Рішення президента Росії Володимира Путіна визнати незалежність захоплених Росією території Донбасу було швидким і певною мірою очікуваним. Ніхто не був упевнений, що він ухвалить його прямо зараз. Зрештою, у сценарному аналізі розвитку ситуації між Росією та Україною визнання терористичних організацій ЛНР/ДНР вважалося "планом Б" для Кремля.

Переважнішою та ідеальнішою з погляду інтересів РФ була спроба передання окупованого Донбасу Україні назад у рамках "Мінська-2" через компроміс щодо його політичної частини. Принаймні, саме над цим вісім років працювали російські чиновники, які відповідали за переговорний процес, включно з представником Росії в ТКГ з Донбасу Дмитром Козаком, який виглядав на останньому засіданні Ради безпеки РФ особливо жалюгідно та пригнічено.

Зрозуміло, перше запитання, яке у багатьох виникає, — чому Росія таки пішла на визнання самопроголошених республік ЛДНР? Чим у Москві керувалися, коли ухвалювали це рішення, принагідно підготувавши нам цілу ритуально-символічну і бюрократичну виставу у вигляді звернення Держдуми, ухвалення постанови та засідання Ради безпеки, на якій Путін вислуховував "думки" інших членів команди, розподіляючи між ними відповідальність за подальші дії.

Розблокуйте щоб читати далі
Щоб прочитати цей матеріал потрібно оформити підписку