Павло Казарін: Уроки ненависті. Як російський телеекран готує глядача до війни

У відпустці довелося подивитися російське телебачення.

Чесно кажучи, я виявився не готовий. Мені доводилося чути, що Україна захопила російський телеефір. Про те, що нас призначили головним жупелом і головною темою. Але безпосереднє знайомство з двоголовим телеконтентом вибиває з колії.

Російський телеекран готує глядача до війни. Обезлюднює мене і мою країну. Аудиторію переконують у тому, що по сусідству з Росією живуть людожери, які не заслуговують поблажливості. Напади телевізійної ненависті спостерігаються щодня – на всіх основних телеканалах.

Цікаво, а мешканці Кремля знаходяться поза цим процесом чи все-таки всередині? Інакше кажучи: вони замовники подібного або вже стали аудиторією? Якщо "колективний путін" дивиться російське телебачення, то, виходить, що змія вкусила себе за хвіст. А якщо він всього лиш координує контент – то в його владі дати відмашку на зниження градусу істерії?

І це не просте питання. Вже коли ти створюєш голема, завжди є ризик стати його заручником. Якщо накачуєш суспільство ненавистю, то чи здатне воно потім без неї прожити? Російський обиватель живе в реальності розп'ятих хлопчиків і тотальність подачі не залишає йому права на сумніви. Після того, що говорить йому про Україну телеекран, єдиний можливий вихід для нього – це йти у військкомат.

Остаточна деградація російських медіа трапилася вже на наших очах. Тригером стали протести на Болотній площі – після них розпочалася фінальна медіазачистка. Зміна власників газет і журналів супроводжувалася переродженням всіх тих, кого в дев'яності і нульові прийнято було називати рупором російської ліберальної думки.

Втім, гадаю, що більшість цих людей сьогодні абсолютно щирі з глядачем. І справа не тільки в грошах. Самі собою гроші не подарують спокійний сон і безтурботну впевненість у власній правоті. Хочеться себе поважати, а для цього потрібна переконаність у правильності вибору. Щоб звучати щиро, потрібно вірити в те, що говориш.

Багато з тих, хто сьогодні в Росії годує глядача ненавистю, свого часу опинилися перед вибором. Щоб виправдати у власних очах перехід у провладний табір, вони переконали себе, що захищатимуть менше зло заради недопущення більшого.

Це етичне рівняння дозволило колишнім російським ліберальним світочам перейти лінію фронту. Справді – що може бути простіше? Досить було оголосити нинішній російський стан справ "меншим злом" і дозволити уяві намалювати картину зла більшого, щоб потім погодитися стати Атлантом, який тримає державне небо.

Саме так виглядає універсальна формула переходу з журналістики до категорії "обслуга режиму".

Важливо лише не помічати, що "темне сьогодення" дано тобі в відчуттях вже сьогодні, в той час як придумане тобою ж "темне майбутнє", від якого ти обороняв стіни Кремля, існує лише в твоїй уяві.

Процес приручення російських медіа розтягнувся на роки і остаточно завершився вже після анексії Криму. Тепер колишні журналісти захищають Москву від "радикального ісламу" і "глобального тероризму", "ліберального фашизму" і "вседозволеності". Кожен із них запевняє самого себе, що воює на правильній стороні. Щоб докори сумління не псували хрускіт французької булки.

Але як би вони не пояснювали самим собі свою етичну трансформацію – це не скасовує головного. Російський телеекран торгує ненавистю і цей процес може розтягнутися на десятиліття.

Нам залишається лише здогадуватися, як він позначиться на мешканцях сусідньої країни. Так, хтось в Україні може продовжувати вірити в те, що з сусідами можна "помиритися".

Але тільки чому вони впевнені, що примирення захочуть самі сусіди?

Спеціально для Радіо Свобода