Путін – жертва власної пропаганди. Ціна якої – життя однієї з найбільших країн Європи

З 24 лютого – дня першого після Другої світової війни повномасштабного військового вторгнення Росії в Європу – пройшло понад три тижні. І все більш стає очевидно, що президент РФ Володимир Путін дуже прорахувався. Схоже, він щиро вірив кремлівським пропагандистським казкам про слабку українську армію і готовність українців зустріти російські війська з квітами.

Так само, схоже, він був абсолютно неготовий до такої жорстокої міжнародної відповіді або до масштабу внутрішньої опозиції його вторгненню. Завдяки цим катастрофічним прорахункам, у Путіна немає хороших варіантів припинити війну, яка загрожує прискорити геополітичний занепад Росії як великої держави.

Міжнародна ізоляція Росії, яка постійно збільшується, підкреслює, наскільки токсичною війна зробила Росію. Санкції проти Росії продовжують зростати, світові бренди поспішають зупинити роботу в країні. 16 березня Росію вигнали з Ради Європи. Також знову заговорили про необхідність реформування Ради Безпеки ООН, щоб позбавити РФ її нинішнього права вето або, можливо, навіть повністю призупинити членство в організації.

Тим часом Міжнародний суд — головний судовий орган ООН у Гаазі (ICJ) – 16 березня виніс рішення на користь України, відхиливши заяви Кремля про "геноцид" російськомовних на сході України та вимагаючи від Росії негайно припинити військові дії проти України.

Також у Гаазі Міжнародний кримінальний суд уже розпочав розслідування російських військових злочинів, скоєних під час вторгнення Росії в Україну. Це розслідування буде підкріплено рекордною кількістю відео- та фотодоказів, а також розповідями про звірства та незаконні накази російського командування, які надали захоплені російські війська.

Згубна помилкова оцінка Путіним ймовірної реакції українців на вторгнення РФ робить повідомленням про те, що російський лідер останніми роками все більше віддаляється від реальності, дуже реалістичними. Таку відірваність очільника Кремля від реальності пов’язують із його бункерною ізоляцією від світу під час пандемії COVID-19. Весь цей час він покладався на "рожеві" звіти, надані його найближчим оточенням, які боялися говорити своєму лідеру правду.

Путін очікував теплої зустрічі та легкої перемоги в Україні. І це його найдорожчий прорахунок. Це було вкорінене в його нав’язливому запереченні існування України як окремої держави та твердженні, що українці насправді просто росіяни ("єдиний народ").

Відмова президента Росії визнати Україну окремою державою показує його прихильність догмам російського імперіалізму XIX століття. Саме це сформувало його переконання, що українська незалежність — це тимчасова історична несправедливість, спричинена розпадом СРСР, подією, яку він назвав "загибеллю історичної Росії".

Путін розглядав вторгнення в Україну як вирішальний крок до "возз’єднання" розділених російських земель. Але таке світосприйняття абсолютно не збігається з реальністю, з настроями всередині України, та недооцінює силу української національної ідентичності.

Далеко не вітаючи російські війська як визволителів, українці завдали путінським загарбникам катастрофічних втрат. За оцінками протягом перших трьох тижнів війни втрати російської армії сягають близько 14 000 військовослужбовців, а також сотні танків і величезної кількості іншої військової техніки. Ці цифри швидко наближаються до втрат, яку понесла СРСР за всю десятирічну афганську війну.

У повному нерозумінні сучасних українських реалій Путін такий не один. Практично жоден російський політик, академік чи аналітик не розуміє Україну. Натомість вони, здається, потрапили в пастку імперського мислення і відмовилися засвоїти уроки 2014 року, коли перша спроба Москви вторгнутися на південний схід України була значною мірою зірвана несподівано сильною місцевою опозицією.

Ситуація, в якій зараз опинилися путінські війська, значно гірша, ніж вісім років тому. Починаючи з 24 лютого, своїм військовим вторгненням Росія знищила будь-які проросійські настрої, які, можливо, ще й залишалися в Україні після 2014 року. 

Сьогодні в Україні у проросійських політиків підтримка незначна. Тому будь-яка спроба нав’язати кремлівську маріонеткову адміністрацію тут не мала б легітимності. Щоб зберегти контроль над країною та подолати опір населення, Путіну потрібно було б розгорнути близько половини всієї російської армії.

Путін очікував, що Захід знову розділиться щодо питання війни в України та повторить помилки 2014 року, запровадивши слабкі санкції. Однак на цей раз Захід став єдиним фронтом і вжив одні з найжахливіших санкцій, які коли-небудь запроваджувалися. Поряд з урядовими санкціями, сотні транснаціональних компаній вийшли з Росії та розірвали всі зв’язки з країною.

Західні країни не побоялися попереджень Росії та продовжують надавати Україні зброю. Завдяки цьому Україна має можливість і знищувати колону за колоною російської броні, водночас у багатьох місцях дозволяючи українським силам повністю зупинити наступ росіян.

Після багатьох років прихильності взаємодії Європи з Росією, Німеччина нарешті вийшла за межі епохи "Ostpolitik" і відмовилася від культу "Putinversteher" ("Путіна, що розуміє"). Берлін офіційно зупинив російський газопровід Північний потік-2 та скасував попередню відмову озброювати Україну. Лідери Німеччини також пообіцяли зменшити залежність країни від російських енергоносіїв.

Навіть Китай демонструє ознаки занепокоєння з приводу російського варварства і, схоже, все більше не хоче зближувати зв’язки з Росією. Порушуючи традиційну дипломатичну підтримку Москви, Пекін утримався від голосування в Організації Об'єднаних Націй, засуджуючи вторгнення.

Інший великий прорахунок Путіна був щодо російського народу. Нинішнє повномасштабне вторгнення в Україну ніколи не дасть такого рівня внутрішньої підтримки, яке він отримав після анексії Криму у 2014 році. Це й досі подія, яку підтримує переважна більшість росіян.

Нинішній війні бракує імперської романтики та відносно безкровної привабливості Криму. Протести всередині Росії вже очевидні та, ймовірно, будуть зростати, оскільки масштаби втрат країни в Україні стануть очевидними для російської громадськості.

У 1980 роках тоталітарний Радянський Союз не міг запобігти поширенню інформації про жертви в Афганістані серед населення. Попри придушення державного контролю над російськими основними ЗМІ та нещодавнє закриття багатьох флагманських міжнародних соціальних медіаплатформ, Путін намагатиметься не дати звичайним росіянам дізнатися справжню ціну його війни в Україні.

Але Путін програє й в інформаційній війні. Україна та її міжнародні союзники, включаючи кіберколектив Anonymous, продовжують зламувати російське телебачення та урядові вебсайт з антивоєнними гаслами та кадрами російських звірств. Так дедалі більше росіян дізнаються про військові злочини, які Росія коїть в Україні, і це ще більше посилює політичну нестабільність в країні.

Російський диктатор міжнародний ізгой, а репутація Росії як військової наддержави пішла тріщинами. 

Путін ще деякий час може продовжувати розбивати українські міста, але невдачі останніх трьох тижнів дають зрозуміти, що у Росії мало шансів встановити тривалий контроль над Україною.

Здавалося б, Путін просто став жертвою власної пропаганди. Він випив кремлівський Kool-Aid і вважав, що його війна в Україні буде імперським тріумфом з мінімальними витратами на внутрішньому та міжнародному фронтах. 

Ці припущення виявилися серйозними прорахунками, які будуть тяжкою ношею для Росії протягом наступних десятиліть.

Переклад та перепублікація відбулася з дозволу Atlantic Council. Оригінал