План РФ: окупувати та підкорити Україну. Чому не варто нехтувати даними німецької розвідки

Вдруге за останні декілька місяців німецьке видання BILD змусило українців активно говорити про себе. На цей раз публікацією можливих політичних планів, які Росія може спробувати реалізувати проти України шляхом масштабного застосування військового угруповання, котре за даними уряду США продовжує формуватися біля наших кордонів.

Варто нагадати, що вперше BILD відрізнився публікацією карти можливої операції Збройних сил РФ проти України. Матеріал справді викликав низку запитань – перш за все, наскільки легко і просто в уяві німецьких журналістів РФ вдається підкорити Україну. Тоді як відомо, що рухати і застосовувати відповідні наземні сили набагато важче в реальності, ніж малювати стрілочки з глибокими розтинаючими і охоплюючими ударами на картах.

Однак аматорство BILD на оперативному рівні війни не означає, що можна легковажити їхнім останнім матеріалом. Є низка причин вважати, що розвідка ФРН справді постаралася на славу, коли намагалася зрозуміти кінцеві політичні цілі РФ, під які може бути використане відповідне угруповання.

Мислення окупанта Кремля

Те, що описав таблоїд, – радикальна політична трансформація України з метою поступового перетворення нашої країни в частину оновленої Російської імперії через окупацію, пацифікацію і знищення найбільш проукраїнської частини суспільства. І саме така ціль може в уяві окупанта Кремля виправдовувати всі ризики, пов’язані з масштабним застосуванням військового інструментарію. Йдеться про спротив, який чинитимуть українці, а отже і масові жертви з російського боку, а також економічні і фінансові обмеження, про які говорять США і їх союзники.

В іншому випадку будь-які окремі локальні історії, типу загострення на Донбасі чи на півдні України, позбавлені сенсу. За локальні дії РФ отримає максимальні обмеження США, та і Україна за останні вісім років наростила здатність вести бойові дії локальних масштабів.

По-друге, варто розуміти, що Україна за масштабами і значенню, – остання  країна колишнього СРСР, яка не проводить щодо РФ ані дружню, ані щонайменше нейтральну політику. Таким чином, в уявленні президента РФ Володимира Путіна лише Україна стоїть на шляху до відновлення втраченої історичної величі і виправлення низки помилок, які знаменував крах СРСР. Коли окупант Кремля говорить про крах СРСР як найбільшу геополітичну катастрофу ХХ століття, чи крах таким чином історичної Російської імперії, то він в це вірить щиро.

Адже він також орієнтується на статистику, згідно якої в процесі дезінтеграції СРСР, РФ втратила 48,5% населення і 41% ВВП, з яких Україна представляла значну частину. Схоже на те, що Володимир Путін щонайменше переконав себе в тому, що Україна, яка рухається на Захід, – дійсно екзистенційна загроза для РФ – незважаючи на те, що немає жодних об’єктивних основ для відповідного твердження.

Підкупом взяти Україну не вдалося

На це все накладається брак інших інструментів впливу на Україну за паралельної модернізації та переозброєння збройних сил РФ. Будь-які спроби більш-менш мирним підкупом чи шантажем повернути Україну в свою сферу впливу закінчилися крахом у 2014 році, коли Україна чітко обрала західний вектор орієнтації, а обмежена агресія в Криму і на Донбасі лише впевнила багатьох українців у правильності вибраного курсу.

Інформаційні кампанії впливу хоча і дозволяють активно сіяти апатію і поглиблювати низку наявних протиріч всередині українського суспільства, не дозволяють самі по собі повернути Україну в російську орбіту впливу. Зокрема саме Збройні сили РФ були головним об’єктом державної політики Кремля в останні 12 років. Через реорганізації, переозброєння і активну програму тренувань ЗС, РФ здійснила перехід від здатності вести локальні бойові дії, як це мало місце на Донбасі в 2014-2015 роках, до щонайменше переконливих погроз вести регіональні війни.

Таким чином, маючи покращений військовий інструментарій, коли бракує інших, спокуса розрубати Гордіїв вузол лише збільшується.

План РФ радикальної політичної трансформації України шляхом масштабного застосування сили чітко вписується в рамки поточного мислення окупанта і виглядає таким чином доволі по-російськи, якщо так можна сказати. В його основі не лише ідеї про втрачену велич після краху СРСР і Україну, яка стоїть на шляху до її відновлення, чи брак інших інструментів впливу, окрім військового. Тут також і дивна віра в так звану проросійську Україну, якої немає, в те, що більшість українців, яких задурманила західна пропаганда, можна буде швидко "перевиховати".

Трагічність моменту

Проблема багатьох спроб проаналізувати мотивацію поведінки окупанта Кремля в тому, що виходять із припущень про раціональність поведінки, а також здатність об’єктивно оцінювати ситуацію. Тому на перший погляд дані розвідки ФРН, про які говорить BILD, здаються повним абсурдом і нісенітницею. Адже справді, як можна змусити українців любити РФ чи прагнути в очолювані нею інтеграційні структури після всіх злочинів, які були вчинені після 2014 року, чи шляхом проведення повномасштабної агресії.

Проте саме у 2014 році Україна і світ отримали гарний урок, наскільки політика РФ щодо нас базується на неадекватній оцінці ситуації, – вірі у вигадану росіянами ж Новоросію чи глибокий розкол України на прозахідну і проросійську частину.

Життя показало повну абсурдність відповідних уявлень.

Однак не схоже, що в Кремлі була проведена робота над помилками. Більше схоже на те, що Путін хоче більшою авантюрою (повномасштабна агресія) виправити негативні наслідки меншої авантюри (окупація Криму і локальна агресія на Донбасі), котрі лише посилили бажання українців стати частиною Заходу.

Визнавати зроблені помилки не в стилі Володимира Путіна – йдеться про подвоєння зусиль на українському напрямку.

У таких умовах маємо дійсно трагічну ситуацію, коли людина з повністю відірваними від реальності уявленнями про Україну має військові можливості щонайменше спробувати реалізувати на практиці ту реальність, яка існує лише в його голові. Водночас готовність і здатність українців повністю недооцінюється.

І, на жаль, історія дає нам купу прикладів, коли масштабні бойові дії були результатом саме неадекватної оцінки ситуації. А тому нехтувати оцінками німецьких розвідників дійсно не варто.