Поки ми втрачаємо найкращих наших людей на фронті, в тилу не маємо втратити совість

Вбивства військових у тилу — це червона лінія, яку не можна перетинати. Ми не маємо права мовчки спостерігати за наростальною хвилею зневаги до захисників України — це за межею того, що можна толерувати.

Все не стається раптово. Ми вже бачили випадки приниження та агресії щодо наших захисників, але я не бачив гострої реакції суспільства на це. Тепер маємо прямі збройні напади. Так діє ворог. Він працює з нами і поміж нас, поки ми роздивляємось, хто що лайкнув.

Немає жодних виправдань вбивству військовослужбовця і нападу на ТЦК. Блискавична і жорстка реакція влади – єдина можлива в ситуації свавілля проти військових.

Без справедливого покарання вбивць, зловтішників і зрадників, ми отримаємо ще більше вбитих у тилу побратимів. В інших містах. В інших кварталах. На заправках, у супермаркетах, у під’їздах, на вулицях, які ми називаємо іменами Героїв.

Якщо суспільство перетравить ці напади, погані симптоми стануть діагнозом. Хочу вірити, що в тій точці, де ми зараз, це не є можливим. Бо єдине, що відділяє нас від ворога – це Сили оборони України, Збройні Сили.

Поки ми втрачаємо найкращих наших людей на фронті, в тилу не маємо втратити совість.

Зневага до людини в пікселі починається там, де закінчується гідність. Ми зобовʼязані поважати тих, хто взяв до рук зброю і ціною власного життя боронить наші міста, людей у них, кордони, небо і землю, нашу державу, наш прапор, наш дім.

Оригінал