимоги резонними, а хтось – бездарним та дешевим шантажем. І, як би не парадоксально це звучало, автори документа, радше за все, перебувають саме у другій групі. 

Тоді для чого ж насправді це все? Якого ефекту хотіли досягти у Кремлі та чи варто нам хвилюватись? 

Для того, щоб знайти відповіді на ці питання, варто повернутися у девʼяності, коли президентом РФ ще був не Володимир Путін, а його політична карʼєра лиш починалась. Саме з тих часів походить байка, яка стоїть біля джерел кремлівських "гарантій безпеки". Згідно з нею, нібито у закритих перемовинах з Борисом Єльциним, який ще тоді був президентом Росії, представники НАТО гарантували йому те, що вони не прийматимуть до Альянсу країни пострадянського простору. 

За іншою версією, до цього списку також було додано країни, які колись входили до Варшавського договору. 

Жодна з версій не отримала якогось тямущого підтвердження, але цією байкою Росія досі підживлює свою параною щодо ймовірного нападу НАТО. Якщо перефразувати класика, то уся політика РФ за останні роки звелася до мантри "не пускай Україну в НАТО, бо НАТО нападе". 

Однак проблема у тому, що іноді грань між уявою та реальністю стирається, і тоді життя нагадує цілодобове похмілля. У такому ж стані зараз перебувають відносини НАТО та РФ, натхненням для яких, здається, став трек Kristina Si – "Я хочу", де є цілий список побажань, але немає жодного бажання співпрацювати. Є лише бажання зривати перемовини та влаштовувати конфлікти біля кордонів Альянсу, кричачи про ефемерну загрозу. 

З одного боку, абсурд усієї цієї ситуації є очевидним. Я також можу написати лист президенту США, у якому прошу надати мені американську візу, грант у $3 млн та особисту віллу у Каліфорнії, бо мені треба вийти з дому хоча б раз до кінця місяця, а це загрожує моїй безпеці, бо світ є небезпечним. І якщо як отримувачі листа, так і всі інші адекватні люди як мінімум подумають, що мені потрібна психологічна допомога, люди, які пробували провернути схожі трюки навпаки пошкодують мене. Такою ж абсурдною є і ця ситуація. 

Але парадоксальним є те, що у Кремлі такий крок, скоріше за все, бачили у форматі "ну це, мабуть, не спрацює, але давайте спробуємо і викрутимо з цього весь маразм". Ідея цих "гарантій" вже була мертвонародженою з точки зору реалізації, оскільки доволі важко уявити президента США Джо Байдена, який реально виконує ці вимоги без узгодження цієї позиції з іншими країнами-членами Альянсу. 

Але вигідно ж підгодовувати відданих фанів новою інформацією про те, що НАТО скоро нападе. Тому і вимоги ці варто сприймати в першу чергу як частину масштабної дезінформаційної кампанії проти України. 

Ще СРСР використовував інформаційний хаос для своєї вигоди, штучно створюючи його. Однак якщо світ рухається вперед, основа російських інформаційних тактик стоїть на місці. Знаючи про значну кількість людей, що все ще бояться абревіатури НАТО, бо СРСР свого часу наганяв жаху на ці чотири чудові літери, Росія вміло це використовує, в тому числі й з цими "вимогами безпеки". 

Тому не варто дивуватися такому крокові з боку РФ. Росії завжди потрібен інформаційний хаос, і "гарантії безпеки від НАТО" в першу чергу є інформаційною зброєю Кремля. 

Однак, можливо, замість того, щоб формулювати свої забаганки за принципом "рандому", варто краще та з більшою повагою ставитися до своїх противників. Така порада допомогла б СРСР, і така порада допоможе і Росії, бо вона поки що ще існує у порівнянні з СРСР. Втім, здається, що привід Радянського Союзу все ще блукає Кремлем…