Ніякий Трамп не зупинить війну, якщо на фронті залишаться на четвертий рік ті самі люди

Ще трошки, от зараз Трамп закінчить цю жахливу війну. Треба трошки потерпіти до 21 січня. Все вирішено, питання лише — на яких умовах. І можна буде відкорковувати шампанське і радісно готуватися до виборів...

Це короткий переказ розмов у кулуарах Верховної Ради. І можна було б оголосити, що більшість нардепів безвідповідальні й наївні...

Але достатньо відкрити соцмережі та новинні сайти, щоб побачити аналогічні настрої в частині суспільства.

Друзі, Дональд Трамп — президент наймогутнішої держави світу. Але навіть він не має вирішального впливу у pociйсько-українській вiйні. Багато залежить від ситуації на фpoнті, від економічної спроможності Рociї та України. Хто першим посипеться. А ще є Китай, Іран, Північна Корея. Зрештою, багато залежить від Пyтiна, який що далі, то більше втрачає зв'язок з реальністю.

Ну почнуться перемовини, а скільки вони триватимуть? 2-3 тижні? А про що домовимося? По Дніпру, Збручу чи Дністру? Як близько Рociя зможе підтягти артилерію, щоб діставати до яких міст?

Я теж хочу, щоб війна скоріше закінчилася. Але не готова покладати всі надії, прив'язувати долю країни до магічної дати 21 січня, коли "все припиниться".

У неділю ввечері ми сиділи в книгарні. Заходить якийсь чоловік і каже: "Дорогі гості, не бійтеся, я не з ТЦК, я хотів сказати, що на другому поверсі ми проводимо подію, долучайтеся, будь ласка".

"Не бійтеся, я не з ТЦК". Вибачте, що це в біса таке?! Ми нормалізували pociйські наративи. Не відчуваємо, що сидимо в книгарні, тому що хтось водночас сидить в окопі. Як це переказати тим, хто заходить у третю зиму на фронті??

Нам дуже потрібна потужна мобілізація, інакше ми не здужаємо. Я вже не знаю, якими літерами це написати. Ніякий Трамп не зупинить війну, якщо на фронті залишаться на четвертий рік ті самі люди.

Але ж говорити про посилення мoбiлiзації політично невигідно, бо тоді за тебе не проголосують на міфічних майбутніх виборах. Але проблема в тому, що аби мати вибори, треба як мінімум мати органи державної влади, а отже, зберегти державність.

А коли депутати думають, що війна закінчиться наступного року, вони більше ні про що не думають. Ти або думаєш про перемогу у війні, або — про перемогу на виборах.

І над цією перемогою зараз працюють здебільшого військові на фронті. Чоловіки 60 років, виснажені й абсолютно демотивовані, які відчувають, що їх кинyло їхнє суспільство, й держава потрібна лише їм. Молоді дівчата з Госпітальєрів, які ризикують життям, аби рятувати військових. Аби їх співгромадянин у книгарні в центрі Києва пожартував, що він — не з ТЦК.

Але також мені прикро бачити свідомих, відповідальних людей з настроєм "помиральна яма" після американських виборів. Ми не могли й не мали впливати на вибір американських громадян. Маємо, що маємо.

Наша війна не програна, вона просто ще не виграна. Зараз довкола багато хайпу, інформаційного шуму та коментаторів з усіх питань. Слідкуйте за тими, хто говорить некомфортну, але правду — бо зараз вона саме така. Чия позиція не змінюється залежно від напряму вітру й політичних обставин. Фіксуйте тих, хто бреше й маніпулює, вони мають потрапити в чорний список довіри суспільства.

Тим, хто замість популізму щоденною клопіткою працею, маленькими кроками змінює країну, — варто єднатися. Ми перемагаємо тоді, коли разом працюємо над розв'язанням проблем, пріоритезуючи найголовніші з них. Війна за виживання України — це зараз найголовніше у світі, і всі зусилля мусимо скерувати саме туди. Кожен і кожна на своєму місці мають щодня працювати якнайкраще, щоб досягати результату.

І на фоні таких викликів просто неможливо говорити про вибори наступного року чи "не бійтеся, я не з ТЦК".

Тоді нам все вдасться, як вдалося у березні 2022 року — всупереч усьому — відстояти й зберегти країну. Я вірю, що в цій розумній єдності — наша сила, а зараз вона нам дуже потрібна.

Джерело