Катування, згвалтування, вбивства цивільних. Чи є воєнні злочини Росії геноцидом українців

6 квітня у Сенаті США лідер більшості Чак Шумер назвав дії Росії в Україні "геноцидом", адже йдеться про вбивство мирних жителів через їхню релігію, расу чи національність. Втім, не усі з ним погодилися.

Наприклад, кілька днів потому, генсек НАТО Єнс Столтенберг та держсекретар США Ентоні Блінкен відмовилися використовувати це слово щодо воєнних злочинів Росії в Україні.

Безперечно, російські солдати вчинили масові вбивства цивільних в Україні, бомбардували цивільні об’єкти у Маріуполі, Харкові, Чернігові. Масово вчиняли сексуальне насильство, викрадали муніципальних лідерів та примусово депортували біженців до таборів у Росії.

Усі ці дії є воєнними злочинами. Та чи можна це назвати геноцидом?

Будь-яка спроба визначити це обов’язково має зосереджуватися на заявах президента Росії Владіміра Путіна.

Протягом багатьох років він публічно ставить під сумнів легітимність української державності, наполягаючи на тому, що українці насправді – росіяни (теза про "єдиний народ"). Путін неодноразово відкидав тривалу боротьбу України за власну державність, стверджуючи, що вся ідея самостійної України була штучно створена протягом сотень років іноземними державами, які прагнуть підірвати цілісність Росії.

Багато з найпроблемніших тверджень Путіна були викладені в його довгому есе "Про історичну єдність росіян та українців" у липні 2021 року. У ньому він заперечував існування окремої української нації, стверджуючи, що сучасна Україна винна в окупації історично російських земель. Це есе розцінили як оголошення війни українській державності, відтоді воно стало обов’язковим для прочитання всіма військовослужбовцями Росії.

Путін також таврував Україну як "антиРосію", керовану "неонацистами та наркоманами", та пообіцяв "денацифікувати" всю країну. Меседж для російської армії, як обґрунтування вторгнення в Україну, навряд чи міг бути зрозумілішим: Україна – не легітимна держава і її законне місце — у складі РФ. 

Будь-хто з українців, які наполягають на протилежному, є зрадниками та ворогами Росії, і з ними треба поводитися належним чином.

З початком військових дій Росії проти України, 24 лютого 2022 року, заяви про геноцид українського народу стали повсякденністю у російських ЗМІ.

Один з матеріалів заслуговує на особливу увагу. Тоді як світ із жахом дивився на злочини російських військових у Бучі, державне ЗМІ Росії – РИА Новости – опублікувало статтю під назвою "Що має робити Росія з Україною". Цей кошмарний текст був широко засуджений як маніфест геноциду.

У статті пояснюється, що термін "нацист", як його вживає Кремль щодо України, насправді стосується кожного, хто самоідентифікується як українець, а "денацифікація" насправді означає "деукраїнізацію" або знищення окремої української нації. Саму незалежність України як держави засуджують як злочинний "нацистський" вчинок, а мільйони українців називають нацистами та засуджують за "неминучі труднощі нашої справедливої ​​війни". 

У такому баченні майбутньої України без українців держава більше не може бути суверенною, а також не може називатися Україною.

Ця страхітлива стаття не з’явилася на екстремістських окраїнах російського національного дискурсу. Його опублікувала одна з провідних державних медіаплатформ у період посилення цензури воєнного часу. Таким чином, вона являє собою напівофіційне схвалення геноциду українців.

З огляду на численні докази геноцидних намірів Москви щодо України, чому досі немає міжнародного консенсусу щодо того, чи кваліфікувати воєнні злочини Росії як геноцид?

Багато західних чиновників і дипломатів залишаються обережними у цьому питанні, яке само собою є проблематичним. ООН визначає геноцид як вбивство або низку інших дій, "вчинених з наміром знищити, повністю або частково, національну, етнічну, расову чи релігійну групу". Також розрізняють поняття "геноцид", "змову з метою вчинення геноциду" та "спробу вчинити геноцид".

Дискусія про те, чи є дії Росії геноцидом, не носить лише технічний чи академічний характер. Визнання того, що в центрі Європи триває кампанія геноциду, викликало б усілякі геополітичні тривожні дзвінки та заклики до дій у всій міжнародній спільноті. 

Однак критики нинішнього визначення геноциду ООН фактично звільняють світ від будь-якої відповідальності і не вимагають якоїсь реакції, допоки геноцид не вчинено остаточно.

Часу запобігти катастрофі все менше. Майже щодня українські війська стикаються з новими доказами російських звірств, знаходять і розкривають братські могили, в яких росіяни скидали вбитих і закатованих українців. 

Злочини російських військових в Україні чітко і недвозначно зобрають геноцидну мову Путіна та його пропагандистів. Справді, це настільки неприкритий геноцид, що винуватці заздалегідь афішували свої наміри. 

Саме зараз мільйони українців гинуть через міжнародну бездіяльність, і у майбутньому ніхто не зможе стверджувати, що нічого не знав.

Переклад та перепублікація відбулися з дозволу Atlantic Council. Оригінал